Биография Королева Наталена

Наталена Королева
(3 березня 1888 — 1 липня 1966)
 
ДИВОСВІТИ НАТАЛЕНИКОРОЛЕВОЇ
      Тільки в 1988р. ми дізналися проНаталену Королеву, творчість якої могла б стати окрасою будь-якої розвиненоїєвропейської літератури. На 100-річчя з дня народження письменниці відгукнулисяжурнали “Жовтень”, “Українська мова і література в школі”, “Радянськелітературознавство”, газети “Молода гвардія”, “Літературна Україна”. Спілкаписьменників України провела літературний вечір “Наталена Королева — українськийісторичний белетрист”. Не читавши більшості книжок, не знаючи достеменно навітьжиттєвого шляху письменниці, нелегко було говорити предметно про її творчість. ВУкраїні донині не видано жодного твору Н. Королевої, а випущені в 30-х роках уЛьвові її книжки стали справжньою бібліографічною рідкістю, їх лічені примірники внаукових бібліотеках закриті для широкого читача. В останній рік життя письменниціу Пряшеві побачили світ дві її повісті “Сон тіні. 1313” (1966). Проте вони майжене дійшли до України. Цьому спричинилися як відомі події в Чехо-Словаччині 1968року, так і чомусь одіозна на той час постать упорядника книги дра ОрестаЗілинського. Кілька її примірників в особистих бібліотеках письменників ібібліофілів не могли створити загальної думки. Видання не було навітьпрорецензоване, і самобутня творчість Н. Королевої після її смерті понад двадцятьроків залишалася забутою.
      Останнім часомзріс інтерес до історичного минулого, заповнюються прогалини в історії українськоїлітератури і в літературний процес повертаються письменники, які з різних причинжили й працювали поза межами України. Ім'я Н. Королевої також викликає пильнузацікавленість. Н. Королева не належить до української еміграції. Не українка запоходженням і освітою, вона прийшла в українську літературу, випробувавши своїсили в літературі французькій. Сталося так, що доля зв'язала її з українськимписьменником Василем Королівом-Старим, який уже в зрілому віці схилив талановитуписьменницю до української літератури. Вона все життя була вдячна чоловікові зате, що вивів її “з інших далеких шляхів на шлях українського письменства”. Гіркопереживала письменниця свою самотність після смерті В. Короліва-Старого, не моглазмиритися із забуттям, що супроводжувало її у 40-і — на початку 60-хроків.
      Спадщина письменниці не вивчена,частина її творів ще не видана, але і те, що свого часу побачило світ і доступненині для прочитання, свідчить, що Н. Королева — видатне явище в історіїукраїнської літератури. Вона внесла в українську прозу нові теми з античного ієвропейського світу, успішно продовживши традиції Лесі Українки. В цьому найбільшаїї заслуга. Опрацьовуючи історичні та біблійні теми, письменниця свідомо обходилатеми української історії, але намагалася бодай якимись невидимими гранямипов'язати світ стародавніх Скіфії, Русі і України з світом античності йсередньовіччя. Вона обновила деякі прозові жанри в українській літературі: довеладо класичної віртуозності жанр історичної повісті, розкувала жанр літературноїлегенди, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський і староруський світи збіблійним, християнським. В традиційний стиль і образну мову української прозивлився свіжий струмінь європейського письма. Лексика, фразеологія, точність образуі вислову, навіть синтаксичні конструкції речень відрізняють її художній текст відсуто українського.
      Н. Королева знайшла вукраїнській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характернийсимбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського,арабського, греко-римського, візантійського і слов'янського стилів. Яквчений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори насвітові теми, Н. Королева зовсім не переслідувала пізнавальні і популяризаторськіцілі. В центрі її уваги — людина, її духовний світ. Герої творів письменниці —люди непересічні, біблійні, античні і міфологічні постаті, лицарі, винахідники,яких об'єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загальногодобра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів Н.Королевої ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком болісних шуканьписьменниці, виявом її високого благородства, чистоти ішляхетності.
      Життя письменниці, може,комусь нагадає фантастично-пригодницьку арабську казку, але насправді воно булотяжким і тривожним, суголосним тим історичним і суспільним катаклізмам, свідком іучасником яких вона була.
      НаталенаКоролева народилася 3 березня 1888р. в селі Сан-Педро де Карденья біля м. Бургос уПівнічній Іспанії. Повне її ім'я за старовинним іспанським звичаєм:Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниціМарія-Клара де Кастро Лачерда Медіна-селі померла при пологах. Вона походила ізстаровинного іспанського роду Лачерда. Батько Наталени — польський графАдріан-Юрій Дунін-Борковський — займався археологією, жив переважно у Франції.Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів знаходився у с.Великі Борки на Волині. Батько А.-Ю. Дуніна-Борковського Адам Дунін-Борковськийзагинув під час польського повстання 1863р., його майно було конфісковане царськимурядом. Наталену одразу після народження взяла до себе бабуся Теофіля, у якої вонажила до п'яти років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії материн братЕугеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там неюопікувалась також тітка Інеса. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дамде Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже дванадцать років. Пізніше Н.Королева з великим пієтетом згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась якособистість, вчилася добру, милосердю, самопожертві. Студіювала мови, філософію,історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанськихродичів. Вчилася їздити на конях, фехтувати, стріляти. Тим часом батько одруживсявдруге з Людмилою Лось, що походила із знатного чеського роду і мала маєток вмістечку Красне біля Львова. Оселилися в Києві, і мачуха забажала, щоб її падчеркапродовжувала тут навчання. Восени 1904р. сімнадцятирічна Наталена приїздить доКиєва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську,арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. В сім'їрозмовною була французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до київськогоІнституту шляхетних дівчат, який закінчила через двароки.
      Програма не була особливообтяжливою. Насамперед тут мали навчити “манір”, “доброї поведінки” та “мистецтваобертатися в товаристві собі рівних”. Все інше було другорядним. Пізніше, уповісті “Без коріння”, письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті:“Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй (героїні твору. — О. М.) і чуже,як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, якімали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті вдощовий день”. Наталена стала свідком справжньої війни між вихованками йвихователями, спостерігала, як “класні дами” ненавиділи й переслідували своїхучениць. Уже на схилі віку, у 1962р., в одному з листів письменниця згадувала проте, “як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились“маючі владу”, і доходила невтішного висновку: “На думку мою — були то кошмарнічаси й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!” Та не зважаючи ні на що, молода Н.Королева вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу. Мачуха не сприйняла її, нехотіла та й не могла побачити в ній особистості, що має свої життєві принципи. Їйготували вторований шлях для дівчат її стану — вигідне одруження і спокійнеіснування. Батьки підшукали й нареченого — бравого гусара російської армії.Наталена й чути не хотіла про одруження і поїхала здобувати вищу освіту. Спочаткувчилася в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступіньдоктора археології за праці з литовської старовини, потім зайнялася єгиптологією іводночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якоїодержала диплом “вільного художника”, мала свої художні виставки в Петербурзі йВаршаві. Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на їїодруженні з нелюбом. Тоді Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок —вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладаєконтракт з паризьким “Theatre Gymnase”, що гастролював тоді в столиці. Незважаючина успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я.Вона залишає театр, лікується на Закавказзі, а потім виїжджає в Західну Європу, депродовжує лікування, займається улюбленою справою — мистецтвом і археологією. Ціроки були чи не найкращими в її сповненому тривог житті. Вона побувала в Іспанії,Франції, Італії, країнах Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижаі Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), взяла участь в археологічнихрозкопках Помпей і в Єгипті, з 1909р. почала системачно виступати з художнімитворами і науковими статтями у французьких літературних і науковихжурналах.
      Перша світова війна застає Н.Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі й помер. Тут занею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змогивиїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) стаєсестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула Наталена на війні,одержала солдатський хрест “За храбрость”, три поранення, тиф і кілька запаленьлегенів. Пізніше письменниця згадувала, що хрест “За храбрость” їй дали тільки зате, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свійзвичайний обов'язок.
      Особисте життя Н.Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російськоїармії і громадянином Ірану, що служив у “дикій дивізії”, — Іскандером Гакгаманішібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тіломчоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва. Зупинилась у мачухи. Війнанаближалась до кінця. Разом з мачухою вона записується в групу чеськихрепатріантів і виїжджає до Львова. (В містечку Красне біля Львова жили родичімачухи, і в цей голодний і холодний час грудня 1919р. вони й вирішили їхвідвідати). Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралась до Праги,де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустрілася зВасилем Королівом-Старим, якого знала ще з Києва як письменника,культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружилися, придбали скромнийбудиночок на околиці містечка Мельнік біля Праги. Тут і прожили до кінця днівсвоїх. В. Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькоюдіяльністю. Помер 1941р., після чергового допиту в гестапо. Н. Королева всеподальше життя присвятила літературній праці. Саме тут вона почала писатиукраїнською мовою.
      Приїхавши з Києва доПраги, Н. Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільнийчесько-український словник, який вийшов під редакцією професора С.Смаль-Стоцького. Пізніше — великий (понад 30 арк.) французько-український словник(залишився недрукованим). Писати художні твори українською мовою почала з 1919р.за порадою В. Короліва-Старого. Перше оповідання українською мовою “Гріх (Зпам'ятної книжки)” було надруковано у віденському українському тижневику “Воля” 15січня 1921р. за підписом “Н. Ковалівська-Короліва”. З того часу понад двадцятьроків усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а такожжурнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Вона принципово невідмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічаємо вдосить строкатому списку українськоїперіодики.
      У середині 30-х — на початку40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання ипопулярність: збірка легенд “Во дні они” (1935), повісті “1313” (1935), “Безкоріння” (1936), збірка оповідань “Інакший світ” (1936), повісті “Предок” (1937),“Сон тіні” (1938), “Легенди старокиївські” (1942 — 1943). Після війни у Чікаговипущено її повість “Quid est veritas?” (1961), завершену ще в 1939p. Останні рокижиття письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватнимиуроками французької та іспанської мов. Її намагання встановити контакти зкиївськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСРуспіху не мали. Н. Королевій судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги“Сон тіні. 1313”, яка вийшла 1966р. у Пряшеві. Померла письменниця 1 липня 1966р.в Мельніку. [...]
       
  ОлексаМИШАНИЧ
  Українське слово. — Т. 1. — К.,1994.
   

Отзывы

Оставить отзыв