Гжицький Володимир Зенонович народився 15 жовтня 1895року в с. Острівець на Тернопільщині в сім'ї вчителя. Закінчив місцеву школу, апотім гімназію в Тернополі. 1918 року його було мобілізовано до австрійськоїармії, а коли Австро-Угорщина розпалася, він став офіцером Української галицькоїармії (УГА) 1919 року перейшов Збруч і дістався до Харкова, де й закінчив інститутсільського господарства й лісництва. Але працювати довелося в системі НаркомосуУРСР.
Водночас поет - початківець вступив до Спілки селянських письменників"Плуг", брав активну участь у створенні літературної організації "ЗахіднаУкраїна", до якої ввійшло 57 письменників, котрі перебралися на Радянську Українуз пілсудської Польщі. Тоді ж видав першу (і єдину) збірку віршів "Трембітині тони"(1924). Згодом Гжицький спробував свої сили в написанні новел з життя галицькогокраю. Ці його спроби гаряче підтримав П. Тичина як один із редакторів журналу"Червоний шлях".
1928 року Гжицький у складі кінописьменницької експедиції,яку очолював О. Довженко, вирушив на Алтай для вивчення життя тамтешніх жителівойротів. Наслідком поїздки став роман "Чорне озеро" (1929), що завоювавписьменникові всесоюзне визнання.
Проте постановка гострої проблеминаціональних взаємин у Радянському Союзі вже тоді була страктована органами ДПУ як"викривлення політики, яку проводив Сталін щодо нечисельних народностей СРСР". Іхоча в 1932 році В. Гжицький випустив актуальний роман "Захар Вовгура" прошахтарів Донбасу, доля письменника була визначена тимчасовим перебуванням у лавахУГА та романом "Чорне озеро".
7 грудня 1933 року в Харківськомуоблуправлінні держбезпеки був виписаний ордер № 32 на арешт В. Гжицького. Упостанові на арешт йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційноїорганізації УВО (Українська військова організація) та участь у терористичнійдіяльності.
1 січня 1934 року на черговому допиті Гжицький змушений був"визнати", що належав до УВО з осені 1930 року, входив до складу Харківської групипід керівництвом С. Пилипенка. До того ж осередку нібито належали А. Панів, М.Дукин, Д. Грудина та А. Головко.
В обвинувальному висновкуоперуповноважений Грушевський і начальник секретно-політичного відділу ДПУ УРСРДолинський виносили справу В. Гжицького на розгляд судової трійки ДПУ УРСР іпропонували ув'язнити його на п'ять років у виправне - трудових таборах,
Судова трійка при колегії ДПУ протоколом від 23 лютого 1934 рокупостановила: "Гжицького Володимира Зеноновича заслати до виправно-трудового таборутерміном на ДЕСЯТЬ років..."
Відбував заслання письменник у республіціКомі. 1946 року спеціальним табірним судом був знову засуджений на 4 рокиув'язнення. Але й після відбуття цього покарання В. Гжицький лишався з тавромконтрреволюціонера, а тому міг влаштуватися до праці лише в обмежених регіонахкраїни.
Після смерті Сталіна засланець Гжицький звернувся до Ради МіністрівСРСР з проханням переглянути його справу. 17 травня 1954 року старший слідчий КДБГребньов, вивчивши її матеріали, дійшов висновку: заяву про перегляд справи"залишити без задоволення".
Ще два роки потрібно було всілякихперетрактацій, поки трибунал Київського військового округу на засіданні від 21лютого 1956 року ухвалив: "Постанову судової трійки при колегії ДПУ УРСР від 23лютого 1934 року щодо Гжицького Володимира Зеноновича скасувати і справу про ньогопровадженням припинити за відсутністю в його діях складу злочину".
Повернувшись на Україну, письменник ще 17 років мав змогу творчо працювати.Написав кільканадцять повістей та оповідань, історичний роман "Опришки",автобіографічну трилогію "У світ широкий", "Великі надії", "Ніч і день".
Помер Володимир Гжицький 19 грудня 1973 року.
ВолодимирМельник
ЛУ №26 (4435)27.06.1991
| Отзывы | Оставить отзыв |
