(1863-1910)
письменник, вчений, публіцист,громадський діяч
Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року нахуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського районуХарківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг дознань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопцяще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його різнобічні йгрунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів,заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починаєписати і сам. Він створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнюєвласними оповіданнями та віршами. З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається уХарківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. Запоширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяцівтримають в ув’язненні. Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишитинавчання і самому почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсностізмушують юнака дбати і про шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що,працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий іпрацьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток.Економлячи, обмежуючи себе у всьому, Борис таким чином заощаджував гроші на книги.Здобута самоосвіта дозволила Б.Грінченку скласти іспити на звання народноговчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається йогоосвітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селахХарківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей часмаловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки.Учителювання Б.Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною,науковою та лінгвістичною справами. Багато пише. У цей час його різножанровітвори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, ВасильЧайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах таальманахах. Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні тадуми»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює вЧернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменникамайже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну йвідпочинку. «На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці —часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мійро-бітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець. Зачас роботи у земстві Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і«Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило»(1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадськійроботі» (1901 р.). Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов дорідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світутам, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжньогонародного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали,зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899 рр.),«З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901р.). У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною МарієюЗагірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного«Словаря української мови»(1907—1909рр.). Цю визначну роботу було відзначеноакадемічною премією. Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника(наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервногоритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті таїї малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило його вирушити на лікуваннядо Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося вм. Оскендалетті. Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.
Життяі діяльність Б.Грінченка для багатьох поколінь служить дієвим прикладомподвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Мабуть,найвлучніше сказав про нього інший український письменник Микола Чернявський:«Більше працював, ніж жив». І хоч за зрозумілим змістом цього визначення криєтьсясуттєва неточність — бо саме праця й була найвищим сенсом і покликанням йогожиття, — важливо, справді, усвідомити широту і неминуще значення творчого подвигумитця. Постать невтомного трудівника, що беззавітно віддав усі сили і часвітчизняній культурі, по праву може стояти поруч з нашими титанами нації, як ТарасШевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка. Становлення його якписьменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, в найглухішу порусуспільного життя України. То був час жорстоких і безтямних визисків національноїсвідомості, коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення ісамоствердження себе як народу. То був час тотального витравлення всьогоукраїнського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах наісторичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну справу,найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко. Один з йоголітературних псевдонімів — Вартовий. Звісно ж, таким чином письменник свідомовизначав свою роль і своє місце в суспільних процесах. Борис Грінченко поприталант письменника мав ще й безсумнівне обдарування надзвичайно сумлінногонауковця. Матеріалом його захоплень, предметом його досліджень, полем йогодіяльності стало СЛОВО. Слово — це та субстанція, що акумулює в собі творчуенергетику нації. І той, хто сповна розуміє це, — уже неординарна особистість.Б.Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномена. Ще влітку 1891 рокуряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великогоКобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об’єднувало студентську молодь тавикладачів київських і харківських вузів. У своїй програмі вони проголошували: «Мимусимо дбати про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, вусяких справах, як приватних, так і загально суспільних, у громаді, у літературі інавіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так, кожен з нас,свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, дейого зрозуміють, по-українському». Щоденна наполеглива, натхненнакультурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві непохитнепереконання самоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підноситинаціональне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо». Головнимзмістом і смислом життя для Б.Грінченка стала боротьба за українську національнусправу. У своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у «Буковині» в1892-1893 рр., він робить критичний огляд тогочасного суспільного стану,звертається до аналізування причин занепаду національних змагань та висловлює думий побажання щодо активізації процесів відродження. Письменник глибоко й повнопрепарує ці проблеми, керуючись критерієм історичного підходу, обмірковує зміст ісуть таких понять, як патріотизм, національна свідомість, українська інтелігенція,національна література. Його політичні роздуми торкаються й шляхів розвитку мови,культури, традицій. Саме через призму формування національної свідомості формуєвін і спадщину деяких українських письменників та істориків (зокрема Г.Квітки,М.Костомарова та ін.), з болем підсумовуючи їхню безпорадність або ж аморфність уцьому плані. Віддаючи належне своїм попередникам, він не може не втриматися відїдкого зауваження, констатуючи, що в тодішньому українському діячеві все ще сиділо«дві душі: одна українська, а друга — російська», а тому «хотілося і рідномукраєві послужити», і не прогнівити того, хто може пожалувати «Станіслава на шию».Працюючи на ниві просвітництва, Б.Грінченко наочно постійно пересвідчувався у тійнепоправній шкоді, що її завдавала русифікатор-ська політика царського уряду.Позбавлений вузької націоналістичної зашореності, письменник мудро і справедливозазначав: «Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би іблизькі, а тоді, коли життя їх укупі — таке, що дає їм змогу зазнавати в сійспілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх потреб якнароду, якомога більше щастя». Митець надзвичайної працездатності, емоційний,палкий, людина дужого інтелекту, Б.Грінченко свідомо клав на вівтар ідеї і своєжиття, і свою подвижницьку творчість:
Прагне і розум, і серце великої працітакої, Щоб і вікам тим, що будуть, зосталась вона дорогою, Щоб і потомки далекідобра зазнавали від неї, Звали того невмирущим, хто силу робить її мав…
Сьогодні ми знаємо Бориса Грінченка як письменника, поета, автораславнозвісного «Словаря української мови», але не слід забувати, можливо,найголовніше: він один з небагатьох будителів національної свідомості, один знебагатьох справжніх будівничих національної ідеї, один з небагатьох істиннихпатріотів України.
** Бувають люди, яких можемо назвати не тільки витворами,але й творцями свого часу. Час поставив їх на дорогу, власне, дав їм певнийвихідний пункт; час показав їм тії болі, що на їх вони мають озиватися; час вложивїм у руки матеріал, з якого вони ліпитимуть свої витвори. Але ліплять вони з тієїглини часу самі, самі свідомо вибирають напрям од вихідного пункту вперед чи назаді самі ж ідуть наперекір часів, виліплюючи з наданого матеріалу те, що їмпотрібно, а не те, чого вимагав би від їх всепотужний час. Вони ніколи не йдуть полінії найменшого опору, а немов навмисне, з протесту, вибирають собі найтяжчудорогу, найбільш терням закидану та перешкодами обставлену, і простують нею —куди? Ти ж керуй туди спокійно, Де горить мета твоя, —відповідає один знайвиразніших представників такого типу людей, наш-таки, український, письменник ігромадянин Б.Д.Грінченко… …Справжня біографія Грінченка — то його невсипуща,безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задлярідного народу, його повсякчасна готовність душу свою положити за трудящий люд.Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, щоними проложив у житті свою путь Грінченко. Стане тут у ряд — і його педагогічнаробота, і заходи коло розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності,й досліди над життям народним, і популяризаторська робота, і громадськапубліцистика, і красне письменство. /**С.Єфремов.**/
По Грінченко Борис найдены еще материалы:
Життєпис Грінченко Борис
Біографія Грінченко Борис
Життя та творчість Грінченко Борис
| Отзывы | Оставить отзыв |
