(1866-1934)
історик, громадський ідержавний діяч; голова Центральної Ради (1917-1918)
Народився МихайлоСергійович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмі. Виростав на Кавказі —спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії,Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університетіпід керівництвом Володимира Антоновича. Активний член київської Громади, головаНаукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, редактор «Наукових записок» цьоготовариства. З березня 1917 по квітень 1918 року — голова Української ЦентральноїРади. Автор багатотомної праці «Історія України-Руси», «Нарис історії українськогонароду», «Історія української літератури» та ін. Помер у Кисловодську 25 листопада1934 року. Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковомукладовищі.
«Я походжу з давньої (звісної з XVIII в.), але бідної духовноїродини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилася в Чигиринськім повіті. Були сепереважно дячки, паламарі, але дідові мойому Федорові вдалось дійти священства іперейти під Київ, до села Лісників, і се помогло батьку мойому Сергію вийти надорогу, хоч він рано зіставсь сиротою, але завдяки енергії й здібностям осягнуввищу освіту й, не прийнявши свячення, віддався діяльності педагогічній, бувспочатку «професором» в семінаріях переяславсько-полтавській і київській, потімдиректором народніх шкіл на Кавказі, а бувши автором одного популярного в Росіїпідручника слов’янської мови, не тільки міг забезпечити нам, дітям, можливість, нежурячись за хлібом насущним, віддаватися науковій роботі замолоду, а й зіставив пособі досить значний маєток — в значній части призначений ним знов-таки на цілигуманітарні (стипендії й школу)», — читаємо в автобіографії, написаній МихайломГрушевським. Середовище, про яке з теплотою згадує Михайло Сергійович, звичайно ж,відкривало доленосні обшири, привчало до наполегливої, клопіткої праці. Так, ужена третьому курсі М.Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли отсмерти Ярослава до конца XIV века», яку було удостоєно золотої медалі. Михайлазалишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890—1894 рр.Грушевський працює при Київському уні-верситеті як професорський стипендіат.Подальша його доля по-в’язана з Галичиною, викладанням у Львівському університеті.На по-чатку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороженастроєна до вченого — засилає його до Симбірська як українського сепаратиста і«мазепинця». Волю принесла Лютнева революція в Петрограді. 4 березня в Ки-євіутворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано МихайлаГрушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви доКиєва. Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом булопроголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. ТретімУніверсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня1919 Четвертим Універсалом — повну політичну незалеж-ність України від Росії. 29квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського ПрезидентомУкраїнської Народної Республіки. Після падіння Центральної Ради Грушевськийперебував деякий час у Кам’янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля»,пізніше — у Празі, Відні, Женеві. У березні 1924 року Грушевський із сім’єюприїжджає до Києва. Через шість років його обирають дійсним членом Академії наукСРСР. Зі зміною політичних орієнтирів у державі радянська влада посилює цькуванняталановитого вченого. У монографії Р.Я.Пирога «Життя Михайла Грушевського: останнєдесятиліття (1924—1934)» глибоко розкрито трагізм цього періоду. В архівах,зокрема, збереглися підготовчі матеріали до доповіді Затонського, в яких виписаноспособи викриття Михайла Грушевського. Найперше у ньому вбачали одну з центральнихпостатей українського націоналізму, підтасовувалися матеріали про Грушевського якліберального демократа, про кадетську орієнтацію, ворожнечу до всьоговеликоруського тощо. Зверталася увага на ігнорування диктатури пролетаріату. Усічні 1934 року Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент накритиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація нанімецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення удворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «грiхiв»,які посипалися на вченого. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному зкисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги.Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане.Грушевський помер. Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРРвмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи наособливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академікаГрушевського М.С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академікаГрушевського М.С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Дляорганізації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко(голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академікаГрушевського М.С. персональну пенсію 500 крб. на місяць». Такий, можна сказати,несподі-ваний був кінець гонінь на історика. Не варто говорити про мотиви, якіспонукали владу так повернути справу (це тема для окремих досліджень). В той жечас для радянської влади впродовж наступних десятиліть він залишався ніким іншим,як «українським буржуазним істориком, одним з головних ідеологів і ватажківбуржуазно-націоналістичної контрреволюції на Україні». Тільки в незалежній Україніім’я Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високістю духу, благородствомпомислів він заклав найглибші ідейні підвалини національного відродження, очоливперший у XX столітті прорив українського народу до самостійності. За своє життяГрушевський зробив і написав так багато, що про його творчу і політичну діяльністьстворено величезну літературу, склався окремий міждисциплінарний напрямок, якиймає назву грушевськознавство. Михайло Грушевський — це вчений світового рівня,творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю,фундаментальністю. Йо-го перу належить близько двох тисяч праць з історії,соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою дослідженойого публіцистику, епістолярний доробок.Та насамперед він увійшов у вітчизнянуісторію як її великий літописець, автор фундаментальної «Історії України-Руси»,справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепціяукраїнського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йомусвітової української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневоюідеєю українського відродження. Михайло Грушевський — блискучий, неперевершенийорганізатор наукового життя, голова Наукового товариства імені Шевченка,Українського наукового товариства, історичної секції Всеукраїнської Академії наук,керівник університетської та академічної кафедр, засновник львівської і київськоїнаукових шкіл, які складають цілу епоху у вітчизняній історіографії. МихайлоГрушевський — видатний громадський і державний діяч, визнаний лідернаціонально-демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповнапізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилисявірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу. Однією з провідних лінійконцепції національного державотворення Михайла Грушевського виступає ідеясоборності українських земель. Він наголошував: «Народність і територія стрілисясаме на порозі історичного життя нашого народу і утворили першу підставу йогорозвою». Тривала подвижницька праця Михайла Грушевського у Галичині іНаддніпрянщині, у Львові і Києві стала живим уособленням єднання західних ісхідних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічнообгрунтована ним ідея суверенності українського народу, або, як казав МихайлоСергійович, «право самому порядкувати на власній землі». Зрозуміло, стверджувати,що він завжди був радикальним самостійником, було б відступом від історичноїправди. Проте не можна не бачити, що його автономістські і федералістські поглядипройшли суттєву еволюцію, визначалися конкретно-історичними обставинами. Про цесвідчать, зокрема, такі промовисті документи, як Універсали Центральної Ради, деавторська участь Грушевського не тільки незаперечна, а й визначальна. Становленнядемократичної, правової Української держави також є одним з лейтмотивів ідейноїспадщини Михайла Грушевського. Він показав, що еволюція людства, попри всіскладнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного ладу. Владау державі має належати особам, обраних народом на демократичних засадах, працюватидля народу, спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він бувглибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципахдемократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалиниукраїнської державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці — невичерпнеджерело мудрості на всі віки.
По Грушевський Михайло найдены еще материалы:
Автобіографія Грушевський Михайло
| Отзывы | Оставить отзыв |
А КОЛИ ПОМЕР
Ответить