(1839-1884)
етнограф, фольклорист, поет
Народився 27 січня 1839 рокуна хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя поблизу Києва, в сім’ї бідногодворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькомууніверситеті на юридичному факультеті. В студентські роки брав участь у діяльностіпетербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився зТ.Шевченком, М.Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасникамиваршавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий часживе на Чернігівщині, в селі Ропша. 1861 року захищає в Петербурзі дисертацію«Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» йодержує вчений ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж1861—1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі,господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові»,«Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює у«Черниговском листке», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок,прислів’їв та пісень для криміналіста», та у «Киевских губернских ведомостях», вяких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв уМалоросії» (1862). У цей час намагається відкрити безплатну сільську школу вБорисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільськихгуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були П.Чубинський,В.Антонович, П.Житецький, Тадей Рильський та ін. Проти Громади невдовзі булозаведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року вЗолотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добримлюдям». Тієї осені 1862 року П.Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», щостав національним гімном українського народу. 20 жовтня шеф жандармів князьДолгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умыпростолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди жвисилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретаремстатистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливихдоручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українецьЧубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження проярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорськийкрай, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії таін. 1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щобочолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичнихдосліджень. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську,Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецькоїгуберній та Бессарабію, де автохтонно проживали українці. Матеріали експедиціїувійшли до семитомника, виданого протягом 1872—1879 років. У 1872 році Чубинськийзасновує Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Усерпні-вересні 1874 року в Києві відбувся III Археологічний з’їзд, що мав великезначення в активізації українознавчих досліджень. 1873 року Російське Географічнетовариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року він одержав золотумедаль Міжнародного етнографіч-ного конгресу в Парижі. Почалася кампанія, піднятареакційним українофобським «Киевлянином» проти діяльності громадівців. Помічникпопечителя Київського навчального округу М.Юзефович, учасник арештів Т.Шевченка такириломефодіївців, послав Олександру II донос про українофільство й сепаратизмГромад, що зазіхали «на державну єдність Росії». У відповідь цар видав так званийЕмський акт (18 травня 1876 року), який заборонив діяльність українськихтовариств, видання літератури, театральні та концертні програми українською мовою.Чимало діячів української культури змушені залишити Україну. На початку 1877 рокуЧубинський знову у Петербурзі, де працює чиновником Міністерства шляхів. У той часвін тяжко захворів, у квітні 1879 року йде у відставку й після наполегливихклопотань дістає дозвіл повернутися в Україну. Живе у Борисполі та на своємухуторі неподалік. 1880 року його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутийдо ліжка. Помер Чубинський 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі.
Павло Чубинський працював унадзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури іза своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга іспівробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональнихучених. Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки.Що вже казати про титанічну працю його в галузі етнографії. За словами академікаЛ.Берга, експедиція, очолювана Павлом Чубинським у Південно-Західний край, буланайвидатнішим явищем в історії тогочасної етнографії. Вже в наш час академікОлександр Білецький писав, що видання етнографічних та фольклорних працьП.Чубинського було надзвичайним фактором у галузі збирання пам’яток. Вражає обсягі глибина дослідницької праці експедиції, як вражають і ті незліченні скарбинародної культури, зібрані в семи томах ( дев’яти книгах) «Працьетнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», які вийшли вПетербурзі у 1872—1879 роках. Домогтися від уряду, який вважав, що українськогонароду, української мови немає й ніколи не було, а є лише південна окраїнаРосійської імперії і зіпсоване польськими впливами «малороссийское наречие», буловельми складно, а вже здійснити таку широкомасштабну експедицію — й поготів. «Ястарався збирати матеріали ще й тому, — писав Чубинський у передмові до першоготому «Праць», — що численні пам’ятки народної творчості вимирають, народ їхзабуває. Якби М.Максимович та інші збирачі матеріалів не записали історичних дум іпісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те ж могло б статися з багатьмаобрядами, повір’ями, казками, легендами й навіть звичаями; тому й пропускати якусьрису народної творчості чи народного побуту я вважав непрощенним». Чубинськийзаписав майже чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесятимісцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір’я, прикмети. З книгволосних та земських судів, староств та управ він вибрав тисячі справ, випадків таухвал, які б вияскравлювали характерні типи взаємовідносин між людьми, виявлялизалишки стародавніх звичаїв, повір’їв, звичаєвого права, дохристиянських віруваньукраїнського народу, їх залишки й органічне поєд-нання староукраїнської,дохристиянської та християнської культур. Він скрізь фіксував рід та характерзанять населення, відмінності в обробітку грунту, народні прикмети, за якимирегламентується сільськогосподарське життя селянина. Особливу увагу вченогопривертали головні події людського життя — народження, одруження, проводи врекрути, смерть людини, і Чубинський на багатьох яскравих прикладах показав великуестетичну наснаженість і гуманістичну значущість обрядових дійств під час цихподій. Завдяки експедиції Чубинського збереглися матеріали про стан торгівлі врізних місцевостях, бджолярства, тютюнництва, виноробства, шовківництва,броварства. Але найцікавішими в «Працях» експедиції є численні записи свят, в якихнайбільше розкривається душа українського народу, його художній геній. Завдякиекспедиції Павла Чубинського і виданню її «Праць» нащадкам залишилися прекрасніперли усної народної творчості, які безслідно зникали з наступом цивілізацї,нівелізації національних рис, безвір’я та духовного поневолення. ЕкспедиціяЧубинського набула розголосу, й до неї прилучилося багато ентузіастів, якінадавали їй свої матеріали. Зокрема, значний внесок зробив І.Новицький, якийпередав у розпорядження Чубинського п’ять тисяч записаних ним раніше пісень,О.Кістяківський, який надав цінні записи з ухвал волосних судів і додав історичнийнарис цієї інституції. В.Антонович зробив виписки з судових процесів минулогостоліття про відьомство та чаклунство. М.Лисенко поклав на ноти видані у «Працях»мотиви весільних та інших обрядових пісень Бориспільщини. В.Симиренко зібраврідкісні фотографії народних типів з різних регіонів України, архітектури таулаштування житла. Матеріали надавали також Я.Темненко, Г.Залюбовський,Димінський, Чернецький, Петров, Воронецький, Столбін, Андрієвський, Жданов та ін.«Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» були явищемвеличезної ваги в історії української культури. Вони показали світові яскравівзірці вияву вроджених якостей духу українців, величну простоту, безпосередність іводночас глибоку емоційність, естетичну наснаженість, силу поетичного чуття,яскравість барв народної поезії та пісні — те головне, що відрізняє українськийнарод серед інших слов’янських народів. Водночас публікація матеріалів експедиціїбула відчутним ударом по офіційній погодінсько-валуєвській теорії пронесамостійність української нації, її мови та культури. Блискуче проведенняекспедиції зробило ім’я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних науковихколах і дозволило йому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділуРосійського Географічного товариства в Києві., який відіграв визначну роль узбиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних таархеологічних пам’яток на території України. Усього за кілька років ця науковаустанова, яку очолювали, крім Чубинського, Г.Галаган, О.Русов, за кілька роківвидала два томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ», деопубліковано праці М.Драгоманова, В.Антоновича, П.Чубинського, Ф.Вовка та багатьохінших відомих вчених. Було зібрано матеріалів ще на три томи «Записок». Відділпідготував до видання три томи праць Михайла Максимовича, вперше опублікувавукраїнські думи й пісні з репертуару кобзаря Остапа Вересая. Крім того вийшов«Календар Південно-Західного краю на 1873 рік», «Програма для збиранняетнографічних та статистичних даних», «Звіт про діяльність Південно-Західноговідділу Російського Географічного товариства» за 1873—1874 роки. З ініціативикиївських вчених було організовано проведення у Києві III Археологічного з’їздуРосійського географічного товариства, який, за висловом О.Терлецького, принісвелику користь «українофільській справі в Росії, бо сливе всі рефератори торкалисяУкраїни, а щойно на конгресі побачили і свої, і великороси, яка багата Україна нанаукові сили». 1873 року Російське географічне товариство нагородило Чубинськогозолотою медаллю «за особенную его деятельность и те неусыпные труды, коим русскаянаука обязана собранием громадного материала для изучения быта, юридическихобычаев и народной жизни Юго-Западного края». 1875 року Міжнародний етнографічнийконгрес у Парижі також нагороджує його золотою медаллю. 1879 року він отримавнайпочеснішу наукову нагороду в Росії — Уваровську премію Петербурзької Академіїнаук. Успіх ученого та його однодумців з київського відділу Російськогогеографічного товариства викликав хвилю нападок і цькування у шовіністичній пресі,особливо у газетах «Киевлянин», «День», які звинувачували вчених у сепаратизмі,насміхалися з «бесплодной и смешной забавы сочинять и издавать сочинения ипереводы на малороссийском крестьянском говоре... Край этот русский, русский! Внем нет разных национальностей и вер» (газета «День», І.Аксаков). Над Чубинськимзнову нависли хмари й він переїжджає до Петербурга, де йому було дозволенопрацювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів, ісумлінний трудівник, хоч і відірваний силоміць від улюбленої справи, також досягуспіхів і 1878 року був призначений статським радником. В останні роки життяЧубинському через тяжку хворобу вже не вдалося чогось зробити, але його справупродовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко,Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський. ТвориЧубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна», «Праці» етнографічної експедиціїбули тривалий час заборонені, хоч ними щедро послуговувалося безліч радянськихнауковців без посилань на автора. З набуттям незалежності Україною слова віршаПавла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали національним гімном держави. 1995року видавництво «Мистецтво» видало гарно ілюстрований двотомник «Мудрість віків.Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського».
** Слід, що його залишив вінв етнографії, заслуги його такі великі, що їх вистачило б і на декількохпрофесіональних вчених. /**Ф.Вовк.**/
** П.П.Чубинський, з усімайого достоїнствами й недоліками, був, безперечно, надзвичайно великою особистістю,якій за інших обставин належала б набагато більша історична роль. Але у ньогоначебто не було і усвідомлення своєї переваги над багатьма іншими, і з усім своїмбурхливим темпераментом він був, по суті, вражаюче скромним і невибагливим, ініколи не виявляв претензій на який би там не було авторитаризм. Це ще однасимпатична риса для характеристики його високого громадського значення, яке незабудеться Україною ніколи. /**Ф.Вовк.**/
| Отзывы | Оставить отзыв |
