1901 (24.04) — 1947 (27.04)
Ще зовсім недавно наше літературознавство, виконуючи «вказівки згори», вправно зрізало«гострі кути» біографій репресованих письменників. Так, в письменницькихдовідниках дати смерті, а правильніше, брехливо перекручені дати смерті,переносились на воєнні або важкі післявоєнні роки... Комусь хотілося списати своїчорні справи на воєнні лихоліття. В біографічних матеріалах про життєвий шляхрепресованих письменників страхітливі факти їхніх поневірянь і стражданьзамовчувались або відверто фальсифікувались. Та народна мудрість проголошує: немаєна світі нічого таємного, що не стало б рано чи пізно відомим. Тому й зникаютьповолі білі плями недавньої історії, і правда пробивається на світ.
Однією з трагічних в українському письменстві є постать нашого земляка СавиЗахаровича Божка, справжні факти життя якого тільки недавно стали відомимичитачам. Трагізм його долі полягав не лише в тому, що він був репресованийтоталітарним режимом сталінської епохи. Відбувши 5 років концтаборів на півночі(1938—1943) і відвоювавши в Радянській Армії на фронтах другої світової війни, С.Божко повернувся у суспільство, де з новою силою і пекельною затятістюрозгорталася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». А саме уприхильності до нього й був звинувачений письменник сумнозвісною «трійкою» довійни. Не витримавши глухого муру людської байдужості, він помирає. Блюзнірськареабілітація відбудеться лише в 1960 році.
Пам'ять вимагає правдивихсвідчень про долю письменника-мученика. роман якого «В степах» зображує історичнеминуле нашого краю на грані нинішнього і попереднього століть. Другий роман, назваякого залишається невідомою, про післявоєнні будні донецьких шахтарів припадаєпилом десь в архівах колишнього КДБ.
Яким же був життєвий шлях С. Божка,чиє ім'я для багатьох читачів невідоме й досі?
Сава Захарович Божко народився24 квітня 1901 року на Катеринославщині, на хуторі Крутоярівка (тепер Межівськийрайон Дніпропетровської області). Виріс він у багатодітній селянській сім'ї. Пасгромадську худобу, допомагав на полі і вдома батькам. Вчився у сільській школі,потім у Павлоградській учительській семінарії, а згодом закінчив університет іменіАртема в Харкові. До речі, тут вчився в цей же час і Володимир Сосюра, з яким вониприїздили в Крутоярівку, і там про цю подію пам'ятають і досі.
С. Божкодрукував свої нариси і статті у газетах «Селянська правда», «Студент революції»,«Вісті ВУЦВК» та ін. Належав до організації селянських письменників «Плуг» іВУССП. Брав участь у створенні газети прикордонного округу вКам'янець-Подільському. Назву цій газеті — «Червоний кордон»— дав С. Божко. Першийномер часопису вийшов у травні 1924 року. Раніше письменник уже опублікував свійперший вірш «Плуг і молот», а з 1922 року прозові твори-оповідання «Козаччина» і«Хмельниччина». Талановитого письменника помітили за кордоном. Так, 1924 рокуКанадським видавництвом «Пролеткульт» було видано Божкову «Козаччину». УКам'янець-Подільському в редакції «Червоного кордону» разом з нашим землякомпрацювали майбутній літературознавець) П. Довгалюк і поет Т. Масенко.
Повернувшись з міста над Смотричем до Харкова, С. Божко друкує історичнуповість «Над колискою Запоріжжя» (1925). Та, мабуть, цей твір можна точнішеназвати нарисом історико-соціологічного змісту, оскільки письменник приділивзначну увагу економічним викладкам з історії запорізьких земель, заселенню їхнімецькими колоністами та наймитсько-заробітчанським людом.
Наступнийтвір письменника — «Українська Шампань» (1930) — розкриває історію виноградарствана Півдні України від початку XIX століття до кінця 20-х років XX століття.
Божко прагне освоїти жанр роману, який був характерним для прози 20-х років.Поряд з соціально-побутовим (А. Головко «Бур'ян»), історико-революційним (О.Досвітній «Америка») з'являються виробничі романи (О. Кузь-мич «Крило»),проблемно-психологічні (В. Підмогильний «Місто», О. Копиленко «Народжуєтьсямісто»), науково-фантастичні (В. Винниченко «Сонячна машина»), в 1930 роціз'являється історичний твір С. Божка «В степах». Він свого часу був високооцінений критикою «як найвизначніший твір у цілій українській літературі». 1986року відбулося повернення до читача саме цього роману. Донецький обласний інститутудосконалення вчителів звернувся з пропозицією до СПУ перевидати твір. І це булопозитивно сприйнято. Хоча письменник до деякої міри й захоплювався на сторінкахроману питаннями соціології більше, ніж того вимагає художнє освоєння життєвогоматеріалу, він, як ніхто з його попередників, широко розкрив картини становленняДонеччини як промислово-вугільного краю України. С. Божко починає писати нашахтарську тематику, розроблювану в українській літературі Б. Грінченком, С.Черкасенком, М. Чернявським та ін. Для Божка є характерним багатоплановий поглядна долю шахтарства в контексті суспільно-політичних проблем Донбасу.
Уромані «В степах» змальовано зародження крупних землевласницьких володінь,розвиток капіталістичних відносин і зародження вугільної промисловості. Багатосторінок твору відводиться показу перетворення невеликого степового містечказначний торгівельний і промисловий центр, своєрідну столицю західного Донбасу.Автор із знанням справи змальовує це місто: «Курів степ копальнями, сходились із'їздились юрби безробітіньої людності, а пунктом їхнього розподілу була станціяГенераш. І коли маси робочої людності розпорошились по копальнях, коли увірвалисяв підземні товщі степу, тоді тут і там погнало могили сіро-червоної породи тачорно-синього вугілля. Станція стала місцем розподілу і робочої сили, і вугілля, іхліба. Майдан навколо станції обсіли крамниці й будинки ремісників та містечковогокупецтва. Закуріли димарі величезних парових млинів, а забране з околішніх сіл таекономій зерно перемелювалось на борошно й шло на копальні та дальше— заводиДонбасу». Цей край був близьким Саві Божку, бо недалеко звідси, в широких степахзахідного Донбасу, знаходився і його хутір Крутоярівка. А назва цього міста тайого опис наштовхують на думку, що перед нами Гришине — теперішнійКрасноармійськ.
У творі ми знайомимось з образами сільських підприємців(граф Шаботинський, Генріх Нейман) і промисловиків-капіталістів різних рангів(Густав Нейман, юрист Шеїн та ін.). Вони зображені в гострій економічній боротьбіза виживання. Одні з них (іноземці) мріють збільшити капітали на донецькій землі,інші — плекають .наміри на загарбання у власні руки багатств іноземців. Так,зокрема, розкривається в романі сюжетна лінія російськоге юриста Шеїна — людини іззбіднілого, колись відомого московського боярсь-го роду. Йому на заваді стоятьіноземні капіталісти, які спритніше, ніж російські багатії, вміють грабуватиукраїнську землю. Чи не бажаними сьогодні для декого з прихильників «єдиної інедєлімої» є такі думки Шейна про українські багатства:
«У тій землі, зїї надр, руськими руками розкрадаються руські скарби для росту французького,бельгійського та німецького капіталів. Руські люди, руська мова тільки в урядовихінституціях та товщах робочого люду. Фінансово-промисловий та землевласницькийсвіт цього багатющого краю жаргонить на всіх мовах.
Невже ж задля цьогоруські царі гнали сюди полки та цілі армії, щоб постачати для Донбасу рабів тапогоничів? — думав у такі хвилини Шеїн.
Чим дужче зростав в глибині душіповіреного протест, тим жадоба бачити завойовану руськими царями землю, звільненувід чужинців, збільшувалась».
Крім багатіїв, у творі зображено колоритніпостаті шахтарів Сидорова, Зав'ялова, Квітченка, китайця Го, трудівників панськоїеканомії. Актуально звучить в романі і тема шахтарських страйків на Донбасі уперші роки ХХ-го століття.
Соціальний і психологічний аналіз нашої історіїорганічо поєднується в романі з описами степової природи, на тлі якоїрозкриваються людські характери. Ліризм є характерною ознакою стилю письменника.Уже з перших сторінок роману читач поринає у широкий степовий простір, який єчасткою душі дійових осіб:
«Надходить весна на степи. Ось вона повіваєз-за ген того бугра. Через бугор великий чумацький шлях аж до Маріуполя. Це ж оцимшляхом на крилах теплого азовського вітру вона лине — пливе. Легенька,південно-східна сором-Диво ступає випещеними ніжками по снігових наметах:торкнеться льодового сугробу — стрибає через яри та балочки, припадає злегка доузгір'їв, торкнеться пругкими молодими грудьми високого бугра, м'яко цілує йогочоло що од поцілунків тих гарячих чорними латками покривається...»
Письменникзображує степ в усі пори року: навесні, влітку, восени і взимку. Передає йогорізноманітну, таку дорогу степовикові красу.
Мова героїв творуіндивідуалізована, передусім відповідає їхньому соціальному статусу. На сторінкахроману автор відтворив і переповів устами героїв звичаї степового краю. Звернувсявін, природно, і до шахтарського фольклору, продовживши цим самим традиціїпопередників, особливо С.Черкасенка.
У 1932 році письменник переїздить доХерсона. Чому він покинув столицю, сьогодні зўясувати важко. Вірогідно, щорятувався від репресій, які вже починали розгортатись в Україні: смерть Хвильовогота Скрипника, справа з Спілкою Визволення України, явно сфабрикованоюспецорганами. Все це, напевне, змусило нашого земляка виїхати до периферійногоміста. Там він викладав політекономію в педагогічному інституті та уВсеукраїнському заочному інституті масової партосвіти. В той час письменниквиступив на сторінках місцевої газети «Наддніпрянська правда», надрукувавшизокрема в ній кілька розділів роману «До моря». Та творча праця продовжуваласьнедовго. Кільце репресій навколо нього звужувалось, і ось 14 листопада 1935 рокубюро Херсонського міськкому партії розглянуло його справу і виявило, що, працюючив Харкові, С. Божко «протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовимрозцінював як боротьбу за наркомівське місце». Письменника С. Божка було виключеноз партії. Можна тільки уявити, яким після цього стало життя письменника. Та все жвін продовжував писати.У 1936 році закінчив роботу згадував літературозна-вець,П. М. Довгалюк, рукопис роману С. Божко представив у Київське видавництво «ЛІМ»(«Література і мистецтво»).В обговоренні роману брав участь один з керівниківСпілки письменників М. М. Попов, який схвально відгукнувся про твір і рекомендувавйого до друку.
У цьому романі зображувалася історія заселення півдняУкраїни після грудневих подій 1825 року у Петербурзі. Сам автор на сторінках«Літературної газети» пояснював:«Свій новий роман «До моря» я писав протягом п'ятироків. Доба, яку я в ньому змалював, одна з найчорніших в історії народівколишньої царської Росії, а саме реакція Миколи І. Хронологічно самі подіїохоплюють лише один рік. Але у розповідях-сповідях героїв роману автор відбиваєколоніза-торсько-кріпацьку політику російського, польського та українськогопанства кінця XVIII і початку ХІХ-го сторіччя». Крім того, відзначав письменник, вромані мова йшла про інші малодосліджені сторінки історії півдня України,змальовувались ліквідація бузького козацтва, заведення уланщини в колишнійХерсонській губернії і життя військових поселень.
Як бачимо, історичнатематика широко захопила письменника. Жанр історичного роману став для ньогопровідним. Та цей твір так і не з'явився друком. Через кілька місяців післясхвалення «До моря» було репресовано як ворога народу М. М. Попова. Через деякийчас ця ж участь спіткала і Саву Божка: 27 червня 1938 року його арештували. Підчас обшуку було забрано з квартири письменника і рукопис роману «До моря». Його незнайдено й у видавництві «ЛІМ», оскільки воно не було евакуйовано в тил, іподальша доля його не відома.
У слідчих документах у справі С. Божказазначалось, що він є одним із активних учасників антирадянськогонаціоналістичного підпілля, за завданням якого веде підривну роботу. Слідствотривало десять місяців. На судовому процесі 29—ЗО травня 1939 року письменникзаявив, що попередні свідчення він давав під примусом, тому вони є неправдивими.Та особлива нарада засудила С. 3. Божка до п'яти років ув'язнення увиправно-трудових таборах.. От і опинився письменник в Ухті, працював на шахтах,рубав ліс і прокладав шляхи у вічній мерзлоті.
У 1943 році, післязакінчення терміну ув'язнення, його беруть на фронт спочатку кореспондентомдивізійної, а пізніше фронтової газети. На подив, живим і неушкодженим повернувсяв Україну після закінчення другої світової війни. Таке з репресованимиписьменниками бувало тоді надзвичайно рідко.
А тепер подумки помандруємов історичний 1945 рік... Солдати-переможці повертаються із Західної Європи додому,серед (них нагороджений бойовими медалями капітан Сава Божко). Та до столиці, кудивін відразу поїхав шукати рукопис роману «До моря», його не пустили. Як пояснилийому «компетентні органи», колишнім ворогам народу (а саме таким був вирок суду)заборонено проживати в столицях республік та в обласних центрах...
Як жескладалася доля письменника. далі? Це можна простежити за обліковою карткоюгірника шахти ім. Димитрова м. Димитрового Донецької області: «Основная профессия— писатель-журналист. С 18.02-1946 года работал по найму уборщиком породы. С3.06.1946 г. — газомерщиком. Расчет по болезни 7.03.1947 г. Судимость 1938—1943ст. им. Московского особого совещания. п. Николаев А. С. за политику заглазно».
Як бачимо, колишньому репресованому не знайшлося місця ніде, крімвиснажливої роботи в шахті. Наступні події, власне останні дні життя СавиЗахаровича Божка простежуються зі слів його близьких, зокрема померлого не-щодавноПетра Пилиповича Божка, племінника письменника. Зморений тяжкими роками таборів,пекельними роками війни, важкою шахтарською працею, виснажений психічно, вирішиввін повернутись у рідне село, мабуть, відчуваючи близьку кончину... Та по дорозі уКрутоярівку, заслабнувши, потрапляє до лікарні села Слов'янка (недалеко відрідного села), де 27 квітня 1947 року помирає. Похований був письменник на краюсела. Сьогодні на його могилі стоїть скромний пам'ятник із викарбуваними словами:«Український письменник Сава Божко. 1901—1947».
У 1960 році рідні нашогоземляка одержали реабілітаційну довідку такого сухого канцелярського змісту:
«Міністерство юстиції Української РСР
Херсонський обласний суд
ДОВІДКА
Справу у звинуваченні Божка Сави Захаровича, який до арештупрацював у Херсонському педінституті викладачем давньої історії, переглянуто уПрезидії Херсонського обласного суду 24 серпня 1960 року.
ПостановаОсобливої наради при НКВС СРСР від 29 жовтня 1939 року у відношенні Божка СавиЗахаровича відмінена, справа припинена, і він реабілітований
Заст. ГоловиХерсонського Обласного суду Л.ПІДВИСОЦЬКИЙ»
Ім`я письменника повертаєтьсядо народу. У школі № 12 міста Красноармійська завдяки багаторічнійлітературно-краєзнавчій пошуковій діяльності вчительки української мови ілітератури Божко Надії Григорівни створено музей письменника-земляка. Там зібраносвідчення про трагічну, але разом з тим високу долю людини, що любила життя і свійрідний край.
(Оліфіренко В.В.)
По Божко Сава найдены еще материалы:
Життєпис Божко Сава
| Отзывы | Оставить отзыв |
