Слісаренко Олекса Андрійович народився 28березня 1891 р. на хуторі Конівцов, Шатовської волості, Вовчанського повіту наХарківщині (нині село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутньогописьменника, Андрій Прокопович Снісар, назвав свого сина, свою п'яту дитину,Олексою. А під час хрестин глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря (звідси йпішло Слісаренко). Багатодітна сім'я Снісарів, в якій пізніше народилося ще двоєдітей, недовго затрималася на хуторі. В зв'язку з матеріальними нестатками,батько, який працював майстром на панській лимарні, змушений був шукати новізаробітки й переїхав у хатнянській маєток Генрихова. Олексі на ту пору виповнилосядев'ять років. Настав час подумати про його освіту. Хлопчика віддали до сільськоїшколи. Наука давалася Олексі легко. Він виявляв неабиякі математичні здібності.1901 року батько черговий раз змінив місце роботи. Цього разу родина переїхала досела Засупаївки, що розкинулося на березі мальовничого озера неподалік відЯготина.
Саме в Яготині Олекса й продовжив своє навчання: став учнем місцевоїдвокласної школи. Учився, як і раніше, добре. Та невдовзі йому довелосярозлучатися зі своїми новими друзями - батько ще раз поміняв місце роботи. На цейраз шлях багатодітної сім'ї Снісарів проліг у село Сергіївку Лебединського повіту.Тут Олексу віддали до церковно-приходської школи. Роки навчання в ній залишились упам'яті Слісаренка надовго: жадібний до знань хлопчина нарешті зустрів людину, якабагато в чому вирішила його майбутню долю. Йдеться про вчительку словесності С.АЛюмінарську. Вона мала значний вплив на смаки та вподобання підлітка, відкриваючиперед ним чарівний світ літератури українських та російських класиків.
Післязакінчення церковно-приходської школи хлопчину віддали на службу до місцевоїконтори - треба було заробляти на хліб. Почалися нудні й сірі будні. Проте Олексиндядько, рідний материн брат Н.В Кисельов, знаючи про здібності племінника, вирішивдопомогти йому влаштувати життя інакше… Через деякий час юнак вступив доКучерівської сільськогосподарської школи. Однак навчався він у цьому закладінедовго. Не міг витримувати байдужість і рутину, яка панувала в усьому: і всистемі викладання предметів, і в стосунках примітивних педагогів та безталаннихучнів. Однак Олексу чи не найбільше вражала тупість і самодурство директора.Вразливий юнак кидає школу і починає самотужки готуватися до вступу в Харківськусередню хліборобську школу.
Сподівання здійснилися: 1906 року ОлексаСлісаренко став учнем "хліборобки". Нове оточення, незвичні умови життя, бурхливіподії, під час яких не лише десь у місті, а й у самій школі відбувалися політичнісходки, що закінчувалися співом революційних пісень. Він дорослішав й незабаромпочав брати активну участь в обговоренні не тільки художньої, а й філософської таполітичної літератури. Тогочасну атмосферу життя учнів "хліборобки" О.Слісаренкопізніше змалював у повісті "Страйк". На час навчання в школі припали й першіспроби віршувати. Як і більшість початківців юний Слісаренко наслідує тих, кимзахоплюється - Бальмонт, Бунін, Олесь, популярні поети-символісти. Їхніми мотивамита настроями пройняті перші вірші Слісаренка. Декілька з цих ранніх віршів 1910року з'явилось у підпільному студентському журналі "До праці".
1912 року,після закінчення "хліборобки", Слісаренко перейшов на практичну роботу. Алепрацював недовго. Перша світова війна. Двадцятилітній Олекса Слісаренко змінивцивільний одяг на солдатський мундир. Від рядового - до офіцера-артилериста -такий шлях письменника у роки війни. Шість років перебування у війську були творчобезплідними. Натомість на фронті його захоплює вир революційної боротьби. Разом збагатьма іншими по-революційному настроєними однополчанами він самовільнодемобілізується з фронту й вирушає до Києва. Йшов 1918 рік. Після нетривалоїроботи агрономом, Олекса Слісаренко стає до літературної праці.
1919 рокувийшла перша його збірка - "На березі Кастальському", перейнята символістськимимотивами. Проте, захопившись футуризмом - "найпередовішою", "найреволюційнішою"течією, - він змінює свій стиль. До надрукованої 1923 року збірки "Поеми" увійшликілька футуристичних поем, що були справжніми гімнами машинній цивілізації,техніці, з розвитком якої автор пов'язував надії на кардинальні зміни в життілюдства.
З часом письменник відходить від футуризму і з "Аспанфуту"("Асоціації панфутуристів") переходить до "Гарту". Відкритість останньої сприялатому, що довкола неї згрупувалось багато відверто слабких авторів. На знакпротесту група членів "Гарту" на чолі з М.Хвильовим утворили нову організацію -Вапліте. До її складу ввійшов і Олекса Слісаренко. Його цілком влаштовувала гострапозиція ваплітян щодо неуцтва та халтури, що були широко представлені вукраїнській літературі. Приналежність письменника до "академіків" була своєрідноювисокою оцінкою його тогочасних літературних здобутків.
В цей час письменникпочинає писати прозу. Першим досвідом прозаїка стала збірочка оповідань "Уболотах" (1924). Далі - одна за одною - виходять нові книги О.Слісаренка:"Плантації" та "Сотні тисяч сил" (1925), "Камінний виноград", "Сліди бурунів" та"Спроба на огонь" (1927). Вийшли друком повісті "Бунт" (1928) та "Страйк" (1932).Крім цього, було опубліковано романи "Зламаний гвинт" (1928), "Чорний Ангел"(1929), "Хлібна ріка" (1932). Визначальною рисою прози Слісаренка була винятковаувага до сюжету як головної рушійної сили твору. На тлі ліричних, з млявим сюжетомновел і повістей середини 20-х років, проза письменника одразу ж привернула досебе увагу і критиків, і читачів. Разом з тим письменника гостро критикували заслабке ідейне навантаження творів та їх ретроспективне спрямування. Той же І.Куликзаявляв, що Слісаренко "ніколи не був нашим", себто пролетарським письменником.Намагаючись довести протилежне, головний редактор "Книгоспілки" опинився в ролігромадського обвинувача на процесі так званої "Спілки визволення України" (СВУ).Так само, аби підтвердити своє пролетарське походження, письменник береться занаписання кон'юнктурних творів на соціальні замовлення ("Зламаний гвинт", "Хлібнаріка"), після виходу яких він у цілому отримав схвальні відгукипреси.
Проте... Роман "Хлібна ріка" надійшов до читачів у роки голоду:завершувався 1932-й безхлібний рік, надходив ще страшніший - 1933-й. Дійсність, доякої прагнув наблизитися у своїх творах О.Слісаренко, виявилася протилежною. Саметому письменник почав усе частіше засиджуватися над архівними та історичнимиматеріалами. Він заглиблюється в третє та четверте тисячоліття до нашої ери,планує приступити до написання історичного роману про скіфів та греків-колоністів.Пишучи ці твори, він міг лишатися самим собою й не виступати в ролі ілюстратора"великого перелому", трагічним наслідком якого стали напіввимерлі села. Однакздійснити свої творчі задуми, навіть попри доведену лояльність, письменнику несудилося.
29 квітня 1934 року до Харківського будинку письменників "Слово"під'їхав чорний автомобіль. У квартиру № 34, де мешкав Олекса Андрійович,постукали… Не допомогли письменникові навіть написані на тему дня романи, яківщент розвінчували міжнародних терористів, славили непримиренну класову боротьбута оспівували перші кроки колгоспного будівництва. "Ворогом народу" став колишнійгромадський обвинувач процесу СВУ.
На першому етапі допитів Слісаренко"зізнався" в приналежності до підпільної контрреволюційної організації, якаставила за мету повалення Радянської влади і встановлення фашистської диктатури наУкраїні. Через два місяці після арешту О.Слісаренко відмовився від цих "зізнань",заявивши, що дав їх під фізичним впливом слідчого, втративши контроль надсвідомістю і перебуваючи в стані моральної прострації. Після цього почалосятривале добування від Слісаренка зізнань у найтяжчій, як думається, "вині":приналежності до "Вапліте". Письменник не заперечував своїх зв'язків із цієюорганізацією і дав їй таку характеристику:
"Тоді я на цю групу дивився як наприховане націонал-демократичне угрупування, а тепер розглядаю її як групу, котрамогла бути первинним осередком фашистської організації… Єдиним моїм політичнимвиступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промовіпідкреслив роль хвильовизму як продовження СВУ, поставивши знак рівності міжХвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Старицькою-Черняхівською".
Насуді О.Слісаренко ще раз відмовився від своїх попередніх зізнань про участь уконтрреволюційній організації, але це вже нікого не цікавило. За вирокомВійськового трибуналу Українського військового округу О.Слісаренка позбавили воліна 10 років, прав - на 3 роки, "без конфискации имущества, в виду отсутствиятакового". Письменника заслали до одного з соловецьких концтаборів. 3 листопада1937 року його розстріляли.
Твори: Бунт (1964); Чорний ангел (1990).
| Отзывы | Оставить отзыв |
