(1881 —1952)
Народився Іван АнтоновичКочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничногослужбовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється напостійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде доКиєва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетськихстудій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником уконтрольній палаті. З 1904р виступає з театральними рецензіями на сторінкахчернігівських газет.
1910р. пише першуп'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в ХарківськомуНародному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню»,п'єса успіху не мала).
Нова п'єса —«Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальнийуспіх.
1914р. І. Кочерга переїхав вЖитомир.
П'єси російською мовою «Зубнийбіль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певнийетап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починаєписати українською мовою.
1925p. вінзавершує роботу над п'єсою «Фея гіркогомигдалю».
1927р. — пише нову п'єсу«Алмазне жорно».
1928р. — кілька п'єс,безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасноюдійсністю.
В цей період І. Кочерга зпосади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором уміську газету «Робітник», а згодом — у «РадянськуВолинь».
Він пише комедію «Натура ікультура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих«кооперативних» п'єс, типових для 20-х роківагіток.
Вистава «Марко в пеклі» ухарківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але досамої п'єси рецензенти поставилисястримано.
В 1929p. в Житомирі відбулисягастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театруукраїнської Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) таінших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лишезрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9серпня 1929p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовнихрецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 —1928 pp.
Він пише чимало п'єс: драматичнапоема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Лізачекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар ікурка», 1933).
Драматична поема «Свіччиневесілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тільки після цього почалатріумфальний хід по сценах десятківтеатрів.
П'єса «Майстри часу», незважаючина те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсідраматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третюпремію.
1934р. І. Кочерга переїздить доКиєва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу.Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і надкіносценаріями, перекладами.
З початкуВеликої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» йпрацює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличкихп'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнямиавтора.
Дещо пізніше написані твори«Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани»реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-хроках.
Повернувшись 1944р. до Києва, І.Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946).Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя недозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Якромантична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українськійлітературі.
У повоєнні роки основні творчісили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк»(1948).
Помер Іван Антонович Кочерга 29грудня 1952р.
Виявивши свій талант якмайстер гострого сюжету, в розвитку якого окреслювалася певна значуща авторськаідея, драматург створив видатну філософську драму — п'єсу «Майстри часу».Історичними драмами «Свіччине весілля», «Алмазне жорно» та «Ярослав Мудрий» він нетільки говорив про славне, хоч і складне, нерідко — тяжке минуле нашого народу,але й був суголосним своїми думками та ідеями змаганням і потребам сучасного йомудня.
| Отзывы | Оставить отзыв |
аьозлд
Ответить