(1897 —1937)
Народився Іван КіндратовичМикитенко 6 вересня 1897р. в родині селянина-середняка, що проживала у містечкуРівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Тут учився вдвокласній міністерській школі, по закінченні якої в 1911p. вступив доХерсонського військово-фельдшерськогоучилища.
У грудні 1914p.сімнадцятилітнього «лікарського помічника» Микитенка відправляють на фронт. Вінбрав участь у діяльності революційного полкового комітету, обраний його членом вдні Лютневої революції, — це згодом знайшло художнє відображення в його останнійп'єсі «Як сходило сонце».
Через три рокитяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся з фронту. Одужавши, бере активнуучасть у боротьбі з тифом в селах Єлисаветградщини, завідує лікпунктом у с.Нечаївці, а також пише вірші і короткі п'єси на злободеннітеми.
1922p. Нечаївський комітетнезаможників направляє І. Микитенка на навчання до Одеського медичного інституту.В Одесі він стає членом літературного об'єднання «Потоки Октября». Незабаром умісцевих газетах з'являються перші його публікації (вірші, фейлетони, нариси,оповідання і статті), випробовує себе і в прозі, насамперед у жанрі «малих форм» —новелах, оповіданнях: «Гордій» (1923), «Більшовики» (1923), «У вершині» (1923),«Нуник» (1923). В ці ж роки надруковані оповідання (цикл «Етюди червоні»), щоувійшли до першої прозової збірки «На сонячних гонах» (1926), та п'єса «Уборотьбі» (1926). Не залишаючи навчання, І. Микитенко працює на посадізавлітчастиною Одеської укрдерждрами, а згодом керує письменницькою філією«Гарту».
Наприкінці 1926р. був викликанийдо Харкова, де 1927р. закінчує Харківський медінститут і бере активну участь упідготовці Всеукраїнського з'їзду пролетарських письменників. Згодом стає одним зкерівників ВУСППу.
У 1926 — 1928 pp.з'являються п'єса «Іду», поема «Вогні», повісті «Антонів огонь», «Брати», «ГавриїлКириченко — школяр» (пізніша назва — «Дитинство Гавриїла Кириченка»),«Вуркагани».
Невелика повість «Брати»(1927) була помітним явищем у прозі 20-х років, неодноразово перевидавалася йперекладалася.
«Гавриїл Кириченко —школяр» — перший значний автобіографічний твір І.Микитенка.
Прозова збірка «Вуркагани»(1928) містила ряд творів, — «Антонів огонь», «Над морем», «Homo sum» («Людина»)та ін., — а також повісті про дітей.
Підвраженням поїздок до Німеччини, Польщі, Чехословаччини Микитенко пише книжкудорожніх нарисів і нотаток «Голуби миру» (1929р., в російському перекладі —1930р.).
1933р. з’являється перша книгароману «Ранок», присвячена темі перевиховання «важких» підлітків, недавніхбезпритульних. «Ранок» — найбільший прозовий твір, роман, задуманий як значнеепічне полотно, не був завершений письменником (написана тільки першакнига).
Одночасно з прозовими творамиз'являються п'єси: «Диктатура» (1929), «Світіть нам, зорі» (1930; друга назва«Кадри»), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933), соціальна драма«Бастілія божої матері» (1933), побудована на матеріалі першого розділу роману«Ранок». З появою п'єси «Диктатура» прийшов перший серйозний успіх. Популярністюкористувались і більшість наступних п'єс, поставлених не тільки на Україні, а й убагатьох містах: Москві, Ленінграді, Воронежі, Новосибірську, Мінську, Баку,Казані, Ташкенті та ін.
В ці ж роки І.Микитенко активно працює як один з керівників ВУСППу, а в 1932р. стає членоморгкомітету Спілки письменниківСРСР.
Останні роки життя виступаєпереважно в галузі драматургії: пише комедії «Соло на флейті» (1933 — 1936) і «Дніюності» (1935 — 1936); історичну п'єсу «Маруся Шурай» (1934), яка єнеопублікованою (але поставленою в кількох театрах) переробкою драми М.Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», героїчну драму «Як сходилосонце» (1937; надрукована 1962р.). Збирав матеріали для наступних п'єс — про К.Маркса і Ф. Енгельса («Безсмертні»), про видатного вченого Філатова («Сліпі йзрячі»), однак не встиг їх написати.
Певнуцінність являють спогади («Про себе», «В хвилини спогадів» та ін.), які містятьчимало автобіографічних свідчень, оцінок письменником власних творів, йоголітературні погляди.
Загинув І. К.Микитенко 1937р., ставши жертвою сталінськогобеззаконня.
В історію українськоїлітератури І. Микитенко входить передусім своїми кращими п'єсами — драмами йкомедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей).Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більшзосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка булаприсвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін усуспільстві і тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєїдоби.
| Отзывы | Оставить отзыв |
норм
Ответить