(1838-1918)
письменник, перекладач
Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його бувосвіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і навласні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати йписати. Змалку І.Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківськійбібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, якийвчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанувавлатинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну,покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й післяучилища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, денавчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка,О.Пушкіна та М.Гоголя. Закінчивши семінарію, І.Левицький рік хворів, а потімдеякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачемцерковнослов’янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає доКиївської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії,вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твориукраїнської та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса,Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 рокуІ.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовноїкар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавськійдуховній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця(1867—1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати. У60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит ЯрішДжеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Двімосковки». Згодом з’явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світоглядукраїнського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівськомужурналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українськалітература на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І.Левицький працює уКишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолюєгурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювалигострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував уКишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 рокувийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «МарусяБогуславка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажціскоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври українськоїлітератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880),«Старосвітські батюшки та матушки» (1884). 1885 року І.Нечуй-Левицький йде увідставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці.У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890),казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893). На початку століттяписьменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси,зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українськапоезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі наПушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. Доостанніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів наДегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі. Іван Нечуй-Левицький увійшов вісторію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши рядвисокохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжкежиття українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянствай заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли,І.Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їхяскравими художніми засобами. На відміну від своїх попередників —Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повнішевисвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях зсоціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини,виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток капіталізму,пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типуспролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Однеслово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше йдостеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя. ІванаНечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза Шевченка, романиТургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва. Надто ж поезія Шевченка, з якою вінуперше познайомився в журналі «Основа» 1861 року i для якого вперше почав писатиоповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишивсянездійсненим. У цьому невиданому оповіданні він вустами свого героя заявив: «Будуписати вірші, складу віршами книгу, таку, як «Катерина»... Напишу про дідаХтодося... про нещасних, прибитих долею... Про них! Про них!» Це була програма,над якою він працював ціле своє життя. Суспільно-політичні погляди та естетичнісмаки Нечуя-Левицького формувалися у 60—70-х роках, в умовах жорстокої реакції інаціонального гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українськогослова. Водночас у ті часи інтенсивно розвивався капіталізм, виникають новісуспільно-економічні відносини і суперечності. Реформа 1861 року, формальноскасувавши кріпацтво, не полегшила життя селянства, яке страждало від орендарів,промисловців, посесорів. Щоб прогодувати сім’ї, тисячі людей мандрують Росією впошуках заробітків, скрізь стикаючись із свавіллям чиновників та промисловців,нової буржуазії, яка, так само як і поміщики, гнітила народ. В роки навчання вдуховній семінарії І.Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв своїстійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Царськийуряд устами Валуєва проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було,немає і бути не може». Здійснювалися широкі заходи з русифікації населення,заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українськихкультурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твориукраїнською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П.Куліша, публікує ульвівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878), уякій гостро виступив проти шовіністичної політики російського уряду та деякихросійських письменників. Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературнихпозвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гнобленняукраїнського народу царизмом. Естетичні погляди І.Нечуя-Левицького, окрім творівкрасного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості.І.Франко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. Устатті «Сьогочасне літературне спрямування» основними принципами українськоїлітератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність».Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя.Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя,надихати їх художньою правдою. Письменник орієнтувався на свого вчителяТ.Шевченка, який, поклавши в основу своєї творчості народну пісню, «зумів повестинародний епос в щиро народному дусі». Свої погляди на народну творчістьНечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини досучасності» (1868), яка й нині є корисним дослідженням у галузі українськоїміфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбитосоціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. Добре знаючизакулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступувід християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів. Запівстоліття творчої діяльності І.Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесятвисокохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок,літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Двімосковки», «Хмари», як згадував І.Франко, «читала вся Мала Русь з великоювподобою». А по-вісті «Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря» й нині залишаються середнайкращих творінь української літератури. «Українська жизнь, — писавНечуй-Левицький, — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вжебрались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки щежде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі». Розквіт творчостіписьменника припадає на другу половину 70-х — початок 80-х років, коли вийшли йогооповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», «Не можнабабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижновмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив великумайстерність у змалюванні народних характерів. Своєрідною рисою стилюНечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої увагидо деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці,особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю,тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського прозаїка водин ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейськихписьменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізмуминулої, дошевченківської доби. Однією з питомих рис творчого стилю письменника єйого тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в«Афонському пройдисвіті», він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських,до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх ісатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідностілюдини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.
** ...сепереважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, алепроте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається вустах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалюванняселянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздобукраїнського письменства. /**Іван Франко про повість «Кайдашевасім’я».**/
По Нечуй-Левицький Іван найдены еще материалы:
Життєпис Нечуй-Левицький Іван
Життя та творчість Нечуй-Левицький Іван
| Отзывы | Оставить отзыв |
