ДАВ ПІСНЮ КРИЛАТУ
Нове з біографії поета МихайлаПетренка
12 серпня 1962 року в космічний політ стартував корабель “Восток-4” зльотчиками-космонавтами СРСР О. Г. Ніколаєвим і П. Р. Поповичем на борту. Яке жбуло здивування керівників Центру управління, коли незабаром із космосу долинулапісня “Дивлюсь я на небо...” Це Павло Попович тільки так міг передати почуття, якіпереповнювали його душу і серце. Чому саме ця? Тому, певне, що саме в ній знайшливтілення філософські роздуми народу про Всесвіт і безкінечність, і ще тому, щовона, як і інша загальновідома пісня на слова Михайла Петренка “Взяв би ябандуру...” належать до тих, які з найбільшою повнотою і силою втілюють душуукраїнського народу. Недарма ж вони набули статусународних.
Так сталося, що донедавнабіографія українського поета-романтика прогресивного напряму XIX століття МихайлаМиколайовича Петренка була майже невідома. Були, щоправда, деякі скупі уривчастісвідчення, які важко було підтвердити. Зусиллями викладачів і студентівфілологічного факультету Слов'янського педінституту майже тридцять років тому булонезаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов'янську і, як говоритьйого перший біограф А. Метлинський, “проживав та вивчав мову і побут в містіСлов'янську і його околицях”. 1836 року Михайло Петренко вступив до Харківськогоуніверситету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільномувідомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачемповітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічнихданих майже ніде немає. Не залишилося навіть йогопортрета.
Михайло Петренко — автор 19поезій, надрукованих протягом 1841 — 48 років в харківських альманахах “Сніп”,“Молодик”, “Южный русский сборник”. Є відомості, що він написав п'єсу “Панськалюбов”, але вона не збереглась.
У зв'язкуз підготовкою в “Бібліотеці поета” видання творів Віктора Забіли та МихайлаПетренка в одній книзі завідуючий відділом Інституту літератури АН УРСР докторфілологічних наук, професор С. А. Крижанівський 18 вересня 1959 року в листі доавтора цих рядків писав у Слов'янськ: “Чи не пощастило вам і вашим товаришам поінституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М.Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і просто прикро, що ми так мало про ньогознаємо. Чи не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про йогонародження—уже б знали батька й матір, точну дату. А головне — не знаємо, коли,чому і де померла людина... Я весь час думаю: а раптом щось новевідкриється!”
Треба сказати, що за останніроки, дякуючи літературознавцям, нащадкам поета, ентузіастам-краєзнавцям, деякібілі плями в біографії М. Петренка тепер уже якоюсь міроюзаповнені.
Велику пошукову й дослідницькуроботу по вивченню життя поета в Слов'янську провів студентський гуртоккниголюбів, яким […] керує ветеран педагогічної праці Слов'янського педінститутуНадія Митрофанівна Корнієнко. Вонарозповідає:
— Пошуками свідчень проМихайла Петренка в Слов'янську гуртківці займаються давно. Першим відгукнувсяархеолог Абрамов Андрій Іванович — добрий знавець минувшини міста. Він підказав,що з роду поета в Слов'янську жила тоді правнучка Світлана Антонівна Петренко, а вКраматорську — теж родич поета — Антон Костянтинович Петренко. Від них ми йзаписали ряд цікавих, на нашу думку, фактів. Вони стосуються безпосередньо батькапоета і років дитинства та юності самогоМихайла:
“Між річками Торець і Бакайзнаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще нежонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називатихутором Торецьким. Тут і почав господарювати МиколаГаврилович...”
Зазначу, що ленінградськийписьменник і шевченкознавець П. Жур у книзі “Третья встреча” підтверджує, що “М.Н. Петренко происходил из личных дворян *. В г. Славянске за ним и другиминаследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян”. (* “Личныйдворянин” — на відміну від природженого, успадкованого дворянства, давалосьчиновникам 14-го — 9-го класів (за Петровським табелем про ранги) без праваспадкоємства. Таким чином Михайло Петренко вже не бувдворянином.)
Розповідають, що батько поетабув людиною м'якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем. Любив природу, алегосподарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом знею зростала й матеріальна скрута. Михайлів батько був змушений орендувати землю узаможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. ТутМарченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай збаштану.
Хлопчик Михайло, за розповідямиродичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадивбатькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутірвід міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якомуформувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту циклвіршів “Слов'янськ”, у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет “радісно говоритьпро красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста”. Ця любов зособливою силою проявилася, коли Михайло навчався вуніверситеті.
Проте з Слов'янськомпов'язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібралистуденти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купцяМарченка. Про шлюб юнака з бідної сім'ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тимчасом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала зним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділенекохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює якавтобіографічні.
Про самого поета і рідПетренків розповіла у своєму листі, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчомумузеї, правнучка поета по сину Миколі Наталя Борисівна Шептій. В Харківськомуобласному архіві вона зробила копію рапорту виконуючого обов'язки стряпчогоВовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якомувін просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки вінодержав “третье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюськ ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимостипотери”. Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служить уВовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в листі подружжя Шептіїв говориться, щопоет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей, Микола іЛюдмила.
У листі автору цих рядків Шептіїпишуть, що молодший брат Михайла Петренка Олексій навчався в Харківськійгубернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристомспочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року —секретарем міської ратуші в Слов'янську за мізерну плату — 51 карбованець 48копійок на рік.
Краєзнавець А. І. Абрамовписав мені також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлу —Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівлязгоріла. Натомість була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієїхатини не стало під час війни, в 1942році.
Ще один цікавий і дуже важливий дляхарактеристики поета факт наводить у листі подружжя Шептіїв: “Незабутньою подією вжитті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом ГригоровичемШевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це булазустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можнасумніватись”.
І, нарешті, про кончинупоета. Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги “Донбасс: писатель ивремя” стверджує, що “автор знаменитої “Недолі” (“Дивлюсь я на небо та й думкугадаю...”) український поет М. Петренко помер у рідному Слов'янську...” А“Шевченківський словник” вперше в літературі вказує, що поета не стало “не раніше1864 року”.
Можливо, що котрісь знаведених думок і фактів про М. Петренка викличуть заперечення або потребуватимутьуточнень. Власне, цей виступ і переслідує саме таку мету. Час невблаганно стираєминуле. І завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути місцеві архіви,зібрати по зернятку спогади про М. Петренка і його нащадків, аби доповнити творчупостать поета, адже своїми піснями він заслуговує на нашу повагу і шану, “бо датинароду пісню — значить, у віках жити з ним, розмовляти і ділитися своїмипочуттями”.
І нарешті, останнєповідомлення. У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка уСлов'янську біля однієї з найкращих нових споруд міста — центральної міськоїбібліотеки для дорослих — відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриттяпам'ятної меморіальної дошки. На ній викарбувано: “У 1817 році в Слов'янськународився український поет-романтик XIX століття Михайло МиколайовичПетренко”.
ІванОВЧАРЕНКО
“Донбас”. — 1988. — № 4. — С.96-97.
По Петренко Михайло найдены еще материалы:
Біографія Петренко Михайло
| Отзывы | Оставить отзыв |
