Валеріан Петрович Підмогильний народився 2лютого 1901 року в селі Чаплях на Катеринославщині (тепер - Дніпропетровська обл.)в селянській родині. Батько його, Петро Підмогильний, який завідував маєткоммісцевого поміщика, помер дуже рано: "Так мало батьківських пестощів випало на моюдолю". Односельчани також згадують лише про матір письменника - звичайну селянку,без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і "виділяласянадзвичайною природною інтелігентністю".
Освіта В.Підмогильного почалася звідвідин церковно-приходської школи. З 1910-го по 1918 рік він навчається вКатеринославському реальному училищі. Про цей період життя Валеріана Петровичамешканка села Чаплі Ярушевська Г.Н. згадує так: "Валеріан був надзвичайно здібнимхлопцем. Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере вучителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїмбратом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку доДніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші іоповідання".
Перший відомий твір Валеріана Підмогильного був написаний 1917року. 1919 року в катеринославському журналі "Січ" з'являються його "Гайдамаки" і"Ваня". Письменник захоплюється вивченням іноземних мов. Пізніше він настількиудосконалить свої знання, що стане одним з найталановитіших перекладачівзарубіжної літератури 20-30-х років. Того ж 1919 року Валеріан ПетровичПідмогильний вступає на математичний факультет Катеринославського університету,але матеріальна скрута змушує його облишити навчання і йти працювати в школу.Вчителює спочатку в Катеринославі та Павлограді, потім у Ворзелі, неподалікКиєва.
1920 року виходить збірка його оповідань "Твори" том 1, до якої ввійшлиоповідання "Старець", "Ваня", "Важке питання", "Пророк", "Добрий бог","Гайдамаки", "На селі", "На іменинах", "Дід Яким", написані в 1917-1919 роках,переважно під час навчання в реальному училищі.
1921 року письменникодружується з донькою ворзелівського священика Катрею Червінською. Тоді ж створюєцикл "Повстанці". Частина оповідань Валеріана Підмогильного друкується вкатеринославській газеті "Український пролетар", весь цикл вийшов лише закордоном. Уже в цих оповіданнях письменник "став на варті страждання людини",таким чином протиставивши себе майже всій молодій прозі, що піддалася ейфоріїреволюційного романтизму з його сподіванням витворити нового індивіда. Не дивно,що ортодоксальні, соціально заангажовані критики поставилися до молодогописьменника досить стримано.
1922 року Валеріан разом з дружиною перебираєтьсядо Києва, де мешкає в будинку недалеко від Сінного базару, на розі ВеликоїЖитомирської. За свідченням сучасників письменника, двері цієї квартири ніколи незачинялися.
У Києві Підмогильний з головою поринає у вир тогочасноголітературно-мистецького життя. Стає активним членом щойно створеного "Аспису"(Асоціації письменників). 1924 року ця організація трансформувалася в "Ланку", а з1926 року носила назву "Марс" ("Майстерня революційного слова"), що стала, посуті, київською філією "Вапліте". "Ланка-Марс" об'єднувала багато талановитихкиївських літераторів, серед яких: Б. Антоненко-Давидович, М. Галчин, М. Івченко,Я. Качур, Г.Косинка, Т. Осьмачка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Д. Тась(Могилянський), Б. Тенета, М. Терещенко, Д. Фальківський та інші. Як згадує ЮрійСмолич "був Підмогильний якраз найдіяльніший і найенергійніший організаторзгаданої "Ланки" (пізніше й "Марсу"), найвишуканіший авторитет поміж того колаписьменників, яке ми, "гартовці", вважали сугубо попутницьким, навіть у якійсьчастині право-попутницьким та не до кінця радянським".
Валеріан Підмогильнийпрацює також у редакції журналу "Життя й революція", який почав виходити з 1925року. В період з 1921 по 1930 рік в часописах і колективних збірках друкуютьсяйого твори: "Собака", "В епідемічному бараці", "Військовий літун", "Історія паніЇвги", окремими виданнями - повість "Третя революція" (1924, 1925), оповідання"Син" (1925, 1930). 1924 року окремим виданням виходить збірка "Військовий літун".Усі вони ввійшли до найповнішої збірки письменника "Проблема хліба" (1927), якаперевидавалася й 1930 року. Більшість з цих оповідань присвячені приниженню людиниперед "проблемою хліба" насущного, зокрема, це оповідання "Собака", "Проблемахліба", "В епідемічному бараці" (збірка "Військовий літун" 1924 р.), "Син".
Вновелах "Історія пані Ївги", "Військовий літун", "Сонце сходить" виведено постатіінтелігентів, чиї душі мучить провина за колись сите життя. Тогочасна критика,оцінюючи твори Валеріана Петровича Підмогильного, зазначала, що це"специфічно-інтелігентська література". При цьому під інтелігентом розумілилюдину, якій властиві песимізм та скептицизм, яким не місце в пролетарськомумистецтві. Варто зауважити, що примітивне, поверхове оспівування відданостінародові й партії, догматичне слідування в письменстві ідеологічним принципампануючої ідеології вважалося хорошим тоном справжньої "пролетарської" літератури;а будь-який ухил в бік символізму, психологічності образів героїв або поглибленогоінтелектуального аналізу подій в художньому творі сприймалося як прояв"інтелігентщини", буржуазного націоналізму, або ж диверсії ворожогокапіталістичного Заходу.
Валеріан Підмогильний ще на початку літературноїдискусії 1925-1928 років з тривогою зазначав, що справа не так у тезі МиколиХвильового "Європа чи просвіта?", як у тому, що в літературі, як і в інших галузяхжиття, з'явився небезпечний тип "ура-комуніста", що продовжує "гопаківськітрадиції", орієнтуючись за будь-яких обставин винятково на примітивність свогомислення. За Підмогильним для української літератури особливо важливим мало статипродовження лінії інтелектуальної, філософсько-психологічної прози, що відродиласьу творах Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської.
Глибокеосмислення французької класики, усвідомлення, що для розвитку літературинеобхідний синтез національного змісту і європейської форми, спонукали письменникадо пошуків у цьому напрямі. Творчість Підмогильного досить розмаїта щодо тематики.Крім вищезгаданих оповідань про голод у пореволюційні роки на Україні, провзаємини привілейованої верстви суспільства з новим життям - це були чи ненайсильніші твори з мистецького і психологічного боку в українській новелістиці.Але найістотнішою темою, яка по-різному варіюється у всій творчості письменника20-х років, є тема "революції й людини". Тільки Валеріан Підмогильний бачив цютему інверсовано: "людина й революція", а не навпаки, - як абсолютна більшістьтогочасних письменників.
Письменник добре розумів, що відповісти на питання,котрі поставали перед українською культурою й нацією загалом, можна лишезосередившись на найгострішій проблемі, в якій міцним вузлом перепліталися б усіті питання. Це була проблема міста і села, взаємини двох класів, які найвиразнішеокреслювали минуле й особливо сучасне життя народу в соціальному та національномуаспектах. Найглибше це розкрито в оповіданнях "Третя революція" (1925), "ОстапШаптала" (1921) і в романі "Місто".
У цьому романі письменник показав образлюдини, в душі якої йде боротьба добра і зла. Цей твір утвердив критику в тому, щописьменник "цікавиться не людством, а людиною". Навколо "Міста" завирувалипристрасті: почали з'являтися рецензії та статті, влаштовувалися обговорення встудентських аудиторіях та робітничих колективах. Одних роман, як здобутокукраїнської прози, зацікавлював, окрилював; іншим видавався лише продовженнямідеологічних збочень автора у трактуванні теми "місто-село". Немало було й таких,що побачили в ньому не менш як інтелігентсько-попутницьку опозицію допролетарського мистецтва, а це вже трактувалося як класовий антагонізм. Все цевідбувалося на тлі подій 1929 року, коли розпочався наступ на українськуінтелігенцію вже з цілком політичним прицілом: ізолювати вихідців дореволюційноїформації, що своїми "ідеалістичними" теоріями загальногуманістичного вихованнязаважали розквіту нової революційної культури.
У квітні 1929 року ОДПУорганізувало процеси над українськими націоналістами, спрямовані проти невеликихгруп української інтелігенції. Протягом того ж року відбулися публічні процеси надукраїнськими академіками. У липні було заарештовано 5 тисяч людей у справівигаданої підпільної організації "Спілка визволення України" (СВУ)… У такійситуації видається навіть дивним, що прізвище Валеріана Підмогильного нефігурувало на цьому процесі в ролі підсудного за книжку, в якій не показано"змички робітників і селян", та ще й головний герой - міщанин з куркульськоюідеологією".
Не зважаючи на нападки критики, Підмогильний пише новий роман"Невеличка драма", який за фабулою досить близький до "Міста". Критик А. Музичка устатті "Творча метода Валеріяна Підмогильного", опублікованій за кілька місяцівпісля виходу "Невеличкої драми", відзначав: "Знову Підмогильний вживає своїметоди, щоб у замаскованій формі забрати голос у таких справах, як національнаполітика радвлади (українізація), як боротьба за українську радянську культуру…".Це було не далеким від істини. Прозаїк справді "забирав голос" у проблемінаціональної політики, але не в замаскованій формі, хоча й бачив, чим обернулосяце все для Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Юрія Яновського.
Загальнаатмосфера ставала дедалі гнітючішою. Підмогильного виводять зі складу редколегіїжурналу "Життя і революція", його твори майже не друкують. Однак він продовжуєпрацювати. У 1931 переїжджає до Харкова. Проте й там протягом кількох років(1931-1934) йому вдається видати лише одне оповідання "З життя будинку". Тоді весьталант і енергію Підмогильний спрямовує на перекладацьку діяльність: випускаєдвотомник творів Дідро, трактат Карла Гельвеція "Про людину", бере активну участьу виданні 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника А. Франса.
6 грудня 1934р. в Заньківський будинок творчості приїхала схвильована дружина: "Учора в Києвізаарештували Євгена Плужника… Треба тікати!" Сумнівів більше не було - забиралинайближчих. Але втікати письменник нікуди не збирався. Через два дні, 8 грудня1934 року, Валеріана Підмогильного заарештували. Інкримінували "участь у роботітерористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору протикерівників партії". Слідство в Харкові й Києві велося в справі контрреволюційноїборотьбистської організації, до якої, крім Підмогильного, були зараховані Є.Плужник, М. Куліш, В. Вражливий, В. Поліщук, Г. Епік, М. Любченко (Кость Котко),О. Ковінько, Г. Майфет - загалом 18 людей. На всіх допитах Підмогильний відповідавслідчим: "Винним себе не визнаю". Коли тиск посилився, написав офіційну заявуслідчому Блоку, в якій зазначив: "Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал умоїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання:
1. Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. 2.Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. 3. Про існування подібнихорганізацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв'язаних з ними, я ніколинічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й наприлюдних зборах. 4. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене вприналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішучевідкидаю як брехливі й наклепницькі".
Слідчий тричі просив розпорядженняпродовжити слідство, поки врешті в протоколі від 11 січня 1935 року з'явився записбуцім зі слів Підмогильного: "Останнім часом я належав до групиписьменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождівпартії". А після перевезення до Київського спецкорпусу НКВД на допиті 19 січня1935 року прокуророві Українського військового округу сказав: "Я не належав доорганізації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя непроводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий,Шумський". За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28березня 1935 року був засуджений на десять років позбавлення волі й відправленийдо Соловецького табору особливого призначення.
В умовах табору особливогопризначення письменник змушував себе творчо працювати. Спочатку він береться запереклади, а потім і за оригінальне письмо. У його листах до близьких згадуєтьсяневелика повість про життя одного будинку, потім оповідання, а з весни 1936 року -постійні згадки про роман "Осінь 1929", в якому йшлося про початок колективізаціїв Україні. 25 листів написаних до дружини, матері й сестри дивом уціліли. Ціпотерті часом аркуші, то волають відчаєм невідомості про долю родини, що, можливо,розплачується за його "злочинну діяльність"
("Рідна Катю, листів, до цьогочасу немає ні від тебе, ні від мами. Чекаю кожного дня, встаю з надією, лягаю зновою надією, що лист прийде завтра. Повинен же він коли-небудь прийти!?"),
то сповнені намагання заспокоїти себе, рідних, а найбільше недремне цензурнеоко неймовірним благополуччям самотнього ув'язнення
("Камера у мене простора.До і після обіду маю годину прогулянки. Харчування і чистота не залишають бажатичогось ліпшого"),
то вражають готовністю порятувати дружину й семилітньогосина шляхом відречення від зв'язків з ним, "ворогом народу",
("Влаштовуйсясерйозно, міцно і головне - не почувай себе зв'язаною зі мною. У тебе є дитина, ая - минуле. В попередньому листі я послав записку Ромі - шкодую про це тепер. Нетреба йому нагадувати про мене, він ще малий, швидко забуде, і це добре").
3листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, ВалеріанаПідмогильного, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської областібуло розстріляно разом із великою групою української інтелігенції, в лісі підСандармохом (Карелія).
Твори: Місто. Роман, оповідання (К., 1989).
По Підмогильний Валер'ян найдены еще материалы:
Життя та творчість Підмогильний Валер'ян
| Отзывы | Оставить отзыв |
