(1932 — 1984)
Олексій Іванович Тихий народився 27 січня 1932року на хуторі Їжівка біля міста Дружківка. Закінчив філософський факультетМосковського університету, працював учителем, завучем. У 1956 році виступив звідкритою заявою проти окупації радянськими військами Угорщини, за що бувзасуджений несправедливим судом на 7 років таборів суворого режиму та 5 років позбавлення громадянський прав. Перебуваючи у концтаборах Мордовії, О.Тихий познайомився з багатьма активістами національно-визвольних змагань, зокремаз композитором Василем Барвінським, лікарем Б. Кортухом, якому допоміг скласти, азгодом і видати книгу "Ліки навколо нас". Про зустріч з Тихим відомийправозахисник Л. Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навесні 1961року в мордовському концтаборі у селі Сосновка. У міцному потискові його руки, вусій його постаті і навіть у ході відчувалася якась урівноваженість його високоїдуші
Він не нарікав на труднощі табірного життя. Немовби не помічав. Але такі не призвичаївся до несправедливості та знущань табірної адміністрації. Утім, присікування тюремників та вибіркові жорстокості сприймав звичайно з гумором, підбадьорював інших".
Звільнившись у 1964 році, О. Тихий ставпрацювати на цегельні. Згодом трохи вчителював, але душа не могла примиритись зроллю проповідника фальшивих істин. Заробляв на прожиття в основному фізичноюпрацею, хоча мов два дипломи про вищу освіту. А тим часом підготував книгувисловлювань видатних людей світу про рідну мову "Мова народу — народ", написавстатті "Думки про рідний донецький край", "Роздуми про долю української мови такультури в Донецькій області", "Вільний час трудящих". О. Тихий уклав словникмовних покручів Донеччини. Його перу належить низка публіцистичнихпраць з педагогіки.
Судочинці, які поставили за мету знищити непокірногоправдолюбця, дали таку свою політичну оцінку нарису "Думки про рідний донецькийкрай": "Тихий зводить злісні наклепницькі вигадки, які порочать радянськийдержавний і суспільний лад, національну політику КПРС і радянського уряду".Виявилося, що роздуми над питанням національного розвитку народу було для імперіїнайнебезпечнішим. Один з дослідників спадщини нашого земляка Сергій Пирогов зауважує: "…якби Тихий закликав до "повалення"... тощо, то з ним обійшлися бм'якше, покарали б легше... Мабуть, через свою простоту душевну, через природнийукраїнський патріотизм Олексій Тихий зачепив, навмисне, не хотячи, найболючішужилу". Ця жила — національне питання, і зачепив він свідомо розуміючи, що йомузагрожує. Адже на цифрах показано було результати "мудрої" національної політикипартії у сфері культури. Так, зокрема, Тихий виявив, що з 1200 шкіл Донеччинитільки сотня була з українською мовою викладання. Та й школи ті були в далекихселах і нараховували від 50-ти до 150-ти школярів, в той же час у міських іросійських школах учнів нараховувалось від 500 до 2500. Це був фактично геноцид:цілеспрямована політика радянської держави на винищення української культури,українського народу.
О. Тихому було пред'явлено ще одне звинувачення. Коли 1976 року організувалася Хельсінкська група (згодом УкраїнськаХельсінкська Спілка), то серед її членів-засновників був і Олекса Тихий — учительз Донеччини. А 4 лютого 1977 року його та письменника Миколу Руденка заарештувализа звинуваченням у "зведенні наклепницьких вигадок, що паплюжать радянськийдержавний та суспільний лад".
У своїх спогадах Л. Лук'яненко свідчив, що угрудні 1979 року на 17-й день голодівки-протесту проти знущань охоронцівконцтабору, у Тихого прорвался шлунок. Перед операцією йому запропонували.написати заяву про відмову від своїх переконань, натякнувши, що від цьогозалежатимуть результати операції. Та в'язень відкинув торги зі своєю совістюнавіть перед реальною загрозою смерті.
Довгі роки перебування в ув'язненні,голодівки-протести виснажили здоров'я Олекси Тихого. 5 травня 1984 року він померпісля чергової операції в концтаборі міста Пермі. Про останні дні йогостражденного життя Василь Овсієнко, побратим Тихого по концтаборам, згадував:"Смертельні метастази вже наскрізь пронизували зболіле Олексине тіло, алез лиця не сходила доброзичлива посмішка, якою він осявав співрозмовника.Знеможений, він лягав на долівку, охоплював руками коліна і так затято, безстогону, терпів люті болі та лайку наглядачів, які вимагали працювати, "непорушуючи режим".
За участю сина О. Тихого Володимира, його поховали накладовищі "Сєвєрноє".
Україна не забула свого сина. 19 листопада 1989 рокуОлексу Тихого разом з Василем Стусом та Юрієм Литвином було перепоховано наБайковому кладовищі в Києві.
Залишене ним критичне слово не втрачає свогозначення й досі: пекучі проблеми національного відродження залишаютьсязлободенними і на початку ХХІ століття.
| Отзывы | Оставить отзыв |
