(1856 — 1916)
ІванЯкович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку НагуєвичіДрогобицького повіту в родині сільськогоковаля.
Вчився він у сільській школі,спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік —у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив1875р.
Його батько, Яків Іванович, помер,коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка ідав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла імати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня іпраця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі»(1881p.).
І після смерті матері ІванаФранка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка ідопомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчуєДрогобицьку гімназію і одержує атестатзрілості.
Вже з дитячих років «Кобзар» Т.Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться ізнайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськимикласиками.
Влітку 1874 року І. Франкоподорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) іробить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультетЛьвівського університету.
Ще гімназистомвін друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналіу Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко ставактивним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади,друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомитьсяз російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.)переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон кворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы»(1876р.).
Доноси галицьких реакціонерівспричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу «Друг». Післязвільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений бувна 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик»,включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активноїборотьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту вній.
Разом з М. Павликом І. Франко починаєвидавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам ізтюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли жполіція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на«Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» таоповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий — останній номер журналу вийшов підназвою «Молот». В ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boa constrictor»,сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, їїзавдання і найважніші ціхи». Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладаєрозділ «Капіталу» та розділи з «Анти-Дюрінга» для видання їх окремими брошурами,пише передмови до цих брошур.
В кінці 1878року І. Франко став редактором органу друкарів «Praca» і перетворює його на органвсіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише длявіденського «Слов'янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для новоїзадуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами«Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізисекономічного соціалізму...»
У березні 1880року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдругезаарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд протиселян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його буловідправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено уДрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні «Надні».
Повернувшись після таких «мадрівок»до Львова, І. Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», пише соціалістичнупрограму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськимибуквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічнийреволюціонер»).
У 1881р. І. Франко видаєпольською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього ж року вінпочинає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість«Борислав сміється» (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттямжурналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій ТарасаШевченка».
У журналі «Світ» І. Франкодрукує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин інизин». Після припинення виходу журналу «Світ» І. Франко змушений був заробляти нашматок хліба у «Ділі» та в «Зорі» — народовських органах. B цей період І. Франкопублікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «ІванСергійович Тургенєв».
Мріючи про виданнявласного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоботримати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Та київські лібералиобіцяні гроші віддали «Зорі», а неФранкові.
В 1886 році в Києві, в колишнійколегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І. Франкообвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова.Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якоїроботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польськоїгазети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин інизин».
Скрутне матеріальне становищеписьменника змушує його працювати в народовській «Правді». В травні 1889p. вінпориває з «Правдою» і у відкритому листі «Кому за цесаром» виступає протинаціоналістичної замкненості «правдян».
Всерпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І. Франко вирушив зцією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намаганняписьменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії.Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в'язниці десятьтижнів і був випущений без суду.
У 1890році разом з М. Павликом І. Франко видає двотижневик «Народ», що став органомзаснованої цього року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує таківідомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому жроці вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М. Драгоманова таавтобіографією І. Франка.
І. Франкоорганізував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теоріїнаукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І.Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторськудисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г.Шевченка.
Львівський університет, в якомукерував кафедрою української літератури О. Огоновський, не взяв написану І.Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає вЧернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича і пише своюдокторську дисертацію «Варлаам і Йоасаф» — старохристиянський духовний роман ійого літературна історія». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступіньдоктора філософії.
1893 року І. Франковидає друге, доповнене, видання збірки «З вершин інизин».
1894 року, коли помер проф. О.Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури уЛьвівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але докафедри його не було допущено.
На останнєп’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів’яле листя»(1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби»(1900р.).
В цей період І. Франко починаєвидавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщуєписьменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а такожпереклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності»та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» тасатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічноїпоезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житєі слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось іросійське «Этнографическое обозрение». В цей же період галичане тричі висувалихлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменникаобрано не було.
Свідченням високогоавторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І.Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею буловидано збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної йогодіяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спистворів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874 — 1898»,зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Л. Українка, Карпенко-Карий таінші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначавсястолітній ювілей І. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великихроковин» І. Франка і був ніби продовженням ювілею йогоавтора.
У ювілейний рік І. Франко видаєзбірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду іншихвеликих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми «Похорон»(1899р.).
В цей же період, за свідченнямВ. Бонч-Бруєвича, І. Франко зав'язує листування з російськими соціал-демократами,посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову в журнал «Жизнь»,цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними на той частворами російських письменників. В той же час відомо, що І. Франко шкодував замолоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національневизволення України.
На початку 90-х роківвиходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки»(1900р.) та інші.
З 1898 року у Львовіпочинає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним знайактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкуєтут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «ЛесяУкраїнка» та інші.
На революцію 1905 рокув Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки«Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле йгидке бистрії стріли пускать» («Стріли»,1903р.).
В цей же час І. Франко пишестаттю «Нова історія російської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О.Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також з своєю знаменитоюстаттею «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в«Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицькихмосквофілів.
B 1904 році, влітку, І.Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові(вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінцяXIX віку»), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона«Южнорусская литература». Різке протистояння встановлюється між Франком таукраїнськими націоналістами, особливоГрушевським.
В 1907 році І. Франко зновупробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержавнавіть відповіді.
Моральну підтримкузнаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України і Росії. В 1906році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російськоїсловесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обранняписьменника членом цієї академії. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові зрефератом «Іван Франко», у якому називає письменника людиною могучого голосу ідзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цьогослова.
В 1906 році виходить його збіркапоезій «Semper tiro», в 1907 році — повість «Великий шум», в 1910 році — «Нарисісторії українсько-руської літератури до 1890p.». І. Франко пише і друкує статтіпро О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д.
В 1913 році розпочались ювілейнісвяткування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до виданняювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник«Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 — 1916 pp.»вийшов у Львові 1916p.).
Здоров'яписьменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі(1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтюпро драму Пушкіна «Борис Годунов» І. Франко написав 1914р., цього ж року написавстаттю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чималопоезій.
За весь час своєї діяльності І.Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладівз світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, алише у періодичній пресі або ж залишилися врукописах.
У 1915 році здоров'яписьменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свогобудинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю своюрукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г.Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлістомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена ворендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові булиперенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могиліписьменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуруробітника-каменяра.
1964 року передфронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йомупам'ятник.
По Франко Іван найдены еще материалы:
Біографія Франко Іван
Життя та творчість Франко Іван
| Отзывы | Оставить отзыв |
