(1864 —1925)
Поет-лірик, сатирик,драматург, перекладач — В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе якмитець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма,зі своїм оригінальним підходом до традиційнихтем.
Народився Володимир ІвановичСамійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його бувпоміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початковуосвіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковійшколі. В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у1884р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає,робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885р. вчиться наісторико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські рокисерйозно займається літературноюсправою.
У цей час обставинисуспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене,реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першимзаходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжуватиосвіту — з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодимлюдям.
Після закінчення навчання (1890) В.Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійніматеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору вм. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав закордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, ідістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Таздоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці підКиєвом.
Поетична спадщина В. Самійленкавключає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжноїкласики.
Високі почуття любові добатьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучатьу віршах циклу «Україні», «Веселка».
Вряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва всуспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета незамикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своєкредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «Нароковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого»та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив упрекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широковідомим хрестоматійним твором.
Яскравусторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимналірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня»поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значнемісце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми просенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдністьматеріального і духовного начал.
В.Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори«Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898),«Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця»,«Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичноїсатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремихпоезій надають сатиричним творам виняткової виразності йпривабливості.
З успіхом виступав В.Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок:«Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), атакож визначну драматичну поему «Чураївна»(1894).
Чимало зробив В. Самійленко і якперекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів О. Пушкінаі В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра,Дж. Байрона, П. Беранже таін.
По Самійленко Володимир найдены еще материалы:
Автобіографія Самійленко Володимир
| Отзывы | Оставить отзыв |
