(18 грудня 1892 — 3 листопада1937)
Іван Тобілевич створивклясичну драму народного театру, Леся Українка — клясичну європеїзовану українськудраму. Микола Куліш був творцем модерної драми українського революційноговідродження. Три з чотирьох шедеврів Куліша — “Народній Малахій” (1928), “МинаМазайло” (1929), “Маклена Граса” (1933) — послужили драматургічним матеріялом длявершинних режисерських творів Леся Курбаса і його театру “Березіль”, що вивелиукраїнський театр на рівень ліпших сучасних театрів світу. Четверта неперевершенадрама Куліша “Патетична соната” (1930) з величезною втратою для Курбаса,“Березоля” і всього українського театру була заборонена. Чого не можна на Україні— те дозволено в Росії: відомий керівник Московського Камерного театру Таїровставив у російському перекладі “Патетичну сонату” в Москві, де вона йшла заншлягами від 19 грудня 1931 по 24 березня 1932 і здобула Кулішеві від фаховоїкритики славу найбільшого в СРСР драматурга. За десять років драматургічної праціКуліш написав 14 п'єс — всі вони були по черзі заборонені; з 1956 — 57 року з них“реабілітовано” в СРСР дві початківські п'єси Куліша — “97” (1924) і “Комуна встепах” (1925). Біля половини всіх п'єс Куліша вважається поки щозагубленими.
Микола Куліш належить до“командної” верхівки мистців Розстріляного Відродження — поруч із Тичиною,Хвильовим, Рильським, Довженком і Курбасом. Їх одноліток — він дебютував дещопізніше, разом із молодшою на 10 — 15 років групою нових могутніх талантів, начолі з Бажаном і Яновським. Тому, як і ті молодші, мав дуже короткі терміни длятворчого самовияву: це роки 1926 — 33, коли настала друга і остання — критичнафаза відродження. Вже в перші роки цієї другої фази були подавлені неоклясики,Вапліте, Марс, Академія Наук, а потім почався і геноцид над українськимнаселенням. Щоб у цей час дати театральні шедеври, повносилі духом і протестоммолодого відродження, Куліш і його театральний учитель і побратим Курбас мусилибули йти в останні контратаки на вірну смерть, яка й спіткала їх на північнійросійській каторзі.
Микола Куліш бувфранківський “цілий чоловік”. Характер його творів і характер його особистости,життя і долі неподільні. Він родився 6 грудня 1892 в селі Чаплине Дніпровськогоповіту (центр Олешки) на Херсонщині. Суворі іспити степового дитинства — найми звосьми років, злидні селянської родини (батько Гурій — наймитував), рання смертьспрацьованої матері, життя в сирітському будинку — не перешкодили упертому івиключно здібному й охочому до науки хлопцеві закінчити сільську школу в Чаплиному(1901 — 1905) і вищу початкову школу (1905 — 1909) та приватну гімназію (1909 —1913) в Олешках. Від 1905 до 1922 Олешки над низовим Дніпром були його рідниммістом, давши йому добре знання українського провінційного міщанства. Він здитинства не проминав ні одної шкільної бібліотеки чи іншої нагоди прочитатикнижку і вже в 14 років залюбки розмовляв із дорослими на теми світової літератури(Мольєр, Шекспір, Достоєвський...), а своїми сатиричними віршами і редагуваннямучнівських журналів та аматорськими виставами звернув увагу вчителів на своюмистецьку обдарованість. 1914 року, маючи добру клясичну середню освіту, Кулішвступає на історико-філологічний факультет Одеськогоуніверситету.
Перша світова війнаперевернула його далекосяжні освітні пляни, і він, закінчивши школу, два роки (відосени 1915 до осени 1917) воює на протинімецьких фронтах коло Вільно, на Волині, вГаличині. Куліш був лицар і в любові, і у війні. Мобілізований в Одесі до війська,він, ризикуючи карою за дезертирство, вирвався до Олешок попрощатися і заручитисяіз своєю дівчиною Антоніною, зумів, будучи вже на західньому фронті, одружитися знею і мав до кінця війни дочку Олю і сина Володимира. Це анітрохи не перешкодилойому бути першорядним вояком. Працюючи в штабі, Куліш, мавши рангу штабс-капітана,добровільно пішов у бої на передову позицію, був двічі ранений (одного разугарматним вибухом його викинуло на передок гармати). У вільні години писавсатиричні вірші, а також одноактові п'єски для солдатського драмгуртка. Був вінулюбленцем свого полку, який на початку революції 1917 вибрав його депутатом навійськовий з'їзд Західнього фронту, що тривав у Луцькому цілиймісяць.
Добравшись восени 1917 року дородини в Олешки, Куліш з головою поринув у кипучу працю і боротьбу, у той“світлоярливий патос” визволення і державного та культурного відродження нації, щойого він пізніше відтворив у “Патетичній сонаті”. Кулішів характер химернопоєднував у собі найретельніший практицизм і найпоетичніший патос. Він організуваву Дніпровському повіті масове культурно-політичне українське товариство“Просвіта”, став його головою; водночас його обрали на голову міської управи. Щобдати заробіток і товари населенню, Куліш скасував непомірне велику царську тюрму вОлешках, почавши перебудовувати її на майстерні. Німецька окупація, ліквідуючиоргани української республіканської влади, посадила Куліша в ту саму олешківськутюрму на сім місяців. Українське повстання визволило Куліша, і знову він став начолі міської управи Олешок.
На порозі 1919року від моря почали наближатися до Олешок антанто-денікінські десанти, стріляючиі вішаючи по дорозі причетних до української революції і влади. Куліш пристав дотих, що не послухали наказу Директорії відступати і здавати Антанті міста без бою.Він організував у Херсоні 1500 олешківських утікачів у “Перший УкраїнськийДніпровський Полк”, що вкрив себе славою в боях з напасниками. Нам не відомо, чиполк Куліша формально належав до військ Григор'єва-Тютюнника, що скинули в моредесанти Антанти, але фактично це мусіло бути так. До речі, Юрій Яновський, пізнішеблизький приятель Куліша, описав полк Куліша у своїх “Вершниках” під іменем“олешківського батальйону Шведа”, а самого Куліша під іменем Данила Чабана, щойого названо “майбутнім письменником”. З цензурних міркувань (“Вершники” появились1935 року, коли Куліш сидів на Соловецькій каторзі) Яновський називає“олешківський батальйон” Куліша більшовицьким (порівняй “Спогади про Куліша” йогодружини Антоніни Куліш, вміщені разом із драматичною трилогією Куліша і йоголистами в книжці: Микола Куліш, ТВОРИ, Нью-Йорк, УВАН, 1955, стор. 365 — 433).Можливо (хоч даних про це не маємо), в той час Куліш був зв'язаний зборотьбистами, що мали тоді вплив у тому районі і в тихподіях.
Влітку 1919 року, під час другогонаступу Денікіна, Куліш разом із червоною армією з боями відступає на північУкраїни, але, не бажаючи опинитись на еміграції в Росії, іде в денікінськезапілля. Потрапляє під розстріл, хворіє тифом, нарешті добирається до ріднихОлешок, заставши там уже більшовицькувладу.
В Олешках Куліш працює (аж допереїзду в Одесу 1922) інспектором народної освіти, закладаючи українські школи,дитячі притулки і садки та склавши власний український буквар “Первинка”. В тойчас органи ЧК посадили його знову у ту ж таки олешківську (потім перевели вхерсонську) тюрму. З-під розстрілу Куліша врятував олешківський виконком, що взявна поруки знаного і любленого в Олешках Куліша. 1922 року олешківська організаціяКП(б)У приймає Куліша в члени партії за його заслуги в ділянці народноїосвіти.
Куліш був свідком страшного голодув степовій Україні 1921 року, який навіяв йому тему його першої драми “97”, що їївін закінчив уже в Одесі. Від 1924 року “97” ставилась у Харкові та інших містахУкраїни, а пізніше і в інших республіках СРСР, створивши Кулішеві репутацію“основоположника української радянської драми”. 1925 року з таким само успіхомпішла в театрах України та інших республік друга драма Куліша “Комуна в степах”.Обидві п'єси мали пропагандивний характер, стиль їх був натуралістично-побутовий,і хоч в них видно було іскри справжнього таланту, та все ж вони не віщували ясно вКуліші майбутнього великого драматурга. На них позначилась тодішня відірваністьКуліша від мистецьких центрів Харкова і Києва, незнайомство з модерним мистецькимрухом, що для нового життя шукав нових естетичнихзасобів.
Попрацювавши інспектором одеськоїоблнаросвіти (1922 — 25), Куліш, за порадою наркома освіти Олександра Шумського,переселяється до Харкова на посаду шкільного інспектора Наркомосвіти УРСР. Віноб'їжджає всю Україну, пізнавши нові колоніяльні злидні і прагнення українськогосела.
Переїзд до Харкова і знайомство тадружба Куліша із Хвильовим, Тичиною, Лесем Курбасом та його театром “Березіль”вчинили справжню революцію у творчості Куліша. Першого ж року життя в Харкові(1925 — 26) Куліш закінчує три п'єси, які одразу перекинули місток від побутовогонатуралізму його двох перших п'єс до тодішнього харківського неоромантизму. Цедрама “Зона”, інтермедія “Хулій Хуліна” та комедія “Так згинув Гуска”. В нихвиявився комедійний талант Куліша, шукання нових форм драми і гостра та незалежнасуспільно-критична думка. Ці високі мистецькі й суспільні якості зразу відчулацензура, не дозволивши до вистав ні одної із трьохп'єс.
Якраз у той час Сталін оголосивпохід проти Шумського. Хвильового і ВАПЛІТЕ, даючи ясно зрозуміти, що політика“українізації” повинна провадити не до культурної, а тим більше політичноїсуверенности України, а всього лиш до формальної “українізації” і закріпленнярабського малоросійства. Куліш, і як українець і як комуніст, ненавидячи такуімперіялістично-реставраторську політику Москви, кинув всі свої сили на боротьбу знею. Як діяч, він став у листопаді 1926 року президентом ВАПЛІТЕ, замінивши їїлідерів Хвильового, Ялового і Досвітнього, що політично були вже “битою картою”,як битою буває в атаці перша передова лава. Аж до примусової ліквідації ВАПЛІТЕ 14січня 1928 Куліш, запеклий у боротьбі, обороняв ВАПЛІТЕ і об'єднаних у ній ліпшихукраїнських письменників.
Огірченийнахабними діями російських імперіял-шовіністів з ЦК ВКП(б) і розгромом ВАПЛІТЕ,Куліш передумав і переоцінив увесь шлях української революції,українсько-російських взаємин, зокрема шлях українських комуністів та свійвласний. З другого боку, він поглиблював свої студії з історії світового театру йдрами. Готувався до основного діла свого життя, яким і стали “Народний Малахій”,“Мина Мазайло” та “Патетична соната” — трилогія блискучої духової перемоги надмесіянізмом російського “світовогополіцая”.
Одним ударом “НародногоМалахія”, що пішов у “Березолі” 1928 року, була скинута гора російськогопропагандивного сміття — був зірваний пластир індульгенції “комунізму” — ірозкрились глибокі рани й проблеми згвалтованого життя і відродження. Яким чином?Провінційний поштовий чиновник Малахій Стаканчик, почувши комуністичний гімн“Інтернаціонал”, мов у пустелі міраж, раптом побачив “даль голубого соціялізму” ізбожеволів на контрасті між цією “голубою мрією” і її радянським втіленням.Негайно усунути цей розрив між дійсністю і “голубою даллю соціялізму”! Розірвавшинавіки з родиною і рідним містечком, Малахій несе в столицю до Раднаркому УРСРпроект “негайної реформи людини”, також української людини, також цілої “рабської”України, яку він готовий “оновити або вбити!”, бо в ній нема ні соціялізму, нісамостійности. В уряді УРСР, на площах Харкова, в домі проституції, у божевільні —з легкою відвагою шизофреніка Малахій прилюдногукає:
“Нарости ростуть на прекраснійконституції: тюрми, божевільні, шинки”; “проповідують і пишуть — нема нічого позаклясами, а я скажу — ось позаклясова солідарність злих”; (до робітників на заводі)“невже і гегемонів загорожено мурами та ще якими?.. що різнить вас з тими, щосидять по бупрах та божевільнях?”; (до російського вельможі в уряді УРСР) “кажітьруською мовою, не гвалтуйте української... Питаю: навіщо українізують чужих? Хіба,щоб погонич скидався на українця і не помітно було, як їдять удвічі більшекальорій?”; “ще зречено було в староіндійських Рид-Вегах: не вдар женщини навітьквіткою, а ви що зробили?”
До Малахія булотрудно пришити контрреволюцію, бо ж він фанатичний комуніст-ленінець і прихильникМоскви — нової Мекки: стару селянку Агапію, що все життя шукає і питає шляху догробу Господнього в Єрусалим, Малахій завертає до “нового Єрусалиму”, “доЛенінового мавзолею... до нової Мекки — Москви”. Цей новітній Дон-Кіхот, повнийлицарської самопожертви і спраги виправити зло, безжально переступає навіть черезтруп своєї прекрасної доні Любуні, яка, рятуючи батька, дійшла до проституції ісамогубства і лежить ось під його ногами, поки він, “всесвітній пастух”, виводитьсвою божевільну мелодію про “голубу мрію соціялізму”, побитий і опльований навітьтими, кого він недавно захоплював своєю “негайною реформою людини” та України. Чине бринить у цьому багатозначному універсальному образі Малахія також щось і зхарактеру та долі українського комунізму, що, з одного боку, хотів оновити ізвільнити Україну, а, з другого боку, орієнтував українську селянку Агапію намавзолей Леніна у новому Єрусалимі? З цього боку “Народний Малахій” Куліша,українського комуніста, був відповіддю на десятилітню політику комуністичноїМоскви супроти України, а водночас прощанням із “новою Меккою” та з власним“учора”. Та було це водночас і прощання з українським архаїчним містечковим“учора”, що його захищає Малахіїв Кум, думаючи животом. Бо коли (користуємосьпоняттями історіософа Тойнбі) Малахій репрезентує футуристичний спосіб загибелікультури (зашвидкий рух, стрибок уперед), то Кум — анахроністичний (відсутністьвсякого руху вперед).
“Народний Малахій” упоставі Курбаса справив на глядач
По Куліш Микола найдены еще материалы:
Життя та творчість Куліш Микола
Життєпис Куліш Микола
| Отзывы | Оставить отзыв |
