(1855-1940)
історик, археолог, етнограф,фольклорист, письменник
Народився 7 листопада 1855 року в селі СонцівціХарківського повіту (нині село Борисівка Дергачівського району Харківськоїобласті) в родині сільського псаломщика і селянки. З 1867 року навчався уХарківському повітовому училищі. 1874 року вступив до Харківської духовноїсемінарії, але не закінчив її і 1877 року вступив до Харківського університету наісторико-філологічний факультет. Слухав лекції Олександра Потебні та МиколиСумцова, вільнолюбні ідеї яких справили вплив на формування світоглядуЯворницького в умовах заборони царським урядом у 70—80-х роках українського словата переслідувань українських діячів культури. По закінченні університету 1881 рокубув залишений як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки допрофесорського звання. Водночас працює у 3-й Харківській чоловічій гімназіївикладачем історії. З 1897 року, відмовившись від офіційно запропонованої нафакультеті теми з загальної історії, починає студіювати історію Запорожжя. У1881—1882 роках вийшла перша його праця — «Виникнення і будова Запорозького Коша»,за що його було позбавлено університетської стипендії. Здійснює експедиції помісцях Запорозької Січі. З весни 1884 року читає серію публічних лекцій під назвою«Про запорозьких козаків», бере участь у роботі Історико-філологічного товаристваразом з О.Потебнею, М.Сумцовим, Д.Багалієм, П.Єфименком. 1884 року університетськеначальство за сепаратизм та відверте українофільство звільняє Яворницького зпосади в університеті. Позбавлений засобів до існування і можливості займатисяулюбленою працею, 1885 року він переїжджає до Петербурга, де знайомиться зІ.Рєпіним, О.Сластьоном, Д.Мордовцевим, М.Микешиним, пише низку статей з історіїЗапорожжя, передмову до поеми «Гайдамаки», що вийшла російською мовою зілюстраціями О.Сластьона. Того ж року Яворницький стає членом Археологічноготовариства, викладає історію в кількох навчальних закладах, влаштовує суботнівечори, які відвідували його земляки, письменники, художники, студентська молодь.За порадою Яворницького Ілля Рєпін починає працювати над картиною «Запорожціпишуть листа турецькому султанові», користуючись матеріалами та колекцією вченого.Дмитро Іванович надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба». 16червня за політичну неблагонадійність Яворницького знову позбавлено прававикладати і звільнено з роботи. 1888 року опубліковано двотомник «Запорожжя узалишках старовини і переказах народу» та «Збірник матеріалів для історіїзапорозьких козаків». 1891 року Яворницький повертається до Харкова в пошукахроботи, але, не знайшовши її, знову їде в Петербург. Навесні 1892 року виходитьперший том «Історії запорозьких козаків», а невдовзі Яворницького посилають утрирічне відрядження, а фактично висилають у Середню Азію, де він працює молодшимчиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі вСамарканді. 1895 року, відбувши заслання, вчений від’їжджає до Варшави, плануєскласти у Варшавському університеті магістерський іспит. З 1897 року властідозволили Яворницькому жити в Москві, де він стає приват-доцентом Московськогоуніверситету. 1902 року захистив у Казанському університеті магістерськудисертацію. Того ж року переїхав до Катеринослава, став директором Музеюстарожитностей Катеринославської губернії. З 1920 по 1933 рік працював в Інститутінародної освіти у Катеринославі, у 1925—1929 році завідував кафедроюукраїнознавства, був професором. З 1927 року — відповідальний керівник експедиціїз виявлення старожитностей під час будівництва Дніпрогесу. До останніх днів життязавідував Дніпропетровським історичним музеєм, брав участь у численних експедиціяхпо місцях Запорозької Січі. Крім фундаментальної «Історії Запорозьких козаків» утрьох томах (1892—1897), написав ще понад двісті праць, присвячених здебільшогоукраїнській історії. Виступав також як поет і прозаїк, уклав «Словник українськоїмови» (1920). З 1929 року — дійсний член Академії наук УРСР. Помер Дмитро ІвановичЯворницький 5 серпня 1940 року. Поховано видатного вченого у Дніпропетровську, натериторії створеного ним музею, що носить його ім’я.
Дмитро ІвановичЯворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним іневтомним трудівником на ниві національної культури. З його іменем насампередпов’язана подвижницька праця із збирання, дослідження й популяризації історіїзапорозького козацтва. Він залишив помітний слід як археолог, етнограф,фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій уперіодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовахдії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури булавиявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пераневтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя.Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтувалина комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Як і Федір Вовк,Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Грушевський, він свої історичнідослідження робив на базі археології, археографії, етнографії, фольклору,мовознавства. Яворницький був одним з перших некабінетних вчених. За життя йомудовелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Він був палкимпопуляризатором наукової археології як основи історичної науки і обстоював захистархеологічних об’єктів від скарбошукачів. Вагомий внесок зробив Яворницький установлення історичного краєзнавства. Крім історії Запорожжя, яка й досі невтратила свого значення, він написав історію міста Катеринослава, селаФаліївки-Садової на Херсонщині, видав альбоми «української старовини» та «Дніпровіпороги», науково-популярне видання «Слідами запорожців», безліч розвідок тапопуляризаторських статей, якими започаткував жанр так званої краєзнавчої, або, якнині її називають туристської літератури, надаючи їй великого значення упопуляризації рідної історії серед широких верств населення. Як збирач іколекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним з перших в Україніорганізаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом,знавцем архівної справи. Від самого початку своєї діяльності він дослідив безлічнових матеріалів, документів в архівах Москви, Петербурга. Завдяки його невтомнійпраці вони побачили світ і дали можливість сучасникам поновому оцінити Запорожжяяк світове явище, як лицарську організацію з демократичним парламентським устроєм.На противагу російським історикам XIX століття, які висвітлювали Запорожжя з точкизору імперської офіційної історіографії, Яворницький формулював свої висновки наоснові архівних матеріалів, пам’яток археології, літописання, усної народноїтворчості і переконливо доводив, що Січ була прогресивним явищем протягом усьогоіснування і виникла як протест проти духовного насильства та поневоленняукраїнського народу. Заперечуючи тезу Миколи Костомарова, Олександра Лазаревськогота інших російських істориків, які твердили про історичну неминучість загибеліЗапорозької Січі, Яворницький доводив, що знищено її було тому, що «Весь ладЗапорозького Війська з його широко демократичними засадами не пасував до корінноголаду Великої Росії». Демократизм і неупередженість ученого виявилися і воб’єктивній оцінці ним гайдамаччини як національно-визвольного руху. Вслід заТарасом Шевченком він висловлює гнівний осуд фальсифікаторам гайдамаччини йкозацтва історикові Скальковському, який беззастережно називав гайдамацький рухрозбійницьким. Щодо цього питання він висловив свої думки у непересічному й насьогодні дослідженні «Запорожці в поезії Т.Г.Шевченка» (1912), яка й нині працюєпроти фальсифікаторів творчості національного генія України. 1914 року, коли булозаборонено святкування 100-річчя від дня народження Кобзаря, Яворницький, якголова ювілейного катеринославського комітету, ціною великих зусиль, ризикуючивкотре втратити роботу, один в усій російській імперії домігся від владиофіційного дозволу на проведення ювілею. Окремою яскравою сторінкою творчоїбіографії Яворницького є його етнографічна та фольклористична діяльність. Збірникзібраних і записаних ним в експедиціях протягом 1878—1905 років взірців народногомелосу — «Малоросійські народні пісні» (1906) сучасники називали кращим середподібних праць у тогочасній Росії. Всебічно вивчаючи життя й побут українськогонароду, Яворницький виявляв великий інтерес до народного мистецтва, зокрема донародної вишивки та писанкарства. Він дослідив також звичай розмальовувати хатиузорами й уперше кваліфікував цей звичай як народне мистецтво, гідне вивчення.Яворницькому належить першість відкриття й дослідження петриківськогодекоративного розпису, нині відомого в усьому світі. Зразки цього мистецтвазавдяки Яворницькому 1905 року потрапили через археолога та етнографа Федора Вовкадо колекції українського розділу етнографічного відділу Російського музею уПетербурзі. А в Катеринославському історичному музеї він зібрав близько тисячірізноманітних узорів цих розписів. І взагалі, створений ЯворницькимКатеринославський музей був свого часу винятковим явищем культури, оскількизберігав унікальні твори народного мистецтва, речі побутового вжитку, архівніматеріали. Ще однією важливою рисою Яворницького як збирача народної творчості єте, що він надавав великого значення виявленню і популяризації талановитихнародних співців-кобзарів та розповідачів. Дмитро Іванович відіграв велику роль ужитті й творчості багатьох кобзарів, зокрема Пасюги, Кучугури-Кучеренка, Кожушката ін. Завдяки енергії й завзяттю немолодий вже Яворницький до початку будівництваДніпрогесу та під час його організовував обстеження будівельних робіт і виявивбагато цінних знахідок, які могли бути назавжди втрачені. Символічною в життіневтомного вченого й полум’яного патріота України була його остання подорож човномдніпровськими порогами перед їх затопленням. Він розумів, що, знищуючи пороги,котрі кілька століть були символом волі й звитяги запорожців, влада намагаєтьсястерти в пам’яті народу навіть згадки про славне минуле України. Незважаючи напохилий вік, Яворницький піклувався про свій музей, збирав лексикографічнийматеріал до словника української мови, який у часи війни було втрачено. Зберігсялист вченого за квітень 1939 року до російського літературознавця В. Данилова, вякому Яворницький пише: «Тепер залишилося у мене на руках 50000 народних слів —цілі пуди наукового матеріалу, але чи побачу я його в друці, аллах знає, адже мені83-й рік». До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй,працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки іні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’єтьсяживе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєїБатьківщини...»
| Отзывы | Оставить отзыв |
