Кальницький Яків Ісакович народився 23 жовтня 1895 року вколишньому Катеринославі в сім'ї дрібного маклера. Належної освіти здобути незміг, прогибів в окопах першої світової війни понад два роки. А з лютого 1917 рокуз головою поринув у вир революційної руйнації старого світу, формував дружиниЧервоної гвардії, командував червоноармійським полком у кривавій хурделицігромадянської війни. Певний час служив у ДПУ, затим вступив на навчання доДніпропетровського металургійного інституту.
1924 року опублікувававтобіографічні нотатки "От февраля до Октября". Окрилений успіхом, полишивнавчання, переїхав до Харкова і цілком віддався творчій роботі. Перу Я.Кальницького належать книжки повістей та оповідань "Всякое бывает" (1925), "Вбагровом кольце" (1927), ,"0строзубая камса" (1928), "Человек, которого убили"(1929), "Сын полка" (1931), "Огни в Арктике" (1934), "Письмо в Америку" (1934),"Остров голубых песцов" (1937), "Новоземельские рассказы" (1938). Остання збіркамимовільно стала фатальною в долі її автора. Так сталося, що її примірник вінподарував з автографом своєму давньому знайомому Едуардові Єнукідзе, братовінезмінного секретаря ВЦВК Авеля Єнукідзе. Та коли брати Єнукідзе з волі Сталінабули піддані репресіям, під час трусу в квартирі "запеклого троцькіста", молодшогоз них, було знайдено книжку Я. Кальницького з дарчим написом. Для харківськихслужителів сталінської Феміди цього виявилося досить, щоб звинуватити її автора вприналежності до "антирадянської сіоністської шпигунської організації".
4червня 1938 року Кальницького було заарештовано. А вже 18 червня його змусилинаписати розлоге зізнання в тому, що він давній і заклятий сіоністський шпигун ізатятий антирадянець.
Як же сталося, що бойовий червоний командир такшвидко, за якихось два тижні перебування за ґратами, вщент морально зломився,збезчестив своє минуле й майбутнє?
Вичерпну відповідь на це запитання дав улисті до Сталіна сам Кальницький. Виявляється, одразу ж після арешту його булокинуто на так звану горішню "жаровню" - в крихітну камеру № 53, де назапаскудженій підлозі знемагало в п'ятдесятиградусній спеці, в задусі та смороді,без води і їжі вісімнадцятеро в'язнів. Уже на першому допиті слідчий Паволоцькийіз своїми підручними ґрунтовно "ознайомив" колишнього героя громадянської війни зметодами "обробки" непокірливців. І на прощання порадив напівпритомномуписьменникові: "Якби ми хотіли тебе знищити, то розстріляли б без зайвих розмов.Але нам потрібно, щоб ти розкаявся, склав зброю. Розколись, що ти сіоністськийшпик, і будеш жити, дихати, може, й писати..."
Вночі перед 18 червняКальницький прийняв фатальне рішення. А вранці попросив у наглядача олівець іпапір щоб написати "щиросердне зізнання".
На віддяку Паволоцькийрозпорядився перевести податливого в'язня з "жаровні" до іншої камери і немордував, як інших, нічними допитами. А сам зайнявся розшуком Шабсая Цві, рабина зПалестини, який, за свідченням Кальницького, нелегально приїздив до Харкова. Тазбігали тижні, минали місяці, а наслідки були нульові, аж поки один із столичних"шерлокхолмсів" не впізнав у загадковому рабині Шабсаї Цві середньовічногоєврейського лжемесію Саббатая Цеві, котрий у 1666 році проголосив себе намісникомБога на землі і обіцяв повернути всіх євреїв з вигнання в землю обітовану йз'єднати їх із християнами в єдиній вірі.
Цю загадку повністю підтвердив івикликаний 3 вересня на допит Кальницький. Він категорично відмовився від своїхпопередніх свідчень, заявивши, що всю оту нісенітницю з рабином Шабсаєм придумав"у стані тяжкої моральної і фізичної депресії під впливом камери і під тискомслідства". І далі: "Я швидше дам себе вбити на допитах, аніж підтримуватимубрехливу версію". Годі слідчий без зволікань сфабрикував свідчення давно стертогона гулагівську пилюку колишнього міністра в єврейських справах при Петлюрі ПінсухаКрасного, нібито Красний свого часу особисто завербував Кальницького вантирадянську сіоністичну терористичну організацію й доручив проводити середписьменників розкладницьку агітацію. А щоб це свідчення було підперте бодайякимось доказом, зажадав від керівництва Харківської організації Спілкиписьменників характеристику Кальницького, і невдовзі одержав за підписом І.Плахтіна, Л. Юхвіда і Ю. Смолича такий документ:
"За час перебування вХарківській організації письменників член СП Кальницький Я. І. неодноразово назборах, а також у приватних розмовах висловлював політичне шкідливі, а часом івідверто антирадянські випади... Часто в своїх промовах говорив: "Припустимо, щофашисти переможуть нас..." Таким чином створюючи пораженські настрої і об'єктивноутверджуючи переконання про можливість і невідворотність воєнної інтервенції протиСРСР... На зборах Кальницького неодноразово попереджували й критикували подібнійого випади... Коли парторганізація з активом письменників викривала ворога народуГалушку Д. О., Кальницький активно виступав на захист Галушки. В боротьбі нашоїорганізації з ворогами народу ніякої участі не брав, навпаки, як це засвідчуєприклад із Галушкою, або захищав їх, або стояв осторонь... Задовго до арештуЄнукідзе Кальницький мав із ним тісне спілкування: бував у нього на квартирі,дарувавав йому свої книги, користувався автомашиною і постійно вихваляв Єнукідзе.Під час судового процесу над троцькістсько-зінов'євською бандою Кальницькийприховав від організації факт своїх зв'язків із вищезгаданим ворогом народу, недопоміг своєчасно викрити ворога народу..."
Крім цього громадського доносу,Паволоцький долучив до справи показання "об'єктивного" свідка, якого знайшов вособі прозаїка-фантаста В. Владка, котрий 9 березня 1939 року так охарактеризувавсвого вчорашнього колегу:
"Впродовж усього свого перебування в СПКальницький маскувався під радянського громадянина і патріота, носія революційнихзаслуг... Під цією машкарою він уміло й підло приховував своє справжнє обличчяворога. Те, що ми вважали його "дурістю", "зривами", насправді було майстернимпроявом ворожої тактики, скерованої на те, щоб тишком-нишком, непомітно шкодити,вести непомітну з першого погляду, а тому особливо шкідливу антирадянську,антипартійну агітацію. Я вважаю, що Кальницький є одним із найуміліше замаскованихворогів, що й допомогло йому так довго триматися невикритим".
13 березня1939 року Кальницькому пред'явлено обвинувальний висновок про те, що він належитьдо "антирадянської сіоністичної терористичної організації, до якої бувзавербований міністром у єврейських справах при Петлюрі Красним".
ПротеКальницький винним себе не визнав і продовжував посилати скарги на ім'я Берії,Ворошилова, Корнійчука, Папаніна, Вишинського, Сталіна. Все ж 29 жовтня 1939 рокуособлива нарада при НКВС винесла вирок (протокол № 38): ув'язнити Кальницького Я.І. на три роки у виправно-трудовий табір.
Покарання він відбував в Онегтабіна ст. Пукса Північної залізниці. Незважаючи на всі клопотання його і рідних,рішення особливої наради так і не було переглянуто. Він повністю відкалатав строкув'язнення й повернувся до Харкова за тиждень до початку Великої Вітчизняноївійни. Проте пера в руки більше ніколи не взяв і не писав ні книжок, ні дарчихнаписів на них.
Помер у забутті й нестатках у лютому 1949 року.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Прододаткові заходи по встановленню справедливості щодо жертв репресій, що мали місцев період 30-40-х і на початку 50-х років" Кальницький Я. І. повністюреабілітований.
Олекса Мусієнко
ЛУ 34 (4443) 22.08.1991
| Отзывы | Оставить отзыв |
