(1894-1956)
письменник, кінорежисер
Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині наЧернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило середказкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїхземляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своєвтілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницюсвітового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту. Зсімнадцяти років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчившиякий у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало доліта 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику,історію й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює івчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж уКиєві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У буремне лихоліття1918 — 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва відпольських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючимвідділом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказомНаркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважноговідомства і направлено на роботу за кордон — спочатку до консульства у Варшаву, азгодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство. У 1923 роціО.Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той часстолиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи тамкарикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життяО.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працюватирежисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мавкомедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до своготворчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливорозпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролікочегара. Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики донародного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» —історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив,а проспівав, як птах», — казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрічка«Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедеврсвітової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю — було названо середдвадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженкозвернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля,старе і нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочалибудувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад.Відносною творчою невдачею можна вважати стрічку «Іван», у якій відбилися творчішукання автора по відтворенню нового змісту життя. На початку 1933 року залишаєКиївську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевоюта письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки — створеннясценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм«Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою — народу війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР. З початкомвійни змінюється і життя О.Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати ріднуземлю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серіюоповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу РадянськуУкраїну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога наПравобережній Україні». Після війни О.Довженко знімає документальний фільм проВірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін». На початку п’ятдесятихроків великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботоюв Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди»,«Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна». Сповнений творчихпланів, О.Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесяттретій рік... Уже після його смерті виходить вибране О.П.Довженка, дознімаютьсядружиною Ю.Солнцевою «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «ЗачарованаДесна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О.П.Довженку посмертноприсуджується Ленінська премія.
Оглядаючи творчий доробок геніальногомайстра, великого романтика й поета, щоразу неодмінно навертаєшся до думки: де жвитоки того світу краси і гармонії, що таким чистим світлом, мудрим і невмирущим,постає зі сторінок його творів? Що ж саме могло запасти в душу і підкорити серцяцивілізованого світу, коли роботи митця визнавалися неперевершеними? Висновкиможуть бути надзвичайно простими. Та й підказку на них дає сам О.Довженко. Відданай щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне,мудре ставлення до всього живого — ось ті орієнтири, що виводять на правильнувідповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості. О.Довженкоопоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу ігармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином. Мабуть,ніхто краще й проникливіше не сказав про той оберіг чистої духовної й емоційноїпам’яті, про звичайну сільську хату, яку ніби «ніхто й не будував, а виросла вонасама, як печериця, між грушею і погребом», про дитинство, яке минуло середнеповторних краєвидів, про людей, які були наче органічним доповненням казковоїприроди. В одному з ліричних відступів у «Зачарованій Десні» письменник так казавпро той незабутній період життя: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пивколись воду, і до моєї білої привітної хатинки і посилаю їм у далеке минуле своєблагословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світстоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чаридитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враженнябуття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині,коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства таюнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будитьрадості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, ітруд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний». О.Довженко вважав, щолюдина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем.Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, якодного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніхтворах митця — від оповідань до фільмів. «Жили ми в повній гармонії з силамиприроди, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною насзаливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя». Іосновний стрижень тієї природи — своєрідний символ, ріка життя, зачарована Десна.«Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно, що, згадуючи тебе вже много літ,я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала тимені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоємуберезі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, що ходив босий потвоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старихпро давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись униз,не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».Саме його надчутливість дозволила створити опоетизовану симфонію драматичнихчасів, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Відомо, як греки надзвичайноревно ставилися до своєї легендарної історії, але після смерті О.Довженка вонишанобливо назвали його Гомером ХХ століття. У своїх художніх сповідях митецьнаближається до найкращих традицій української народної творчості: ліризм,емоційність, фі-лософська заглибленість думки, романтична піднесеність і патетичнапристрасність насичують і струмують у кожному слові чи кадрі художника.Змальовуючи своїх предків, О.Довженко через своїх рідних мовби відтворюєколективний образ всього народу. Ці високі узагальнення проступають навіть черезтакі деталі, як руки прадіда Тараса, які «нікому й ніколи не заподіяли зла наземлі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедротий добро». Чи ж не звідси витоки того заклику-звернення до своїх учнів — «усе життяграти етюд на інтелігентність»? І чи не саме це так магічно приваблює людей у йоготворчості? Інша іпостась художнього оспівування митця — праця. Просто іненав’язливо виступає означена тема в роботах О.Довженка, але своєю внутрішньоювеличчю ця стихія творення заворожує, ще і ще раз підтверджуючи віковий історичнийвисновок про те, що основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця.Вона вивершує і визначає все найпрекрасніше на нашій землі. «Любіть землю! Любітьпрацю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті».Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблятьавтора філософом, володарем дум, людиною середини ХХ століття, що уособлює собоюрадощі й болі свого часу і свого народу. При зверненні до безсмертної творчостімитця переконуємося у цьому постійно. І ще О.Довженко — великий гуманіст, який немислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свогоєднання з ними, а через них — з самим життям. «Я син свого часу і весь належусучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючисьпо суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила по-своєму: належить він тепервічності, як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний генійукраїнського народу.
По Довженко Олександр найдены еще материалы:
Біографія Довженко Олександр
Життя та творчість Довженко Олександр
| Отзывы | Оставить отзыв |
Норм.
Ответить