(1870-1935)
літературознавець
Народився 1870 р. у Петербурзі. Після закінчення Петербурзького університету(1893 р.) був залишений на посаді приват-доцента на кафедрі російської мови ісловесності. У 1900 р. захистив дисертацію на ступінь магістра, 1902 р. — доктораросійської словесності. У 1903—1914 рр. — професор Київського університету, головафілологічної секції Українського наукового товариства, редактор «Записок» УНТ. З1914 р. працював у Петербурзі в Академії наук. Дійсний член Наукового товаристваім. Шевченка. Учасник процесу заснування Української Академії наук, головаакадемічної Комісії давнього українського письменства, організатор і головаТовариства прихильників української історії, письменства і мови (Ленінград).Організатор семінарію російської та української філології в Києві та Ленінграді, зякого вийшло багато дослідників і викладачів історії української літератури.В.М.Перетц — дослідник стародавньої, переважно віршованої, української літератури,української народної пісні, апокрифічної літератури, історії українського,російського, польського театрів, взаємозв’язків української і російської літературXVI—XVII ст. Йому належить понад 300 праць. Багатством коментарів відзначаютьсяпраці про «Слово о полку Ігоревім», «Дослідження і матеріали з історії старовинноїукраїнської літератури XV—XVIII ст.» та ін. Автор багатьох праць зджерелознавства, історіографії, бібліографії, текстології, палеографії. Значущим євклад В.М.Перетца у становлення українознавства в широкому розумінні. Він — один знайактивніших і найрезультативніших діячів, які сприяли формуванню національноїспільноти українських учених, становленню її перших професійних об’єднань.
Інтерес до вивчення давнього українського письменства виник у В.М.Перетца щепід час занять у філологічному гуртку Публічної бібліотеки у Петербурзі. 1903 р.вийшла в світ його розвідка «Очерки старинной малорусской поэзии». Вінзосереджується переважно на питаннях давньої української поезії, фольклору, відтакпрагне переїхати в Україну, щоб працювати над рукописами й стародруками в місцевихкниго- та архівосховищах. 1903 р. його обирають професором Київськогоуніверситету. Він читає в університеті курси з історії літератури,церковнослов’янську мову та історію давньоруської мови з діалектологією,слов’янську палеографію, історію українського письменства. Щоб навернути студентівдо наукової роботи, восени 1904 р. В.М.Перетц організував гурток для глибшоговивчення різноманітних питань філології. З жовтня 1907 р. гурток набув офіційноїформи й дістав назву «Семінарій російської філології». Його відвідували не тількистуденти, а й випускники університету, що готувалися до здобуття професорськогозвання. Починалися заняття з вивчення загальних питань історії та теоріїлітератури, потім члени семінарію оволодівали прийомами наукового аналізу йсинтезу, знайомилися з науково-критичними виданнями пам’яток літератури й мови,опрацьовували теми для самостійного дослідження. В.М.Перетц разом з учнямивідвідував бібліотеки й архівосховища, підказував, як слід працювати зі списками йрукописами, як вести пошук маловідомих матеріалів. Завершені роботи рецензувалисядвома-трьома опонентами й доповідались на зборах семінарію. Учасники семінаріюстудіювали питання історіографії літератури, археографії, палеографії,текстології, історії літератури Київської Русі, нової й новітньої літератури,методології та історії науки, поетики й теорії літератури, народної словесності,міфології, церковного й народного мистецтва. Широкий спектр проблем, прагненнядотримуватись у філології «принципів точних і природничих наук» надавало особливоївагомості підготовці в «школі В.М.Перетца». Володимир Миколайович організовуваввиїзди учасників семінарію до Петербурга, Вільна, Полтави, Катеринослава,Житомира, Москви. Вивчали найдревніші і найважливіші пам’ятки літератури, якізберігалися в місцевих музеях, ар-хівах, бібліотеках, перевіряли покажчики описіві друкованих каталогів, описували рукописи, стародруки, збирали дані для науковихпраць, виступали з доповідями в наукових товариствах. Завдяки діяльності семінаріюв Києві було сформовано представницьку наукову школу. Учні В.М.Перетца багатозробили у науці в наступні роки. Працюючи в Києві, В.М.Перетц продовживстудіювання віршованої літератури. Його праця «Очерки по истории поэтическогостиля в России» (1905—1907 рр.) — найцінніша у спадщині вченого. Він приділявувагу шляхам формування стилю української любовної лірики, зацікавився історієютеатру — російського, українського, польського і написав з цього приводу рядгрунтовних праць. 1907 р. В.М.Перетц побував у Польщі, де вивчав твори польськихпоетів епохи Відродження і стилю бароко. Це дало йому змогу з’ясувати витокиросійського й українського поетичного стилю. З організацією 1907 р. Українськогонаукового товариства В.М.Перетц запропонував програму роботи філологічної секції,яку він очолив. Планувалося залучення молоді до досліджень у галузі історіїукраїнської літератури, видання хрестоматії української літератури, починаючи знайдавніших часів, укладання каталогів пам’яток української мови і літературиXVI—XVIII ст. із коментарями, видання повної бібліографії української літератури,публікація збірників драматичних творів і пісенних текстів, збирання матеріалів зукраїнської діалектології. Учений заклав важливі передумови для успішної роботифілологічної секції УНТ: залучив до співпраці відомих філологів, накресливпрограму діяльності секції, організував всебічну розробку питань українськоїфілології — уніфікації граматики, складання історичних, термінологічних ітлумачних словників, дослідження генези української мови. Філологічна секція УНТ,коли нею керував В.М.Перетц, була однією з найефективніших у Товаристві. Звід’їздом В.М.Перетца 1914 р. до Петербурга у зв’язку з обранням дійсним членомАкадемії наук його зв’язки з українськими вченими не припинилися, тривалостудіювання ним українознавчої проблематики. У 1919 р. його обрано академікомУкраїнської Академії наук. Він багато зробив для полiпшення роботи у Комісіїдавнього українського письменства. 1926 р. видав у Києві свою визначну працю««Слово о полку Ігоревім». Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку», в якійсклав найповніший добір паралелей до фразеології і лексики «Слова» з пам’ятокперекладної та оригінальної літератури XI—XII ст. і творів народної словесності.Хвиля боротьби з «українським націоналізмом», що піднялася на початку 1930-хроків, зачепила й В.М.Перетца. Він змушений був відійти від головування в Комісіїдавнього українського письменства, обірвав зв’язки з УАН. Але й у Ленінградізазнає переслідувань. Він не зрадив своїх наукових принципів, тому став об’єктомпостійного цькування. Він твердив: «Для історика літератури пам’ятки літературні єважливими зовсім не тому, що відбивають класові інтереси й симпатії, а тому, щосамі вони в собі містять своєрідну історію». Непокірного академіка було заслано1934 р. до Саратова. Здоров’я його підупало, він уже не викладав, займався тількидослідженням рукописів у бібліотеці Саратовського університету. Восени 1935 р.В.М.Перетц помер. Похований у Саратові.
| Отзывы | Оставить отзыв |
