Гнатюк Іван Федоровичнародився 27 липня 1929р. в с. Дзвиняча Кременецького повіту Волинськоговоєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідняцькійселянській сім'ї. Батько клав печі по довколишніх селах, а мати ткала людям назамовлення полотно та рядна. Діти теж змалечку заробляли собі на прожиток власноюпрацею.
Восени 1944р. батько майбутньогописьменника був мобілізований до Радянського війська і в останній день Берлінськоїбитви загинув, залишивши дружину з чотирма неповнолітніми дітьми. Ставшинапівсиротою, І. Гнатюк по закінченні сільської школи поступив до Кременецькогопедагогічного училища, але на початку другого курсу навчання був раптовозаарештований. По дорозі до в'язниці він утік і невдовзі подав документи вБродівське педучилище, що на Львівщині. Проте й там не пощастило йому пробитися «влюди». 27 грудня 1948p. його знову було заарештовано і після чотиримісячногослідства засуджено за зв'язок з Організацією українських націоналістів на 25 роківневолі з відбуванням покарання в спецтабоpax так званого Берлагу наКолимі.
Першим концтабором, де йому булопризначено каратися, стала зловісно знаменита Аркагала, в якій за десять роківперед тим сконав відомий український поет Михайло Драй-Хмара. Маючи непокірнувдачу Іван Гнатюк не міг довго протриматися на одному місці: табірна адміністраціянамагалася чимскоріш позбутися такого в'язня. За сім років, прожитих на Колимі,йому довелося побувати у багатьох концтабоpax: в Аляскітово, Дебіні, де містиласяцентральна колимська лікарня для зеків, на Холодному, Дніпропетровському, іменіБєлова та імені Матросова, з якого 6 лютого 1956р. він був звільнений «наосновании определения Магаданского облсуда от 10 ноября 1955г. как страдающийтяжелым недугом».
Політичних в'язнів,звільнених із-за грат за станом здоров'я, випускали на волю лише за умови, щохтось із рідних через союзне Міністерство внутрішніх справ давав письмову згодувзяти приреченого на своє утримання як інваліда і доглядати до самої смерті. Такудовідку-згоду дала Іванові Гнатюку його майбутня дружина, з якою він після їїзвільнення з концтабора випадково познайомився у 1954 році. Одначе, коли І. Гнатюкприїхав до Борислава, де вона мешкала, органи Держбезпеки буквально вигнали йогоза межі Західної України, мотивуючи своє рішення тим, що в сусідній Угорщинінеспокійно (це ж був 1956 рік!).
Два рокипоневіряння в несприятливих для хворих на сухоти південних степах, куди І. Гнатюкпереїхав до своєї матері, злидні та моральне пригнічення не могли не позначитисяна його здоров'ї. Побачивши очевидну приреченість вчорашнього політв'язня,підтверджену головним лікарем Миколаївської обласної тублікарні, органиДержбезпеки дозволили йому повернутися з дружиною та двома немовлятами доБорислава. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і всталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, зновубереться за перо. І творчість додає йому сил боротися із важкою недугою. Тим пачеколи його вірші стали з'являтися на шпальтах газет тажурналів.
Проте друга книжка «Калина»(1966) принесла авторові більше лиха, ніж радощів. На одному із засідань ЦКкомсомолу України вона була визнана націоналістичною, і це, безумовно, позначилосяна подальшій долі її автора. Коли ж І. Гнатюка того року було прийнято до Спілкиписьменників, тодішній секретар Львівського обкому партії Маланчук на зібранніписьменників-комуністів заявив, що не простить їм того, що вони «контрабандоюприйняли націоналіста до Спілки». Звичайно, Іван Гнатюк зразу потрапив у неласкувласть імущих чиновників од літератури і лише завдяки своїй наполегливості заявлявпро себе то публікацією віршів у періодиці, то невеличкою книжечкою, як правило,немилосердно кастрованою цензорами різних мастей. За два з половиною десятки роківвін видав (разом із трьома перевиданнями) п'ятнадцять збірок поезій, які булизамовчані критикою.
Останніми рокамиукраїнські художньо-літературні журнали та письменницька газета стали щедродрукувати його вірші, писані в колимських концтаборах. 1990р. вони видані окремоюкнижкою — «Нове літочислення». За час творчості з-під його пера, крімвищезгаданих, вийшли такі збірки поезій: «Повнява» (1968), «Жага» (1970), «Життя»(1972), «Барельєфи пам'яті» (1977), вибране «Дорога» (1979), «Чорнозем» (1981),«Турбота» (1983), «Осіння блискавка» (1986), «Благословенний світ» (1987) такнижечка для дітей «Хто найдужчий на весь світ»(1989).
По Гнатюк Іван найдены еще материалы:
Життєпис Гнатюк Іван
| Отзывы | Оставить отзыв |
