(1878 —1944)
Складний життєвий шлях випавна долю Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба). Народився він в с. Крига(Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював уХаркові та Києві (1909 — 1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся —“З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові. В наступні рокиз'являються нові збірки — “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга III” (1911),“Драматичні етюди. Книга IV” (1914), “Поезії. Книга V”(1917).
Не набувши чітких політичнихорієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється закордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості,нудьги і самотності наповнюють першу “закордонну” збірку віршів Олеся — “Чужиною”(Відень, 1919). “В вигнанні дні течуть, як сльози...” — такими словамирозпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить “Перезва”— збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичніпринципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її)поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкодіпублікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідногодому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим врідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж долямерця.
Проте поет так і не спромігся наостаточні висновки чи рішення. Гостро-емоційно сприймаючи удари долі, він ладенвбачати у них непоясниме наслання,прокляття.
В останні десятиріччя життяОлесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українськоюеміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займаєтьсяпереважно інсценізацією народних казок, написанням лібретто для дитячих опер.Помер письменник у Празі 1944р.
Творчаспадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія— дев'ять книг (звертався Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичнихпоем та етюдів). В українську літературу Олесь входить як поет, що розширивтематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силуукраїнського художнього слова. Не будучи “модерністом” ні за організаційноюприналежністю, ні по суті, Олесь вніс новаторські моменти в розвиток українськоїпоезії. Не вдаючись до будь-яких маніфестів, декларацій, він своєю творчістюнаголосив на естетичній цінності поетичного твору, рішуче заперечив абстрактнудекламаційність, хоч би якими завданнями вонанадихалась.
Загалом не нова на поетичніідеї, віршові прийоми і навіть образи (взяті номенклатурне, самі по собі), поезіяОлеся уже з виходом першої збірки завоювала прихильність знавців літератури імасового інтелігентного читача. У ній були представлені безпосередність і щирістьпоетичного вислову, глибокий внутрішній драматизм почуття, багатство мінливихвідтінків настрою. Життя природи, кохання, перипетії громадської боротьби —основна тематика першої збірки, що надовго визначила й тематику творчого доробкупоета.
Надзвичайно вразливе, діткливе “я”ліричного героя Олеся однаково чутливо резонує на найменші перепади у стосунках зкоханою, на зміни в настроях мас, на рух у рослинному й тваринному світі,атмосфері. Всеосяжність сфер поетового почуття відбита інколи в межах одного йтого ж твору (“Цілий день ти нудилась в кімнаті своїй”, “Погасло сонце ласки ітепла” та ін.).
Легкий, майже невагомийперехід від одного зовнішнього явища до іншого, а від них — до стану власної душіпритаманний багатьом творам Олеся (“Сніг в гаю... але весною”, “Дві хмаронькипливли кудись”, “В міщанській одіжі і в рідному вінку”, “Зима... і пролісокблакитний!”, “На гори високі, на срібло снігів” та ін.). Суб'єктивне враження ісприйняття покладено і в основу його громадянської лірики. Поет відобразив народне— і водночас власне — пробудження в роки революції (“Сонце на обрії, ранок встає”,“Ти знову у мене окрилюєш мрії”, “Я більше не плачу...”), оспівав червоний прапорборотьби (“Воля!? Воля?! Сниться, може?”, “1Мая”).
Однак у віршах Олеся не знайтиконцептуального осмислення революційної боротьби: йдеться, звичайно, не продекларативне висунення якихось віршових “програм” (такі поетичні форми органічночужі для Олеся), а про широкий політичний світогляд. Він у поезії Олеся відсутнійнавіть там, де мова заходить про кінцеву мету революції, про поетове слово у ній.Тут багато непідробного пафосу, ліричної виразності, але не досить політичноїконкретності.
В образній системі Олесянаявні релікти народницької символіки, окремих народницьких мотивів (зокрема, зНадсона). Проте навіть ці штампи невпізнанне трансформуються у тонкомусуб'єктивному почутті. Не подаючи політичної концепції, громадянська поезія Олесяцікава як суб'єктивний документ суспільної боротьби епохи. Дуже вразлива, можнасказати, тендітна душа ліричного героя хворобливо реагує на всі перипетії цієїборотьби. Героя повергають у розпач тимчасові поразки, розправи, репресії (“Хтови, хто ви з нагаями?..”, “Над трупами”, “Капітану Шмідту”, “Міцно і солодко,кров'ю упившись...”), йому дорога найменша надія на перемогу (“Сонце на обрії,ранок встає”, “Вони — обідрані, розбуті”). Громадянські настрої й переживанняпоета у найрізноманітніші способи (метафоричні асоціації, алегоричні паралелі,композиційні зіставлення в межах твору, циклу, збірки віршів) перегукуються зобразами природи, поєднуються з колізіями особистого, внутрішнього життя. Навідміну від ліричного героя П. Грабовського герой лірики Олеся не є безпосереднімучасником боротьби (крім інших якостей, йому бракує твердості волі), аленадзвичайно співчутливо й зацікавлено їївідображає.
В основі художнього світуОлеся, створюваного інтимною лірикою (та й лірикою громадянського характеру),лежить неоромантичне протиставлення дійсного життя, з одного боку, і мрій тасподівань героя — з другого. Неоромантичним є популярний у творах Олеся мотивдочасного чи вражаюче-короткочасного буяння (“Айстри”, “Єсть дивні лілеї, щовранці родившись”, “Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть” та ін.). Саме цей“єдиний раз” квітування гармонійно перенесено Олесем на любовну тематику: “Квіткилюбові розцвітають єдиний раз, єдинийраз”.
Поет воєдино зливає контрастніпоняття: мовиться про біль, муки, кров, рани, і все це стає ще болючішим від того,що з них проростає “ніжність” і “жаль”, що все це здійснюється в пошуках тієї“ніжності”, відсутність якої скрушнопереживається.
У змалюванні любові Олесемнемає різких, контрастних барв, що йдуть, як правило, від гостротисамоусвідомлення (лірика Франка, Лесі Українки, почасти й Маковея), але поза цимтрактування любові в нього досить різноманітне: це й безнадійне кохання, ізовнішніми умовами спричинена недосяжність любові, і таємнича приреченістьзакоханих не мати одне одного, і нарешті, радісно-тріумфуюче проникнення любові всерце, що сповняє собою всю істоту і природузагалом.
Природа в ліриці Олеся виступаєне просто зовнішнім аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманнийсвоєрідний поетичний пантеїзм — розлиття почуттів (і взагалі особистості) в життіквітів, трав, сонячного проміння. Саме завдяки високому ступеневі нероз'єднаностіемоцій людини й природи остання в поета мало конкретизована описово (переважаютьзагальні назви — пташки, квіти — або ж назви, що встигли стати штампами—солов'ї,жайворонки, орли). Однак природа в поезії Олеся живе дуже виразним життям. Завсієї недеталізованості описів поет тонко передає її порухи й настрої,відображення природи у нього переважно музичне, з очевидно відчутними ритмами.Кращими зразками пейзажної лірики Олеся є ряд віршів із циклу “Щороку” (третякнига), де змальовано річний круговорот природи. Привертають увагу інтонаційнізасоби, якими передано рух.
Ліричні твориОлеся, музикальні, часто “романсові” за формою, віддавна привертали увагукомпозиторів — М. Лисенка (“Сміються, плачуть солов'ї”, “Айстри”, “Грозапройшла... зітхнули трави”), К. Стеценка (“Сосна”), Я. Степового (“Не беріть іззеленого лугу верби”), С. Людкевича (“Тайна”) таін.
У драматичних творах Олеся (“По дорозів Казку”, “Трагедія серця”, “Над Дніпром”, “Ніч на полонині” тощо) ще виразніше,ніж у поезії, проявилась неоромантична концепція. Юнак, герой драматичного етюда“По дорозі в Казку”, веде юрбу безвольних людей з темного лісу в напрямі сонячноїкраїни. Він один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з кровійого попередників. Розкривши груди, проламує він шлях юрбі, але за кілька кроківдо мети на мить занепадає духом, піддається сумнівам щодо вірності напряму — іцього достатньо, щоб натовп розчарувався в обожнюваному героєві і повернув назад.Цей драматичний етюд, як і інші, має сюжетно-образну спільність з драматургією М.Метерлінка, Г. Гауптмана, Лесі Українки, Я. Райніса, з романтичними творами М.Горького.
Відомий Олесь і як талановитийперекладач (“Пісня про Гайявату” Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, ліричні творипоетів багатьох країн).
Творчість Олеся —визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильськийписав: “Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильнимисвоїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської українськоїлітератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки,в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність недістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет ОлександрОлесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщиниповинно стати набутком нашого радянськогочитача”.
По Олесь Олександр найдены еще материалы:
Життя та творчість Олесь Олександр
Біографія Олесь Олександр
| Отзывы | Оставить отзыв |
