Дмитро Никанорович Фальківський (справжнєпрізвище - Левчук) народився 3 листопада 1898 року у селі Великі Липеси (теперКобринського району Брестської області) в бідній селянській родині. Батькопрацював робітником у цегельні. Дмитро спочатку вчився в сільській школі, потім угімназії в Брест-Литовську, яку не закінчив, бо 1915 саме там проліг один зфронтів Першої світової війни.
1920 року Д.Фальківський добровольцем вступивдо Червоної Армії, три роки відслужив у органах Надзвичайної комісії Білорусії,про що не любив згадувати. Якщо вже заходилося про це, то розповідав більш ніжстримано. Проте чимало його творів так чи інакше допомагають зрозуміти цюособливість життєвого шляху поета, бо інших автобіографічних свідчень таматеріалів надзвичайно мало.
Демобілізувавшись 1923 року за станом здоров'я,переїхав до Києва, де перебував на журналістській і творчій роботі. З 1924 рокудрукується на сторінках журналів "Червоний шлях", "Життя й революція"‚ "Всесвіт","Глобус" та інших. Перша книжка поезій Фальківського "Чабан" вийшла 1925 року.Окремими видання: "Обрії" (1927)‚ "На пожарищі" (1928), "Полісся"(1931).
Перші віршовані публікації молодого автора та його перша поема"Чекіст" (романтизація "червоного терору" в якій на всі лади оспівувалась класованенависть, як єдина і незмінна цінність "історично закономірної" диктатурипролетаріату) загубилися в масовому віршованому потоці. Однак сам дебют ДмитраФальківського було помічено. Схвальні відгуки на його адресу дав Б.Коваленко,якому імпонувала "ідейно чітка" позиція поета. Не дивно, що Фальківський потрапивспочатку до складу київської філії "Плугу", очолюваної С.Щупаком, а потім - до"Гарту". Однак швидко порвав з ними, заперечуючи жорстку обмеженість вульгарнотлумаченої "пролетарської літератури".
Пробував шукати себе Фальківський і вепічних жанрах ("Краском", "Селькор", "Іоган", "Тов. Гнат", "Чабан"). Але ці творине задовольняли автора. Свою поетичну стихію Дмитро Фальківський знайшов у ліриці.Його ліричні твори - це сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацькувіру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і навіки залишилася зкомплексом провини та туги за чистою первісністю природи. Класова боротьба, якоюосвячувалися вбивства, у віршах поета передається як безглузда боротьба батька зсином, яких обох вбиває кулемет справжнього ворога. Романтика революційних воєн утворчості письменника набирає похмурого зловісного відтінку, позначеного більшефаталізмом, аніж цілеспрямованістю в досягненні мети. Колись убиті ним жертви вуяві змальованого Фальківським чекіста постають цілком інакше: І жах один, щожертви душу - Подумать тільки - душу мають... А так - усе до болю просте. Рукапером сім раз чиркне, І вийде слово просте: "Розстріл". (Папір німий... мовчить...не крикне).
Фальківський стає членом літературного угрупування "Ланка" (з 1926р. - МАРС), де обстоювалися погляди на мистецтво, близькі до поглядів неокласиківта ваплітян. У доброзичливому оточенні "ланківців" - Б.Антоненка-Давидовича,Г.Косинки, В.Підмогильного, М.Івченка, Т.Осьмачки та інших - Д.Фальківськийнаписав свої кращі поезії. Особливо зближується з Є.Плужником.
На новомуетапі творчості Фальківський прагне показати глибину національної трагедії, коли уполум'ї революції багато родин по-живому розтиналось на непримиренні табори. Вінобертається в рамках небагатьох тем - віддає перевагу осінній меланхолійнійтематиці, присмерковим тонам, приглушеним звукам, оспівує тугу й жаль, зів'ялелистя, що падає з дерев, самоту і сум.
Для радянських ідеологічних критиківтакий голос був однозначно ворожим. Психологічна й ландшафтна тема віршівФальківського, його суб'єктивно ліричні настрої інтерпретувались більшовицькоюкритикою як невіра в соціальне будівництво. Мовляв, тоді як увесь пролетаріат,сповнений ентузіазму, самовіддано працює над побудовою соціалістичногосуспільства, поет плекає настрої зневіри. Не забарилися й належні політичнівисновки: Дмитра Фальківського з літератури було усунено. Виїзна сесія МосковськоїВійськової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха та за участюРичкова і Ґорячова 14 грудня 1934 року засудила Дмитра Фальківського (а такожКосинку, Буревія, Влизька та ін.) до розстрілу. Письменникам інкримінувавши ще йучасть у терористичній діяльності. Вирок був виконаний негайно.
Твори: Обрії(К., 1927); На пожарищі (К., 1928); Полісся (Харків - К., 1931).
| Отзывы | Оставить отзыв |
