(2. ІІІ. 1882 — 28. VІ.1911)
КРІЗЬТЕРНИ
Архип Тесленко — одна знайтрагічніших постатей в українській літературі. І не лише тому, що безперестануборсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявся по судах, етапах, тюрмах,засланнях, захворів на туберкульоз, — і прожив коротке життя: усього-то 29 років.А ще й тому, що в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин письменник обравтрагічне як засіб естетичного відтворення дійсності. На початку XX століття всвоїй творчості він прагнув художньо осягнути процеси, що відбувалися на селі, івідображав у своїх творах стихійний, традиційний наймитський протест протикуркульства і дрібного чиновництва. В нових умовах визвольного руху в трактуваннісмислу буття й небуття соціально й естетично письменник виступив у русліреволюційної демократії, хоч пошуки ідеалу давалися нелегко. В нескінченнихсутичках з соціальною дійсністю, що кінчалися для нього, як правило, поразкою, А.Тесленко дедалі частіше схилявся до думки про страчене життя як протест проти цієїдійсності. Така філософія — наслідок життєвої практики саме наймитського прошаркуукраїнського села, який не мав перспективи, представники якого в переважнійбільшості були приречені на жалюгідне існування, і лише окремі ставали на шляхсвідомої боротьби.
Класовий конфлікт міжбагатством і бідністю поглиблювався. Політичні сили фіксували його, алерадикальних шляхів виходу із становища не пропонували. До того ж сільська глибинкабула відрізана від ідейно-політичних центрів. Цією політичною неграмотністю селянвміло користувалися заможні верстви і сільська старшина. А. Тесленко бере участь уреволюційних подіях на Лохвиччині. В поліцейських паперах його характеризують яклюдину крайніх поглядів. Він вірив у неминучість демократичних перетворень,боровся проти чорносотенства, не поділяв поглядівлібералів-народників.
Але чому ж тодіідейна програма А. Тесленка видається на перший погляд обмеженою? Чому життєвапозиція більшості його героїв грунтується переважно на судженні: «…для чого такжить?!» і чому такі невиразні мрії його позитивних героїв про «щось гарне,велике»?
На початку XX ст. селянськадемократія на селі була вже серйозною суспільною силою. Письменник переймаєтьсяселянським демократизмом, має зв'язки з соціал-демократами, включається вкультурно-просвітницьку діяльність, створює театр для селян, розповсюджуєполітичну літературу.
Виступи селян протипанської сваволі не були поодинокі. Вони стоголосою луною розкочувалися з краю вкрай, будили думку, гуртували селян до організованої боротьби за волю, протисамодержавства. Йшов 1905 рік. В села проникало слово соціал-демократів. Воно булоблизьким наймитству.
Але певно, що булисела, особливо в глибинках, де ідіотизм селянського буття був надтозаконсервований, де протест був мовчазний, а на ділі «ні слова, ні півслова», делюди приречені «страждати і боятися смерті, скиглити, хапатися за поли життю, абитільки жити, не знаючи для чого інащо...»
Значення творчості АрхипаТесленка полягає в тому, що він надзвичайно проникливо відобразив ідіотизмсільського життя, трагедію класового розшарування, поривання передових селян дочогось кращого, а це краще — мрії про землю, волю, демократію і освіту. Значення втому, що письменник поставив собі за мету показати трагізм наймитства.«Немилосердное небо судило родиться мне в заглохшей сельской глуши, от не видавшихсвета стебельков, — напитаться их хладными, черными соками и отчуждаться от всегоживого, ведущего к цели жизни — к плодотворности. Врученная мне проказница-судьбане дает ни малейшего проблеска света. Все кроет, заволакивает глаза тучаминепроницаемой мглы и определила быть мне подножием величности безумной, внимать ипреклоняться перед бессмысленными капризами заносчивых себялюбцев», — писав 1900року А. Тесленко в примітці до свого першого вірша. А через десять років у одномуз листів про оповідання, які надіслав до «Ради», письменник пише: «Обоє на теми,які мене цікавлять, — нікчемність буття». Трагічним було життя самого письменника,і це, безперечно, відбилося на його творах. Чи не в цьому ключ до пізнанняідейно-естетичних пошуків АрхипаТесленка?
Лохвиччина — батьківщина АрхипаЮхимовича Тесленка. Тут народився він 18 лютого 1882 року в селі Харківцях. Звідсийого майбутні герої: наймити, селяни, писарчуки, вчителі, шукачі правди. Картиниприроди теж звідси: убогі хати, долини, гаї, вигони. Тут він черпав і соціальніконфлікти. На цих землях складалася філософська й естетична концепціяписьменника.
А. Тесленко обрав дляхудожнього дослідження тих, хто в наймах родився, у наймах ріс, у наймах і батьківпоховав. «Я з тринадцяти літ у найми пішла» («Хуторяночка»). Іншого шляху дітямсільської бідноти немає. «Плач не плач, а нічого не поможеться... наймайсь та йнас будеш піддержувать» («Угороді»).
Наймити — це люди, позбавленібудь-яких засобів на існування. Це люди, які продають свої руки, щоб мати шматокхліба. Не найнявшись, вони знову змушені повертатися до своїх нетоплених домівок,до голодних дітей. «Чим ти годуватимеш дітей тих?.. Що ти за батько такий?» («Запашпортом»). «Ну, годувать їх, зодягать треба... а чим?» («Дід Омелько»), «Хіба жхто повірить, що ти тільки раз учора годувала дитинку скориночками?..» («Наука»).Доля наймитських дітей особливо трагічна. «Та старшеньких було семеро, та усі ж іна тім світі... з татусем» («У схимника»), «Скільки вони вже діток поховали,повиряджали на той світ!» («Поганяй доями!»).
Зрідка кому з наймитських дітейщастило на якийсь час потрапити до школи. Тих учнів, хто докопувався до всього,цікавився, хотів знати більше, ніж давала школа, виключали. Виключали також замудрствування: «...плевелів нам у пшениці не треба» («Поганяй до ями!»), за те, що«розсуждав, залазив у єресь» («Немає матусі!»). Інші через нестатки школу кидали.Класичним на тему школи є оповідання «Школяр». Обдарований Микола жадібнотягнеться до навчання. Та саме через школу конфлікт вдома. «Школа... школа —здирство, школа — грабіж... Школа останню сорочку стягне з тебе». Миколка змушенийкинути школу і водити старців, бо «їсти нічого, топить нічим, удягтися... Так менев поводаторі це...»
Чи є якісь в життідороги наймитам? Є. Тесленко їх простежує. Одна з них — заробітчанська. Полишаєлюдина своє село і наймається по господарствах, по економіях. Заробітки! Це —«оди-чавіть, пірнуть у темряві, у багнюці» («Поганяй до ями!»). Багато з них унаймах поповнювали лави безробітних, старців, здобували собі хвороби, годувалиблощиць у нічліжках. Як правило, кінчали життя вони самогубством. Багатосамогубств у творах А. Тесленка, починаючи з першого — неопублікованої п'єси «Нестоїть жить». «Поганяй до ями!», «І це зветься життям!», «Ех, життя, чорти бзабрали тебе!», «Ех, не для мене цей світ, не для мене...» — так часто думаютьгерої оповідань.
Друга дорога — пошукиправди, дорога складніша, небезпечніша. На цій дорозі письменник бачитьписарчуків, сільських вчителів, молодих людей, виключених із шкіл і семінарій.Суспільні погляди кожного з них окремо — невиразні. Але всі вони разом створюютьколективний портрет розбурханого суспільними рухами села. Героя оповідання«Поганяй до ями!» виключили із школи за те, що в Бога не вірив і «до віридокопувавсь». А що книги читав, заступавсь за людей, то його оголошуютьбунтівником, «демократом, забастовщиком» і засуджують. Дорога в нього одна — доями. Така ж доля героя оповідання «Немає матусі». В оповіданні «Прощай, життя!»кінчає з життям учитель, якого звільнили з роботи і оголосили неблагонадійним.Більш повно окреслено характери протестантів у творах «Истинно русский человек» ів «В пазурах у людини». Поява на селі нової, демократичної інтелігенції пов'язаназ революційними подіями 1905 року. Такою є вчителька Оленка з повісті «Страченежиття». У змаганнях з місцевими багачами, «ситими, тупими», зламалася її ідеяпрацювати для народу, зламалася й вонасама.
Не лише окремих представниківчиновництва, духівництва розвінчує письменник. Він викриває інституції: волоснустаршину, сільські школи, монастирі, суди, поліцейські установи, земські зібрання,казенні палати, постоялі доми, канцелярії, тюрми, церкви, Думу — все, де незнаходить трудяща людина захисту. Саме в цьому широта програми А.Тесленка.
В листі до редактора журналу«Нова громада» (1905р.) А. Тесленко захоплено переказує рішення селянського сходу:«А наше село яку штуку вдрало — приговор зробило ось який: «Мы, нижеподписавшиесякрестьяне и казаки с. Харьковец, быв сего 4 декабря на сельском сходе...постановили... голодного и обездоленного народа... нельзя накормить, просветить иупокоить штыками, пулями и нагайками... лишить народа полученных им свободстремятся те, кто все время угнетал и угнетает народ... мы постановляем требоватьнемедленной отмены усиленной охраны во всей губернии, иначе спокойствия не будет ипролитая кровь падет на головы тех, кто усиленную охрану вызвал». Приговорвикликаний вірою селян в царський маніфест 17 жовтня. Ідеали приговору — це ідеалиА. Тесленка.
Червоні світанки осяювали1905 рік, селянські маси хвилювалися, повставали. На цей час у Тесленка вжесклалась рукописна збірочка з п'яти оповідань — «Хуторяночка», «За пашпортом»,«Маруся», «Мати», «Дід Омелько», — він повіз її до Києва. «Киевская старина», кудизвернувся він, відхилила перші твори письменника, і вони були передані журналу«Нова громада», а розчарований автор повертається в Харківці. Тут йогозаарештовують за поширення літератури, сидить він у лохвицькій тюрмі. Вина не буладоказана, і його випускають на волю. «Не знаю, де моя воля й до вечора буде», —писав А. Тесленко в листі до Грінченків влітку 1906 року. Місцеві багатіївстановили за Тесленком постійний нагляд, влаштовували обшуки, нацьковували селяні навіть рідного батька на бунтівника.
Рухселян поширювався, організаційно міцнів — в гущі його був А. Теслекко. В грудні1905 року у Лохвиці вибухнуло селянське повстання, яке зазнало поразки. Почалисямасові арешти зачинщиків і підозрілих. А. Тесленко без паспорта і грошей тікає доКиєва, де переховується по монастирях і нічліжках. Влітку 1906 року повертаєтьсядодому, а восени його знову арештовують і висилають на заслання у В'ятськугубернію. Місцеві куркулі сфабрикували на «злодія» і «підпалювача» громадськийприсуд, який і відіграв на суді вирішальнуроль.
Повернувшись з тюрми, А. Тесленкопродовжує писати. В листах до Грінченків він ввесь час згадує смерть. Ні,письменник не розчарувався. Він так само викриває куркульню, темряву, надсилає докиївських видань дописи, в яких захищає демократичний рух, розвінчує справжніхворогів трудящого селянства («Демократи», «Блюстителі порядку», «На селі»).З'являються друком «Страчене життя», «Школяр», «Прощай, життя!», «Що робить?». Запорадою Грінченків Тесленко записує фольклорні обрядові твори, уважно стежить залітературним життям.
Та здоров'я булопідірване і в 1911 році Архип Тесленкопомер.
Біографічні моменти у творахТесленка виходять за межі суто особистісного, бо відбивають типові обставинитогочасної дійсності, яка на порядок денний винесла питання: «Для чого так жить?»Зацькований письменник справді не бачив виходу. Особистий трагізм А. Тесленкапозначився на трагізмі його художніхтворів.
У публіцистичних спробах Тесленканатрапляємо на задуми, які дають підставу гадати, що він у подальшій роботі міг биреалізувати їх: «Голота стала мать голос у обчестві, став робочий дорожчий»,«Глитаї сільські упевняють людей, що це все «домократи», цебто хто побував назасланні за участь у визвольномурухові».
Лаконізм, розмовні інтонації,розповідь від імені оповідача з народу, наповненість кожної фрази соціальністю,контрасти, драматичні діалоги — такі стильові особливості прози А. Тесленка.Хвилюють нас його образи, тримають у полоні психологічні й соціальні картини,змушують переживати людські долі.
Естетикатрагічного в А. Тесленка, може, не відповідає класичним літературним зразкам, вяких смерть героя проектувалася на плин (безконечність) життя взагалі і, так бимовити, додавала оптимістичного звучання творові. Трагізм у Тесленка в безвиході іяк наслідок — «страчене життя», оптимізму ж у творах дуже мало. Ідейна й естетичнапрограма А. Тесленка в гуманізмі, в ідейній і моральній чистоті простихлюдей.
ВікторКОСТЮЧЕНКО
Українське слово. — Т. 4. — К., 1995.
| Отзывы | Оставить отзыв |
