"Сенченко вийшов з народу і не відійшов від нього бодай на крокупродовж довгих своїх творчих років. Мабуть, важко в нашій літературі знайтиписьменника, що так послідовно-вперто намагався б осягнути художній зміст людськоїпраці, письменника, який би досягнув у цьому напрямку таких висот, які судилися надолю Івана Сенченка". (П. Загребельний)
Народившись 12 лютого 1901 року, І. Ю.Сенченко належить до ровесників нашого бурхливого віку. В молодості він був іробітником, і вчителем.
Прийшовши в літературу із села, з трудових надрселянства, прийшов, зрозуміло, з "селянською" темою у своїй творчості: образилюдей села — найбільш знані — потреби, запити, проблеми села були йомунайближчими.
Ця тема — ставлення до неї, вивчення та осмислення її — так ізалишилася на все його півстолітнє творче життя, але ж — не поглинула його, як цебуває іноді з письменниками, що походять із селянських верств.
"Ні. Ніхтоінший, як саме Сенченко, одним із перших, у кожному разі — перших талановитих,підняв в українській літературі те, що ми звемо "робітничою темою" (Ю.Смолич).
Перехід на робітничу тему був у Сенченка логічним розвиткомдопитливості автора, вміння широко й глибоко мислити.
Щоб правдиво відтворитибуття робітничого колективу засобами художньої літератури, проникнути у внутрішнійсвіт робочої людини, 1. Сенченко йшов працювати на заводи, шахти. Працюючи наХарківському велозаводі, він став навіть токарем.
Повертаючись із заводу чи зшахти, Сенченко дарував читачеві свої твори на робітничу тему. Це дуже цікавіоповідання, нариси, повісті та романи — "Інженерії", "Металісти", "Напередодні" таінші.
У своїй творчості Сенченко неодноразово повертався творчою увагою донашого Краснограда, до улюбленого Наталиного.
Цікаве для нас те, що головнихгероїв творів, присвячених нашому краю, письменник називав своїми іменами.
Аленіхто не побачить у цьому якусь місцеву обмеженість. Кожен його твір про ріднийкрай відображає широкий соціальний процес, характерний для всієїБатьківщини.
Згадаємо уривок з оповідання Сенченка "Кінчався вересень 1941року" про дитинство автора: "Коли наставала пора орати, волочити, бігати заприводом кінної машини, наші батьки не могли знайти кращих погончиків у ціломусвіті.
— Поганяй, Іванько! — і Іванько сміливо ступав на стерню своїмиброньованими ногами, всіяними "курчатами" мало не до колін.
Як я люблю цихмаленьких погончиків! В них наша молодість, облита чистим промінням праці! Це мояБатьківщина. Такою я її люблю до безтями. Віддати її на поталу ворогові — цеживцем лягти в труну, це одірвати себе від свого грунту, від своєї молодості, відбатька й матері, від цього сонця, бо немає кращого сонця за те, яке зазирало унашу колиску і викликало перші гарячі струмені поту від перших спробпраці..."
Щиро любив І. Сенченко Батьківщину, рідну землю, людей, любив життя,яким би воно не було. Він писав: "Я ніколи не вимагав від життя багато, і проте,ніколи не жалкував за ним. У самому процесі життя, як би не складалося воно, явбачав тільки те, що хороше. І як на нього жадібне моє серце!
...Все темне,все гидке я видушував з себе, з своєї душі. Хмари падали на мене, я струшував їхщоб знову понести в життя моє любляче серце".
Своє любляче серце ніс Сенченков життя своїми чудовими творами. Його "Солом'янські оповідання", "Червоноградськіпортрети", повісті "Савка", Фесько Кандиба" назавжди лишаться для нас великимивзірцями літературної майстерності.
З яким захопленням читають діти твориСенченка присвячені їм. Це — "Паровий млин", "Діамантовий берег", "Руді вовки","Про Олежку та його сестру Ніну" та інші. Не обійшов своєю увагою письменник імаленьких читачів. Його опрвідання "Сім господинь", "Здоровий ніс між очима тадвоє вух за плечима", "Хліб святий", "Рукавичка і струмок" та інші досі радують ібудуть радувати малечу
Багато творів написав І. Сенченко, і всі вони світятьсялюбов'ю автора до тих, кому він їх присвячував.
Його ім'я занесено венциклопедію світової літератури.
Ось одне з оповідань для дітей.
Ніхто нечув, як комар чхнув.
Ішли колгоспники сіно косити понад озером. ЇздовомуІванов схотілося чхнути. Ї він так чхнув, що всі жаби поховалися в воду, г Комараледве з листочка не здуло.
Спочатку Комар був злякався — чи крильця цілі.Махнув ними — ні, не пом'яті. Тоді він і каже:
— Хіба ж так чхають, як тойїздовий Іван? Ось я як чхну, так у Полтаві одгукнеться!
І чхнув.
Алекосарі йшли не обертаючися, жаби на болоті спокійно гріли ся проти сонечка, а вПолтаві й пір'їнка не зворухнулася.
Ніхто й не чув, як комар чхнув.
По Сенченко Іван найдены еще материалы:
Життєпис Сенченко Іван
| Отзывы | Оставить отзыв |
