(1887-1978)
скульптор, кінорежисер, драматург
Народився 14 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (тепер село НовопетрівкаРоменського району Сумської області). Походив він із давнього грузинського роду,батько його, Васо Кхварідзе, був переселений російською владою у середині ХIХстоліття, після закінчення Кавказької війни, на Полтавщину. Дитинство Кавалерідземинало в селі Талалаївці, де він навчався у початковій земській школі. 1899 року,після трьох років навчання в земській школі, його забрав до Києва дядько, художникі археолог, хранитель скіфського відділу Київського археологічного музею СергійМазаракі. Він добре знав І.Рєпіна, приятелював з А.Куїнджі, в його домі частобували артисти Київського оперного театру, художники П.Мартинович, О.Сластьон,І.Селезньов, С.Васильківський, С.Світославський, Ф.Красицький, І.Труш. Творчаатмосфера в домі Сергія Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захопленьюнака. У Києві Кавалерідзе спочатку понад шість років навчався у приватнійгімназії Валькера, яку змушений був залишити через переслідування поліцією заучасть у студентських заворушеннях 1905 року. 1906 року Кавалерідзе вступає доКиївського художнього училища в клас архітектури, потім переходить у клас ліпленняскульптора Ф.Балавенського. Щоб добути кошти на прожиття та навчання в училищі,Кавалерідзе мусив вечорами працювати статистом у Київському оперному театрі, депознайомився з Ф.Шаляпіним, з якого 1909 року ліпить погруддя. У 1909—1910 рокахКавалерідзе навчається у Петербурзькій Академії мистецтв, у 1910—1911 — у Парижі,в майстерні відомого скульптора Н.Аронсона. У Парижі Кавалерідзе знайомиться збагатьма діячами культури Франції, відвідує майстерню славетного скульптора ОгюстаРодена. 1910 року Кавалерідзе одержує першу премію в конкурсі, оголошеномуВійськово-історичним товариством на кращий пам’ятник княгині Ользі, і разом ізскульптором П.Сніткіним, своїм однокурсником, та архітектором В.Риковим (художнімкерівником був Ф.Балавенський) виконав проект пам’ятника, в якому виліпив постатькнягині Ольги та просвітителів Кирила і Мефодія. Пам’ятник відкрито в серпні 1911року. Того ж року Кавалерідзе почав працювати на московській кінофабриці П.Тіманата Ф.Рейнгардта, де був гримером і скульптором у фільмі «Ключі щастя» (1912) такартині Я.Протазанова «Відхід великого старця», для якої створив портретЛ.Толстого. З 1911 по 1915 рік Кавалерідзе створює скульптури «Святослав у бою»,«Борис Годунов», «Хокеїст», портрети Я.Протазанова, О.Волкова, О.Пушкіна,М.Гоголя, М.Мусоргського та ін. У 1915—1917 роках Кавалерідзе служить у царськійармії. З 1918 по 1928 рік скульптор живе в Ромнах, працює у відділі наросвіти,викладачем ма лювання в школах, режисером повітового театру. В ці роки створюєпам’ятники Т.Шевченку і Героям революції в Ромнах, Григорію Сковороді в Лохвиці,Артему в Бахмуті і Слов’яногірську, Т.Шевченку в Полтаві та Сумах та ін. Якрежисер поставив «Наталку Полтавку», «Трактирницю», «Лісову пісню» та ін. У1928—1933 роках працює режисером на Одеській кінофабриці, у 1934—1941 роках — наКиївській кіностудії «Українфільм». У 1944—1948 роках Кавалерідзе — старшийнауковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР,створює скульптури «Григорій Сковорода», «Козак на коні», «Святослав», пам’ятникиДзержинському та Леніну та ін. У 1949—1957 роках створює портрети І.Павлова,Л.Толстого, М.Горького, Ф.Шаляпіна, скульптури «Кобзар», «А.Бучма в роліЗадорожного» та ін. У 1957—1962 роках Кавалерідзе — режисер Київської кіностудіїім. О.Довженка, створює пам’ятник Б.Хмельницькому у Кобеляках, скульптури«М.Кропивницький», «Тарас Шевченко на засланні» та ін. 1962 року відбуласяперсональна виставка творів І.Кавалерідзе. 1966 року — прем’єра п’єси Кавалерідзе«Вотанів меч» у Тернопіль-ському музично-драматичному театрі ім.Т.Шевченка, 1967році — п’єси «Перекоп» у Харківському театрі ім.Т.Шевченка. 1969 рокуІ.Кавалерідзе присвоєно звання народного артиста України. 1970 року — прем’єрап’єси «Перша борозна» у Сумському і Тернопільському музично-драматичних театрах.Створив проекти пам’ятників Лесі Українці, горельєф «Богдан Хмельницький» та ін.Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковомукладовищі. 1987 року в с. Новопетрівці відкрито художньо-меморіальний музейКавалерідзе, 1989 року — галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, 1991року — музей-майстерню у Києві, на Андріївському узвозі. Іван Кавалерідзе проживвелике творче життя й залишив помітний слід в українській культурі як видатнийскульптор, талановитий режисер кіно й театру, драматург. Людина енциклопедичноїобізнаності й різнобічної обдарованості, він легко й вільно творив у цих галузяхмистецтва й у кожній створив твори, які залишилися в історії української культурисеред її кращих надбань. Навіть після того, як митець пішов з життя, деяким з нихсудилося народитися вдруге, як пам’ятникам Григорію Сковороді, княгині Ользі,Ярославу Мудрому, встановленим в останні десятиріччя в Києві. Творчість ІванаКавалерідзе як скульптора вирізняється великим жанровим і тематичним розмаїттям.Майстер творив в усіх видах і жанрах скульптури, мистецька спадщина його величезнай нерівноцінна, проте є в ній видатні твори, які становлять визначні віхи не лишев творчій біографії митця, а й в усьому образотворчому мистецтві. Насамперед цетвори монументальної скульптури, зокрема пам’ятник Т.Шевченкові у Ромнах (1918),який є першим пореволюційним пам’ятником Кобзареві в Україні, якщо не враховуватитимчасового погруддя роботи Ф.Балавенського, встановленого у Києві 1918 року.Кавалерідзе ще в студентські роки в Петербурзькій Академії мистецтв 1911 рокуодержав заохочувальну премію за конкурсний проект пам’ятника Шевченкові в Києві.Пізніше автор, окрилений подіями національного відродження в Україні, розбудовоюукраїнської культури в час Української Народної Республіки та Української державиПавла Скоропадського, зумів надати образові нового емоційного звучання. «У першомуескізі, — писав Кавалерідзе, — Шевченко сидів похнюплений, сумний. На перший планвиступав мотив гіркої думи; у роменському ж пам’ятнику — в посадці голови, в жестістиснутої руки, що покоїться на коліні, в усьому силуеті постаті, органічно злитоїз п’єдесталом у формі пагорба, — я прагнув передати незбориму внутрішню силупоета, його нерозривний зв’язок з рідною землею». Кавалерідзе хотів, щоб вирішенняпам’ятника відповідало глибинній сутності глибоко народної творчості Кобзаря, йуникнув поширеної в ті роки надмірної монументалізації, викликаної революційнимисуспільними змінами. Відкриття пам’ятника Т.Шевченкові в Ромнах 27 жовтня 1918року перетворилося на грандіозне свято. На відкритті виступив 90-річний вченийГ.Вашкевич, філолог, співробітник «Киевской старины», який знав Шевченка і бравучасть у виданні «Кобзаря». Пам’ятник великому просвітителю Григорію СковородіКавалерідзе створив у традиційній реалістичній манері, але знову вирішив його нанизькому постаменті. Струнка постать філософа з натхненно піднесеною головоювима-льовується легким і виразним силуетом у навколишньому просторі. Сковородазображений босоніж, з торбиною та свиткою, перекинутою через плече. Він немовпростує до людей, постава його вирішена просто й без надуживання зовнішнімиефектами — саме так розумів Кавалерідзе сутність творчості Сковороди, його життєвупозицію, позбавлену суєтності й марнославства і виражену в його кредо: «Щастя незалежить ні від неба, ні від землі, а від самої людини».У цих двох ключових утворчій біографії майстра скульптурах найбільш повно відбився його своєріднийстиль, позначений звертанням до класичних традицій скульптури, які він перейняв усвоїх вчителів Ф.Балавенського та О.Родена. Монументальність скульптур він розумівне як щось велике й вражаюче за розміром. Насамперед у нього — це вираженнявеличності духу, поетичної сили, яким підпорядковано форми скульптури.Використовуючи традиційні класичні засоби реалістичної пластики, він водночасзвертався до народної скульптури, яка дала йому вміння гранично ясно й лаконічновирішувати задум. Про використання Кавалерідзе засобів народної різьби по деревусвідчать і експресивні, вирішені у дещо геометризованій суворій формі народноїкарпатської різьби пам’ятники Артему та Олеко Дундичу. Це ж можна сказати й пропроект пам’ятника Ярославу Мудрому, що мав бути встановлений свого часу натериторії Софійського заповідника у Києві й лише кілька років тому знайшов своємісце біля Золотих воріт. Для нього характерна лінійно-ритмічна експресія імонолітність узагальнених об’ємів, що свідчить про творче переосмисленняскульптором традицій української народної різьби. Такою традиційністю позначені йусі фільми Кавалерідзе, в яких він незмінно прагне достовірно відтворити історичнуатмосферу доби. Зокрема у фільмі «Григорій Сковорода» (1958) впадає в окогранична, немов скульптурна виваженість образів. Протягом дії Сковорода говоритьмало, але кожне його слово, кожен жест промовисті й символічні, а драматургія відцього не втрачає емоційності й дієвості. Особливо цікаві сцени, де Сковородапоказаний у Петербурзі, при дворі російської імператриці. Режисер вдало відтворюєхолодну світську атмосферу царських покоїв, де люди здаються бездушнимиманекенами, серед яких Григорій, хоч і почуває себе врівноважено й гідно, зовсімчужий і непотрібний. Його душа лине до берегів Дніпра, до Києва. У кожніймізансцені фільму, в кожній масовці Кавалерідзе прагнув створити граничнонаповнені образи, задля чого він вдається до лаконічної, промовистої стилістики,яка перегукується зі стилістикою фільмів Довженка. Навіть маленька роль корчмаря,яку дуже характерно зіграв Максим Рильський, не менш промовиста, ніж головні ролікартини. Останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе, була стрічка «Повія» (1961) заоднойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика. Навідміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшогопсихологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдякичому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшлиключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм.Режисер і сценарист Ніна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти,чітко окреслили драматичну лінію, пов’язану з долею Христі. Режисер головну увагуприділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, авідтворенню глибоких самобутніх характерів. Таким само традиційно добротним умайстерності і водночас глибинним і скерованим на психологічне вирішення образупостає Кавалерідзе у кращих своїх п’єсах «Вотанів меч» (1966), «Перекоп» (1967),«Перша борозна» (1970). А його фільми-опери «Наталка Полтавка» (1936) та«Запорожець за Дунаєм» (1937), у яких головні ролі виконували славнозвісніМ.Литвиненко-Вольгемут та І.Паторжинський, і нині є кращими кіноекранізаціямивидатних творів І.Котляревського та С.Гулака-Артемовського.
** У тебенеабиякий талант до скульптури і всі дані, щоб сказати все в цій галузі, але дляцього необхідна серйозна праця. Віддати себе всього мистецтву, працювати надсамовдосконаленням і самоосвітою — це найголовніше. Скажу тобі, щоб володітигрунтовно засобами мистецтва, навчитися говорити по-своєму, необхідно багатосвідомо працювати і бути людиною розумною. Потрібно наполегливо йти раз обранимшляхом... Служіння мистецтву або науці — це служіння суспільству... /**С.Мазараків листі до І.Кавалерідзе. 1900-ті рр.**/
** Подібно до майстрів Відродження,Кавалерідзе — багатогранний митець, художник-мислитель. /**А. Німенко. 1967.**/
| Отзывы | Оставить отзыв |
