1906 (14.01) — 1972 (13.11)
Василь Андрійович Гайворонський потрапив за кордон вже сформованим письменником,на творчому рахунку якого було кілька оповідань і повістей, надрукованих у журналі«Літературний Донбас» та в інших періодичних виданнях. У 1933 році Державневидавництво у Харкові видало його книгу «Пугачівська рудня», але до читачів вонане дійшла: головного редактора журналу «Літературний Донбас» Г. Баглюка та йогозаступника В. Гайворонського було заарештовано і звинувачено в троцькізмі. А щобшироким масам було зрозуміліше «моральне падіння» цих письменників, уредагованому вже іншими редакторами журналі з'явилося таке роз'яснення:«Троцькістські дворушники знайшли тепле місце у донецькій письменницькійорганізації. У 1933 році були розвінчані троцькісти Баглюк, Соболенко та інші, атакож їхні поплічники Гайворонський і Западинський. Закляті вороги, які пролізли вдонецьку організацію, прагнули відірвати письменницьку організацію Донбасу відмас, не допускали талановиту літературну молодь до організації і журналу,настирливо друкували в «Літературному Донбасі» такі контрреволюційні твори, якроман «Гута» Ковалевського і «Темпи» Соболенка...»
Троцькізмом як ширмоюприкривався лише зовнішній фасад репресій в Донбасі на початку 30-х років. За цимявищем стояло одне: знищення української культури, і про це говорить хоч би тойфакт, що після арешту Баглюка і Гаиворонського журнал було повністю русифіковано.Уже в сьомому номері за 1935 рік українською мовою було надруковано лише одноговірша М. Рудя «Нареченій». Цю ситуацію коментує В. Гайворонський у своїйавтобіографічній довідці на адресу видавця з Буенос-Айреса Юліана Середяка: «Накінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з'їзд письменників. Але ні мені, ніБаглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося.Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а томуможна сподіватися репресій проти всього, що українське.
І цей сподіванийнаступ почався з того, що одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на якихдрукувався «Літературний Донбас», присвячений з'їздові, поставило біля машинозброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числіБаглюка і мене. А решту узяли, під догляд. Звичайно, хто мав можливість, топовтікали.
І в такий спосіб, позбувшися українців, купкаросіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки,зрусифікувала його, назвавши по-російському- «Литературный Донбасс»...
Підтверджують висновки Гайворонського щодо репресій саме українських письменниківопубліковані в журналі у кінці 1933 року «заходи» по поліпшенню його роботи, десеред кількох пунктів значилось таке: «...В 1934 році журнал, який в основномубуде виходити російською мовою, значно поліпшить відділ художньої прози іпоезії...»
Отак у нашому краї сфабрикований проти троцькізму процесперетворився в репресії над діячами української культури.
Звідки ж прийшов улітературу В. Гайворонський і якою була його подальша доля?
Як повідомляє«Українська енциклопедія», що видана у Торонто (Канада) у 1984 році, ГайворонськийВасиль (псевдонім Гайдарівський) народився 1 грудня 1906 року у Костянтинівці наДонбасі. Був членом літгрупи «Забой» і Всеукраїнської асоціації пролетарськихписьменників. Висланий 1933 року за межі України. Утік і жив, переховуючись наКавказі. У 1944 році переїхав до Львова. Звідти емігрував до Сполучених ШтатівАмерики».
Багато його оповідань було надруковано у західноукраїнськійеміграційній періодиці. Він автор оповідань і новел «Пугачівська рудня» (1933).«Ще одне кохання» (1946), «А світ такий гарний» (1962), «Заячий пастух» (1962).Помер 13 листопада 1972 року в Філадельфії. Похований на українському кладовищу уБаунд-Бруці.
До сказаного в енциклопедії необхідно додати, що, крімназваних творів Василя Гайворонського, в його доробку є ряд оповідань та повістей,виданих у різний час. Так, 1963 року в Буенос-Айресі (Бразилія) у видавництві вжезгадуваного Юліана Середяка надруковано в календарі альманасі «Мітла» гумористичнеоповідання «Сенсація знічев'я». А в 1986 році у штаті Колорадо (США) вийшовзбірник оповідань і повістей «Циркачка».
Як бачимо, географія видань В.Гаиворонського дуже широка. Це свідчення є перш за все ознакою непересічногообдарування письменника, творчість якого була в Україні під забороною.
Про високе поцінування письменника еміграційною громадою може свідчити і той факт,що відомий український культурний діяч з Австралії Дмитро Нитченко включив увиданий ним збірник листів до нього видатних письменників діаспори ікореспонденції нашого земляка. Так, серед прізвищ Івана Багряного, ВолодимираВинниченка, Анатоля Гака (Мартин Задека), Анатолія Галана (Калиновського), ОлексиКобця (Варавви), Уласа Самчука і Володимира Гжицького (недіаспорянина) бачимо іпрізвище В. Гайворонського. Автор вступної статті до цього видання Марко Павлишинзокрема пише, що вона, ця збірка, являє собою «збірний автопортрет» українськихписьменників, які творили нашу літературу на одному з найтяжчих етапів нашоїісторії, в емігрантських скитаннях і діяспорних скрутах».
В цілому творчістьГайворонського можна поділити на два великі періоди: перший, коли він почавдрукуватись у 20-х роках в періодиці Донеччини, а пізніше став заступникомредактора журналу «Забой» — «Літературний Донбас»; другий — не початок сороковихроків в Україні і далі — до кінця життєвого шляху в Америці.
Кожен з цихумовно визначених відтинків має кардинальні відмінності у змісті написаногописьменником. Так, у творчості В. Гайворонського двадцятих-початку 30-х роківпереважає виключно виробнича тематика.
В цю пору особливого значеннянабирає в літературі тема Донбасу — в Москві наш край оголошується стратегічноюбазою побудови спочатку соціалізму, а пізніше й комунізму. То ж є закономірним, щомолодий Гайворонський був захоплений хвилею індустріальної теми в літературі.Так, зокрема сторінки його повісті «Розминовка», яка друкувалася в журналі «Забой»у 1931—1932 роках, сповнені робітничого ентузіазму V виконанні та перевиконанівсіляких планів: на виробництві (шахта Пугачівська) чи в робітничій казармірозмови точаться навколо одного й того ж: план, план, план... Виглядає це так, щолюди ніби втратили нормальну людську мову, і всі їхні проблеми, інтереси зводятьсятільки до вболівань за шахту. Хоча автору не можна відмовити в умінні зображуватисцени на виробництві, будувати діалоги та давати досить влучні характеристикигероям (правда, як правило, однопланові).
Іншої якості змісту ітематичної спрямованості набувають твори Гайворонського у сорокові та наступніроки, хоча тема Донбасу і залишається провідною. Так, в оповіданні «Циркачка»перед читачами постає рідна письменникові Костянтинівка, в центрі твору— долядружини репресованого радянського службовця, артистки цирку Марусі, її прагненняпростого людського щастя в екстремальних умовах сталінських репресій.
Уповісті «Світ такий гарний», написаній за кордоном, читачам розкривається картинарідного краю Гайворонського — це доля простих людей невеликого селища Кіндратівканад Торцем і в Слов'янському курорті, відомому на увесь Донбас. Рідний крайписьменник не забуває до свого останнього подиху.
У закордонний періодсвоєї творчості звертався В. Гайворонський і до теми життя українців у СполученихШтатах. Зокрема, у цих творах розвинувся талант письменника як гумориста. Так, воповіданні «Двоє друзів і містер Піт» показана комічна ситуація, в яку потрапилидва емігранти з України Яків Куценко і його друг Гаррі Брус, до еміграції —Грицько Брусниця. Уявлення про капіталіста, сформовані у комуністичномусуспільстві, виявились непридатними для оцінок американської дійсності. Герой зоповідання «Сенсація знічев'я» Василь теж потрапляє в смішну історію наамериканській землі, де його хоча й зустріли привітно, все ж не розуміютьукраїнської сентиментальності і кепкують з нього.
...Далеко, аж за Тихимокеаном, в американській землі, покоїться прах нашого земляка ВасиляГайворонського, якому не пощастило побачити вільну, оновлювану Україну. Та вжелетить у наш край його талановите слово, сповнене любові до рідної землі й віри улюдське щастя.
В.В.Оліфіренко
| Отзывы | Оставить отзыв |
