(1819-1897)
письменник, історик,фольклорист, етнограф, перекладач
Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7серпня 1819 року в містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівськоїгубернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Панько Куліш, так вінзгодом підписуватиметься, був дитиною від другого шлюбу заможного селянинаОлександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини.Дитинство хлопця пройшло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошанидо народних традицій, слова, пісні, казок, легенд, переказів формувався характермайбутнього письменника. З кінця 30-х років П.Куліш — слухач лекцій у Київськомууніверситеті. Вступити до цього престижного навчального закладу йому так і невдалося, оскільки не мав документального підтвердження свого дворянськогопоходження, хоча його батько й був вихідцем з козацько-старшинського роду. Однакслухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті стали для ньогомало не визначальним періодом життя. Набуті таким чином знання дозволили йомудістати місце викладача у Луцькому дворянському училищі. У цей же час П.Кулішзаявляє про себе як письменник. Пізніше П.Куліш працює на різних посадах у Києві,Рівному. Опублікувавши перші розділи роману «Чорна рада» у журналі «Современник»за 1845 рік, письменник здобуває визнання громадськості. Ректор Петербурзькогоуніверситету П.Плетньов запрошує його на викладацьку роботу до університету. Черездва роки, за рекомендацією Петербурзької Академії наук, П.Куліш дістає направленняу західнослов’янський край для вивчення слов’янських мов, історії, культури тамистецтва. Вирушає з ним і дружина Олександра Білозерська, — вони щойно побралися,і на весіллі боярином у нареченого був Тарас Шевченко, щирий і веселий друг«гарячого Панька». Але недовго тривали захоплюючі часи експедиції. У польськійстолиці Куліша заарештовують за належність до Кирило-Мефодіївського товариства.Після тривалих клопотань йому дістається, зрештою, не таке вже й суворе покарання,яке закінчилося поселенням у Тулі. Тут Куліш осягає мистецтво романіста,перечитуючи світову класику, штудіює європейські мови, плідно працює якписьменник. Згодом, знову ж за допомогою друзів, він домагається відміни суворогорежиму й оселяється в Петербурзі. Весь той час продовжує натхненно творити, алезаборона друкувати ще діяла. У 1856 — 1857 рр. з’являється нарешті його двотомневидання «Записки о Южной Руси», збірка безцінних фольклорно-історичних таетнографічних нарисів, що викликала загальне схвалення. Особливо успішним іплідним у творчому плані був для письменника 1857 рік. З’явився друком роман«Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання»Марка Вовчка під його загальною редакцією, відкривається власна друкарня.Письменник, сповнений грандіозних планів на майбутнє, чекає цензурних послаблень,клопочеться виданням першого українського часопису. Переймаючись патріотичнимвихованням свого народу, приступає до написання «Історичних оповідань», перші зяких «Хмельнитчина» і «Виговщина» з’являються в журналі «Основа» у 1861 році.Працюючи у Варшаві в 1864—1868 рр., з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Петербурзіна посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», П.Куліш готує тритомневидання «История воссоединения Руси», яку з розчаруванням і навіть обуреннямзустріла українська громадськість. Невдовзі він і сам переконується у хибностісвоїх поглядів. Довершенням усіх сумнівів став Емський указ 1876 року, згідно зяким заборонялося друкувати укра-їнською мовою будь-які тексти. Пантелеймон Кулішперебирається на хутір Мотронівку на Чернігівщині, який перейменовує на честьдружини (літературний псевдонім якої — Ганна Барвінок) Ганнина Пустинь. Тут вінукладає збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появиу світ 1879 р. цензура заборонила, видання було вилучено з продажу. В останні рокисвого життя письменник багато перекладає. Сповнений нових творчих задумів,Пантелеймон Куліш зустрічав 1897 рік, але, на жаль, 14 лютого полум’яне життя йогообірвалося.
Пантелеймон Куліш був однією з найколоритніших постатей свогочасу в українській літературі. Культурницьке подвижництво, що виокремлювало йогонавіть серед плеяди видатних сучасників, захоплено вітала величезна частинасуспільства, мимоволі утворюючи навколо його особистості атмосферу творчоїтаємничості. Той постійний інтерес підтримувався передовсім самою діяльністюП.Куліша. В основі її — бажання дійти своїм словом і думкою до найширших народнихмас. Саме цим і зумовлена його діяльність над перекладом Біблії українською мовою.Саме з цією метою він брався за видання дешевої книжкової серії «Сільськабібліотека». Саме тому він послідовно і твердо здійснює активну діяльність наформування в суспільній свідомості переконання про життєву необхідність розвиткунаціональної літератури, української мови, без нормального функціонування якої навсіх рівнях поступ нації неможливий. Життєва позиція Пантелеймона Куліша, йогогромадянська заангажованість часто відзначалися драматичною суперечливістю, щоінколи призводило до неоднозначного їх розуміння і сприйняття суспільним загалом.Справді, важко назвати П.Куліша людиною компромісів, але непохитність йогостосувалася основного — збереження самобутності українського народу, його духовнихнадбань, традицій, культури. Пристрасна натура письменника мовби металася впостійному пошуку пристановища для тих високих устремлінь, що живили його і яклюдину, і як громадського діяча. Навіть особисте життя «гарячого Панька» позначеневідчутними слідами — рубцями набування того досвіду. Пантелеймон Куліш одружився змолодшою сестрою свого товариша Василя Білозерського Олександрою. 24 січня 1847року вони справили весілля. Після весілля молодята вирушили до Праги, кудиПантелеймона Куліша як молодого перспективного вченого Академія наук направляла унаукове відрядження. Сталося ж непередбачене: по дорозі до місця призначенняПантелеймона Куліша арештовують у Варшаві. Цей страшний удар долі, а згодом —тяжкі роки поневірянь, злигодні, поліцейський нагляд гнітючим тягарем лягли наплечі молодого подружжя. Через нервове перенапруження у Олександри Михайлівнистався зрив вагітності, після якого вона вже не могла стати матір’ю. ПантелеймонКуліш незгоди й випробування тамував у роботі. Як він це робив, як ішов по життю,найкраще скажуть слова його побратима Василя Білозерського: «Куліш належав до тихлюдей, які своїм благородством, чемністю, великодушністю і розважливістювикликають повагу до нього кожного, хто має з ним справу. Він чоловік практичний ідіяльний і не любить хапатися то за одно, то за друге і особливо неприхильний дотого, що не схвалено спокійним глуздом. Діяльність його найдужче зосередилась налітературі й на вдосконаленні життя, яке він переважно вбачає в ділі, і тількиділо вважає істотністю. Всяке захоплення, яке не має певної корисної мети, що нанеї одразу ж можна звернути увагу, йому одворотно. Життя своє він провадив,займаючись літературою й живописом; робити добро невідкладно там, де випадаєнагода, — він вважає головним обов’язком». Опорою, підтримкою й захисницею стаєдля письменника в цей період його дружина. Але час від часу якогось первісногозамісу ностальгія охоплювала пристрасну душу письменника. І він пробує шукативихід у нових романтичних захопленнях. Відомий його епістолярний роман зОлександрою Григорівною Милорадовичівною, освіченою панночкою з Калюжинець наЧернігівщині. Олександра Михайлівна терпляче зносила тяжкі хвилини родинногонерозуміння і мужньо чекала урівноваження свого коханого чоловіка. Згодом,справді, їхнє сімейне життя налагоджується, і 1858 року вони вирушають за кордон.Але сталося так, що через деякий час Пантелеймон захоплюється звабливою«московкою» Марією Маркович. Це був спалах шалених почуттів після спокійногоплатонічного роману з Милорадовичівною. Він так захопив, засліпив письменника, щостав причиною глибоких душевних страждань: «Я в цілому світі не знаходжуспокою...». Згодом це захоплення минуло, але присмак самотності, невдоволеннячимось вищим лишався. Розпалося і подружнє життя. Щоправда, в українськійлітературі це захоплення має чітко закарбований відбиток. Саме завдяки стараннямяк редактора і видавця з’явилися на світ «Народні оповідання» колишньої дружиниукраїнського фольклориста Опанаса Марковича. А з ними й нове ім’я — Марко Вовчок(цей псевдонім для Марії придумав сам Пантелеймон Куліш). Окремо стоїть йогозахоплення Параскевою Глібовою, першою дру-жиною нашого великого байкаря. Ці йподальші спроби знайти вихід з тупикового душевного стану не дають письменниковіані найменшого заспокоєння. Вікова мудрість, досвід нелегких літ переконливонавертали Куліша до одного: терпіння, віра, надія, любов, сподівання й чеканняЛесі, своєї першої і вірної дружини, не замінити у цьому житті нічим. Можливо, щосаме таке осягнення життя давало йому право пізніше сказати: «Так, я щасливийсвоєю жінкою: така українка, що прямо захват!.. Жінка розумна, тверда в намірах,чутлива до бідувань людських, словом, гідна найвищого місця в громаді». А такзгадувала про свого чоловіка уже на схилі свого життя Ганна Барвінок — ОлександраМихайлівна Білозерська-Куліш: «Я хоч господарством і займалася, та цілком йому(чоловікові) співчувала, його палким душевним пориванням — самозреченню, що вінробив для добра України і розвитку народу. Він самозрікався заради ідеї. Їздив уГаличину й тут усе відроджував, бо вони зовсім денаціоналізувались, так само як інаші, забуваючи свою мову рідну й хто ми. Там польщизна утискує, а тут русицизм, аможна й ті мови знати, навіть потрібно, і своєї не забувати, і молодимписьменникам завжди рукописи виправляв, свої літературні праці вбік відкладав. Вінмав у собі стільки магнетизму, що навіки підкорив мене собі... Ми прожили 50років, і бажала б, щоб увесь світ був наповнений такою тихою чарівливою ніжноюсимпатією. Поетична його душа регулювала іноді лад моєї дисгармонійної. Бачачитаку довершеність перед собою, в образі людини, — це мені імпонувало, і я дивиласьна це явище з подивом і вдячністю творцеві й побожно шанувала його, а тепер щенемічна, утративши його... ...подібні люди, як він, дуже рідкісні — вікамиродяться...» Простежуючи все життя Пантелеймона Куліша: многотрудне, подвижницьке,пристрасне, — мимоволі зупиняєшся на словах, ним же сказаних у «Слові над гробомШевченка»: «Ти говорив своїй непорочній музі:
Ми не лукавили з тобою, Мипросто йшли, — у нас нема Зерна неправди за собою...
Великий і святий завіт!Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з дороги, що тинам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли неможна буде нам так, як ти, безтрепетно святую правду глаголити: то лучче мимовчатимем, — і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту,немішану правду». Вони все і пояснюють. У них увесь Пантелеймон Куліш, «піонеркультури на Україні», за словами М.Зерова.
** Що ж до ідеальногореволюціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається,тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тількийого можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типузахідного інтелігента. /**М.Хвильовий.**/
** Спасибі тобі, Богу милий дружемій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за «Чорнураду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більшнічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував «Чорну раду»по-нашому. Я її прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашомулучче. /**Т.Шевченко.**/
** Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що в тодішнійукраїнській літературі ми не знайдемо твору — поезії, белетристики, публіцистики,— де б так повно, з такою силою переконання було окреслено завдання українськогонаціонального відродження. Куліш — ідеолог і творець української нації в їїшляхетських елементах, Куліш — консолідатор розпорошених прошарувань українськоїдрібномаєткової інтелігенції, Куліш — організатор національної культури.../**О.Дорошкевич.**/
По Куліш Пантелеймон найдены еще материалы:
Біографія Куліш Пантелеймон
Життєпис Куліш Пантелеймон
Життя та творчість Куліш Пантелеймон
| Отзывы | Оставить отзыв |
