Казка Аркадій Васильович народився 23 вересня 1890 року вмісті Седнів на Чернігівщині в родині шевця. Батько поета за походженням козак,любив спів та музику, керував церковним хором. Цю пристрасть до пісні перейняв ісин.
Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився зПавлом Тичиною, з яким мешкав в інтернаті при монастирі, разом співали в хорі,відвідували славнозвісні "суботи" Михайла Коцюбинського.
Навчався АркадійКазка в Київському комерційному інституті, але не закінчив його через нестатки.Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював уселах Київщини та Дніпропетровщини, в Одесі, викладав співи та українську мову.
Ще до Жовтневої революції Казка перекладав із західноєвропейських таросійської літератур. У радянський час власні вірші і поеми друкував у журналах"Літературно - науковий вісник", "Нова громада", "Плуг".
На початку 20-хроків підготував рукописну збірку поезій "Lamentabile" ("Сумливе"), яку подарувавГригорієві Верьовці. З листа до Тичини від 11 лютого 1925 року видно, що Казкаготував до видання збірку "Розірване намисто", а в листі до свого учня ВасиляМисика писав про підготовку збірки "Васильки".
Та цим творчим планам несудилося здійснитися: вночі 10 вересня 1929 року Казку було заарештовано у справітак званої СВУ й відправлено до Одеської в'язниці. Не відаючи за собою вини, увідчаї Аркадій Казка 23 листопада того ж року наклав на себе руки.
Матеріалів слідства в архівах не виявлено.
Видати збірку свого другамріяв Павло Тичина ще на початку 60-х років, хоча ім'я Казки, як і всіхрепресованих у справі СВУ, було під забороною. Лише 1965 року у збірнику "Деньпоезії" Василь Мисик опублікував добірку віршів незабутнього свого вчителя.
1989 року у видавництві "Радянський письменник" побачила світ книжкаАркадія Казки "Васильки" (упорядкування і вступна стаття С. Тельнюка). Там поданооригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І.Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані.
Архів Казки втрачено підчас Великої Вітчизняної війни.
Тичина, який називав Казку "дивовижносовісним і щирим поетом", засвідчив, що дружба з цією людиною дала йому безмірнобагато. У зв'язку з трагічною смертю А. Казки у в'язничній камері він писав доДружини Лідії Петрівни: "Так не повелося йому в житті (...) і таланту не розвинув.І світу білого не випив".
Ця сумна сентенція звучить болісно й символічно,адже "світу білого не випив" кожен, кого вшановуємо в цьому мартиролозі.
ІванІльєнко
ЛУ 34 (4443) 22.08.1991
| Отзывы | Оставить отзыв |
