(1895 —1962)
Тодось Осьмачка свою особистутрагедію виводив із драматичної долі України й беззастережно пов'язував свої мукий страждання із фатальною залежністю митця від історичної долі йогонароду.
У першій книжці поезій «Круча»,яка з'явилася друком 1922р., молодий поет здобувається окремими віршами, хоча їхбуло у збірочці всього десять, на розкуте, підсилене символістською поетикоюсамовираження. Він — у стихії величних, планетарних зрушень, в які втягнуто сонце,моря, віки, народи...
«Серед нашогопоетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбільш надійних сил», — писавС. Єфремов у «Історії українського письменства». У збірці «Круча» критикапривабила «нерозгадана глибінь образів і разом з тим блискуча народна мова таепічний стиль дум з чисто народнимиспособами...»
Перші вірші Осьмачкинароджувалися рано — ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народнихповір'їв, переказів, легенд, казок — у тому світі реального й уявного, якийспонукає до фантазування, до мислення, до поезії. Т. Осьмачка з цимказково-легендарним світом дитинства не розлучався все своєжиття.
Як поет Т. Осьмачка формувався втворчій атмосфері винятково плідного для української літератури й мистецтвап'ятиріччя — 1917—1922 pp. Хай він не бував на зборах «Музагета» на квартиріхудожника й мистецтвознавця Михайла Жука в Києві, хай він із запізненням гортаввидрукований в 1919p. великий фоліант альманаху «Музагет», що став сенсацією влітературно-мистецьких колах, як пише Ю. Лавріненко, але його не могли не захопитипоривання молодих українських митців до світових висот символістської поезії. Цебула епоха «Сонячних кларнетів» (1918), «Замість сонетів і октав» (1920) ПавлаТичини, художньої групи «Біла студія», головного альманаху символістів «Музагет»,а також таких відомих у мистецькому розвої інших журналів таальманахів.
Тодося Осьмачку символізмприваблював «як поезія відтінків, натяків, що шукає суто емоціонального впливу начитачів, що намагається стерти межі між поезією і музикою, не даючи слів-назвречам, а закорінюючи лише «ідею» про них, символізм Верленів і Маллярме, символізмТичини доби «сонячних кларнетів». Та поетика символізму не домінує в його раннійпоезії — переважає ліризм, підсилений імажиністською гіперболізацієюобразів.
У 1925p. виходить друга книжкапоезій «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українськомустепові:
Гей, степе мій,
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулисявони
на ниви хлібороба…
Ти запалив дзвінкі вогні
великих сизихрос,
що з ранків падають на обрій —
на вічний твійпокос…
Поет прагне образно простежитиісторичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди жлетить новий вік і як буде стелитися доля українського народу. У вірші «НаІгоревому полі», написаному в 1923р., Осьмачка майстерно «реконструює» оповіднийлад народної балади, створюючи новітню легенду-плач Ярославни:
На голі майданивийшла молодиця,
поставила сина там у кривавиці,
з мукою гукнула: «Ллєкров без упину!..
Не покинь закляту, розп'ятукраїну!..»
Поета огортають тривожніпередчуття нових кривавих збурень, які принишкли в ідилічних пейзажах білих,теплих травневих ранків України. Кривавий знак уявляється йому в образівелетенської борони, що висить на небі на північ зубками і чекає новихжертв.
Проте тривога, сумнів, страх,передчуття біди — ці настрої не домінують повновладно в поезіях Осьмачки періоду20-х років. Він ще зберігає віру в можливість рівноваги завдяки утвердженню нашогосильного «сьогодні». Та початок 20-х — це страшний голод в Україні, це селянськіповстання й жорстокі придушення масових протестів. До студента Київськогоінституту народної освіти прилітають із рідного села Куцівки, що на Черкащині, девін народився 3 травня 1895р., сумні вістки. У вірші «Труни в гаях» ця трагедіяукраїнського села набуває символічного вираження в образах двох трун, оплакуванихнародними сльозами, що котяться, мов ягоди-кров:
Як у тій труні, що лягла підрів,
битая в мороз, скупана в крові —
радість молода — квітистепові!
У другій труні — мати всіх людей,
тих замучених, побитихдітей...
Із грудей стремить кривавий багнет,
а на нім горить цвіт-рожаважка.
Тут, у Києві, Тодось Осьмачкаподіляв біль і тривогу за долю українського села із побратимами з «Ланки», кудивходили Григорій Косинка, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, БорисАнтоненко-Давидович. Згодом, від 1926р., Осьмачка належатиме до організації МАРС,і постійна його дружба з ланківцями-марсівцями, передусім із Григорієм Косинкою,упевнить його в правильності свого ідейно-естетичного вибору. Любив і поважавПавла Тичину, хоча й не раз дорікав йому за незрозумілікомпроміси.
Третьою — і останньою врадянській Україні — була збірка «Клекіт» (К., 1929). Відчуття самотності,змученості душі, розпачу посилюється («О, будь ти прокляте, життя моє!»), водночаспоет намагається взяти в підмогу молоде, щасливе безумство, безумство-хаос, щокличе в'язнів із-за грат:
На барикадах радісно, відважно
За подихвільності вмирають...
Осьмачка у ційзбірці друкує вірш «Деспотам», в якому звертається до закутого в ланціпрацьовитого свого народу, котрий годують у казармах на заріз і чию працюзабирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» іспів «присмаглими губами чужих пісень із городів». І хоча поет орієнтувавідеологічно пильних критиків на історичне «заземлення» (прихід Денікіна в Україну)ідейного пафосу вірша, справжній адресат його гнівних інвектив проглядає дужелегко.
Початок тридцятих кривавих роківстав початком його безконечних блукань, страшних «дантових кіл»: арешти, допити,переховування в родичів, спроби перейти західний кордон, вивезення до Москви йув'язнення в Бутирці, лікування в Кирилівській психіатричній лікарні... Нарештівін, хворий, знесилений духом, опиниться в рідномуселі.
Наприкінці 1942р. Тодось Осьмачкаприблукає до Львова*, з'явиться в літературно-мистецькому клубі в хутряній куртціта в шапці з навушниками, легендарний і відчужений навіть від знайомих йомуАркадія Любченка та Йосипа Гірняка, які незабаром також поселяться у Львові. ТамОсьмачка вперше читатиме уривки з поеми «Поет». Він не раз наголошував на тому, щоця «скорботна книга» є своєрідним ключем до пізнання внутрішнього драматизму івласної долі, і долі народу, від якого поета було відірвано шаленими вирамиісторії. У 1947р. поема на 23 пісні вийде в світ (їх у збірці «Із-під світу»,1954, буде в поемі вже 24).
Черезсприйняття юним героєм Свиридом Чичкою реалій села і його проблем постає світ,конкретний, географічно чітко означений, заселений і міфологічними образами, іконкретними, не раз баченими людьми. Ця важка книга є скорботною дорогою віддитячого раювання в світі казки, розкішної природи й добрих людей до тяжкогодолання «дантових кіл» тоталітарного режиму, який руйнує творчий дух, знесилюєволю, перетворює людину на раба.
Справді,цей складний філософський твір можна вважати вершиною творчого злету ТодосяОсьмачки. Завершував він «Поета» в Німеччині, перебуваючи в таборах дляпереміщених осіб, активно співпрацюючи в організації письменників-емігрантів«Мистецький український рух» (МУР).
Дочетвертої збірки поезій «Сучасникам» (1943) увійшли поезії довоєнної пори, а такождосконала за мистецькою формою «Дума про Зінька Самгородського», яку українськийпоет, літературознавець і перекладач Ігор Костецький поставив у ряд найістотнішихявищ світової літератури.
У 1953р.виходить п'ята збірка «Китиці часу» — вірші 1943—1948 pp., реалії емігрантськоїдійсності, елегійні, наявні спогляданням вимріяних ще в дитинстві Карпат,ностальгічні, звернені до України.
Всечастіше він звертається до прози — видає повість «Старший боярин» (1946), пишеповість «План до двору» (1951), книжку «Ротонда душогубців» (1956), перекладає О.Уайлда і У. Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природумистецької діяльності...
Проза ТодосяОсьмачки — вагома й самобутня, не схожа ні на яку іншу сторінка української епіки.Якщо повість «Старший боярин» позначена казковістю й ліричністю розкутогопоетичного самовираження, то «План до двору» й «Ротонда душогубців» — літописзлочинного винищення українства в період примусової колективізації, усіх жахливихжорстокостей НКВС. Ці твори, особливо повість «Ротонда душогубців», збурили хвилюкритичних обговорень.
Він не зупинявся всвоїх мандрах по світу, переслідуваний хворобою — страхом розправи над ним агентівКДБ. Переїхавши з Німеччини до США, Тодось Осьмачка часто виступає передукраїнськими громадами, багато їздить, нерідко й потрапляє у важкі психологічні«провалля», коли страх і підозри вимушують його зриватися вночі й полишати домівкидрузів, де він мав теплий притулок. Багато кого незалежність мислення йгарячковість реагування Осьмачки дратували й не давали змоги зрозуміти йоговнутрішній стан.
На вулицях Мюнхена вінупав під ударом нервового паралічу 6 липня 1961р. Поета перевозять літаком до США,кладуть на лікування в психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти згоспіталю хворому поетові, який там і творив, вимріюючи збірку поезій і афоризмів«Людина між свідомістю і природою», не судилося. 7 вересня 1962р. Тодось Осьмачкапомер на 67-му році життя.
М.Слабошпицький
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
*— «Пригадую так, як сьогодні, квітень 1942р., коли передбачувана Осьмачкоюкосмічна катастрофа прийшла, а по українській землі котилися німецькі танки,несучи з собою великі надії, а разом з тим ще більші руїни і розчарування.Несподівано, саме перед Великоднем, рознеслася вістка по Львову, що з Україниприйшов Тодось Осьмачка. До речі, ніхто не знав, яким способом добився він доЛьвова, а сам поет про це не хотів розказувати. Найправдоподібніше, він пішкимандрував аж із своєї Черкащини від своїх любих сестер у Куцівці, яких вінзгадував пізніше з таким сентиментом. Він-бо був першим з наших культурних діячівНаддніпрянщини, що появився у Львові по відступібольшевиків.»
Юрій СТЕФАНИК Листи доприятелів. Книжка 1-2, 1963
За книгою: Українське слово. — Т.2. — К.,1994.
По Осьмачка Тодось найдены еще материалы:
Життя та творчість Осьмачка Тодось
Біографія Осьмачка Тодось
| Отзывы | Оставить отзыв |
