1651-1709
святий;письменник, церковний і культурний діяч
Святитель Димитрій народився у грудні1651 року в містечку Макарові на Київщині. Батьками його були сотник Сава Туптало,«честь і слава війська Запорозького», та благочестива Марія. Обоє вони були людьмиповажними і побожними. У благочестивому дусі виховували і своїх дітей, з яких,окрім сина Данила (таким було мирське ім’я святителя), ще три доньки сталичерницями. Через суворі козацькі будні батько не міг приділяти синові належноїуваги, а тому доглядати й виховувати дітей доводилося Марії Михайлівні самотужки.Під впливом доброї і чуйної материнської душі зростав Данило у страху Божому таблагочесті. Згодом родина Тупталів переїхала до Києва, а коли Данилу виповнилосяодинадцять років, його віддали на навчання до Києво-Могилянської колегії.Вроджений хист, старанність, невтолиме прагнення знань невдовзі виокремили його зкола однолітків. У класах риторики він виділявся талантом віршування. Під орудоюзнаменитого проповідника, полеміста й богослова Іоаникія Галятовського Данилоблискуче засвоїв ті прийоми та звороти мови, що пізніше нестимуть захопленняслухачам його проповідей, надаватимуть переконливості його аргументам, вражатимутьемоційністю та силою доказів. Виявляючи схильність до науки, Данило водночасвідзначався і рев-ністю до життя побожного. Більше того, це згодом переростало внестримне бажання жити саме таким життям. У 1668 році Данило приймає чернецтво підім’ям Димитрія в Кирилівському монастирі в Києві з рук свого улюбленого вчителяігумена Мелетія Дзика, щирого українського патріота, прибічника гетьмана ПетраДорошенка та Київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тупальського, які боролися втой час за незалежність України. Через рік, у березні 1669 року, митрополит ЙосифНелюбович-Тупальський рукопокладає ченця Димитрія в ієродиякони. Прийнявшичернецтво й ставши духовною особою, Димитрій відновлює своє навчання, перерване у1665—1669 роках з огляду на тодішні політичні події (відомі в нашій історіографіїчаси Руїни). Тоді ж він розпочинає і свою літературну діяльність. У саніієродиякона Димитрій пробув у Кирилівській обителі тривалий час. Двадцять третьоготравня 1675 року в Густинському монастирі, поблизу Прилук, митрополичий заступникЛазар Баранович, архієпископ Чернігівський, висвятив ієродиякона Димитрія наієромонаха. Святому мужу виповнилося всього 24 роки, але він на той час був доситьобізнаним як у науках, так і у проповідях слова Божого. Познайомившись із нимближче, переконавшись у глибині й широті його знань, архієпископ запросив Димитріястати проповідником при Чернігівській соборній церкві. За дорученням ЛазаряБарановича святитель почав їздити проповідувати і в інші церкви Чернігівськоїєпархії, а згодом — і всієї України. На цей період його діяльності припадає інаписання першого великого твору — про чудеса, що діялися від чудотворного образуБожої Матері в Іллінському монастирі Чернігова. Ця книга спочатку мала назву«Чуда...», а опісля друкувалася як «Руно орошенноє». З проповідями Димитрійоб’їздив не тільки українські землі, але й білоруські. Відомо, що в 1677 році вінтривалий час перебував у Слуцьку, звідти виїжджав до інших міст. Мандрував поВолині, жив у Вільні, в Свято-Духівському монастирі. У січні 1679 рокуповертається в Україну, а в лютому, на бажання гетьмана Івана Самойловича,оселяється в Батурині, тодішній гетьманській столиці. На прохання братії у березні1681 року призначається ігуменом Максаківського монастиря на Чернігівщині, звідкичерез рік знову перебирається до Батурина уже як настоятель тамтешньогоМиколаївського монастиря. Але вже у жовтні 1683 року добровільно зрікаєтьсяігуменства, аби присвятити себе сповна чернечим подвигам та письменницькійдіяльності. У травні 1684 року переїжджає до Києва, де на прохання новообраногоархімандрита Києво-Печерського монастиря Варлаама Ясинського погоджується статипроповідником при цій святині православ’я. Одночасно архімандрит запропонувавігуменові Димитрію написати «Життя Святих», на що той радо згодився. Над цієюпрацею святитель працював близько 20 років. Різні перешкоди заважали нормальномупроцесові написання. Так, у 1686 році він мусив знову повернутися до Батурина:очолити, на вимогу митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського та гетьманаІвана Самойловича, наміс-ництво тамтешнього монастиря. Святитель продовжує пліднопрацювати і в липні 1687 року виконує першу частину задуму (місяці вересень —жовтень — листопад), яку й було віддруковано у Києво-Печерському монастирі у 1689році. У 1692 році залишає ігуменство в Батурині й оселяється в окремій келії дляспокійної письменницької праці. У 1693 р. була готова друга частина роботи (місяцігрудень — січень — лютий), яка побачила світ у 1695 році. З червня 1694 р. досічня 1697 р. святителю довелося виконувати ще й адміністраторські функції, бутинастоятелем Глухівського монастиря, а з січня до червня 1697 р. — ігуменомКирилівського монастиря в Києві. У липні 1697 року, на прохання архієпископа ІванаМаксимовича, Димитрій переїжджає до Єлецького Чернігівського монастиря й одержуєтитул архімандрита, а незабаром стає ще й архімандритом Новгород-СіверськогоСпаського монастиря. Попри численні справи, що постійно відволікали його відосновної письменницької праці, святитель продовжує натхненно трудитися, і в 1700році у Києві виходить третій том «Життя Святих» (місяці березень — квітень —травень). За двадцять років Димитрію довелося бути настоятелем багатьох монастирівв Україні, переїздити з місця на місце. Пояснюється це тим, що різні обителіхотіли бачити його своїм настоятелем і мати в його особі доброго проповідника танаставника, хоч сам для себе святитель ніколи не шукав слави чи почестей.Наступний, 1701, рік став у житті святителя Димитрія переломним. За наказом царяПетра I його викликають до Москви, і в лютому він назавжди залишає Україну. Уберезні 1701 року його висвячують на митрополита Тобольського, але через хворобувін не зміг виїхати до Сибіру, а вже в січні 1702 року його перепризначують накафедру митрополита Ростовського в Росії. На цій старовинній єпископській кафедрі,яка за княжих часів входила до складу Київської митрополії і на якій одними зперших єпископів були українці, святі Леонтій і Ісайя, пробув святитель понад сімроків. Тут він завершує свою подвижницьку роботу над виданням і видруковує у 1705році четвертий том «Життя Святих» (місяці червень — липень — серпень). Аленеспокійне серце не хотіло знати спочину. Димитрій розпочинає писати «Літописець»— рід біблійної історії, яку, однак, закінчити не встиг. Підірване здоров’ясвятителя не змогло справитися з черговим нападом недуги, особливо частих востанні роки. Димитрій упокоївся в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 року, за молитвою,стоячи на колінах. Так молитва, що супроводжувала святого все життя, не полишилайого і в час смерті.
Серед усіх праць святителя чільне місце займають «ЖиттяСвятих», або «Четьї Мінеї» (місячні читання). Вихід у світ цього повного виданнястало визначною подією в житті нашої церкви і прославило його ім’я в усьомухристиянському світі. Беручись до цього задуму, святитель відчував не тількивеличезну відповідальність, а й навіть деяку розгубленість. Виникало бажаннявзагалі відмовитися від нього, лише побоювання гріха неслухняності зупиняло і,врешті, змусило підкоритися вимогам Варлаама. З надіями і молитвами на Божудопомогу, з внутрішнім трепетом, у червні 1684 року приступив Димитрій до свогоподвигу. Його душа, розум, творча уява були переповнені образами святих,життєписами яких займався. Віщі сни, видіння, яких сподоблявся, підтримували йспрямовували його на подвижницькому шляху творення. Якось він згадував, якпам’ятного понеділка 10 серпня 1685 року він, зачувши благовіст до заутрені, несхопився звично до служби, а, підпавши під якусь непереборну сонливість, проспаваж до читання Псалтиря. І весь цей час перед ним стояло видіння: здавалося, щодоручено йому було приглядати за якоюсь печерою, де покоїлися святі мощі.Оглядаючи зі свічкою труни святих, побачив він там і святу великомученицю Варвару.Приступивши ближче до труни, узрів її лежачою на боці, а на віку труни помітивякусь гнилизну. Бажаючи вичистити труну, витяг мощі її з раки, переклав їх на іншемісце. Очистивши раку, знову підійшов до святих мощей і, підхопивши їх на руки,переклав на попереднє місце, але раптом побачив, що свята Варвара жива. «Святавеликомученице Варваро, добродійнице моя! Умоли Бога про гріхи мої!» — вигукнувДимитрій. Свята відповідала йому так, мовби мала якісь сумніви стосовно нього: —Не знаю, чи зможу умолити, бо ж молишся ти по-римськи... Почувши слова ці, святийзахвилювався й засмутився, бо, надаючи особливої уваги письму, дещо послабив вінмолитовне правило, молився коротко й зрідка, як римлянин. Отже, то було не простенагадування, а своєрідний наказ повернутися до звичного благочестивого життя. Щене один раз по тому з’являлися образи святих, які дивним чином не давали йомузанепасти духом, наснажували й додавали сил та розуміння для успішного завершеннявікопомної праці.
** Азбука духовної премудрості:
— Духовне, колироздається, ще більше примножується. — Любов душі до духовних висловів служитьзнаком здоров’я її. — Спокою душі ніщо так не служить, як свобода від турбот ісуєти. — У душі немилостивій Бог не перебуває. — Самих справ — без слова — малодля научання. — Корінням і джерелами справ служать роздуми. — Добрі діла будутьтоді великими, коли ми не вважаємо їх великими.
| Отзывы | Оставить отзыв |
