(4 жовтня 1891 — 30 жовтня1947)
ЗАПОВІТИ Ю.КЛЕНА
Юрій Клен відійшов від нас. В ньомутратимо письменника, що сама його присутність серед нас воскрешала блискуче ібагатонадійне літературне життя 20-их років на Україні, яке за більш-менш стерпнихполітичних обставин могло б тривати і донині, тривати як ще блискучіша, імпозантнаі плодотворча теперішність.
Наша пам'ять,пильно і повторно спиняючись на колишньому, спроможна затирати невблаганнувідстань, що відокремлює поточну свідомість від минулого, і магічно наближати донас факти та події, які давно відлунали... Це було в Києві, наприкінці 20-ихроків. Микола Зеров підводиться з-за свого робочого столу, енергійно відсуваючикрісло. В його руці — аркушик паперу. Голосом, в якому бринять тріюмфуючі нотки,він покликує: «Перший оригінальний український вірш Освальда Федоровича!» Цимвіршем був сонет Ю. Клена «Сковорода». Його вмістив М. Зеров в укладеному нимдекляматорі «Сяйво» (з'явився друком в другій полов. 1929р. або на початку 1930р.)разом з двома перекладами Ю. Клена з Шеллі, одним перекладом з Рільке і балядою з«Дон Жуана» Байрона, перекладеною поетом на спеціяльне проханняукладача.
Не тільки імпульсивний ітемпераментний М. Зеров завжди радів успіхам своїх друзів, як і взагалі кожномупозитивно розцінюваному ним явищу українського культурного життя, в гуртінеоклясиків, пов'язаних вузлами щирого приятельства, панувала атмосфера взаємноїдоброзичливости і несилуваного сприяння. Ю. Клен не становив винятку. Йоговірність і відданість своїм однодумцям та співробітникам на полі культури непригасли в розлуці, а швидше розрослися і з бігом часу набрали на силі. Поетприсвячує друзям теплі октави в поемі «Прокляті роки», змальовує їх на засланні вIII частині «Попелу імперій», видає незадовго перед смертю свої прегарні ізмістовні «Спогади про неоклясиків». Ще не побачила світу готована Ю Кленомневелика антологія української неоклясики в німецькій мові; ці переклади проф.Державин, знавець німецької поетичної мови, називаєконгеніяльними.
Автор цих рядків,опинившись у Львові року 1944 і дізнавшись від С. Гординського, що Клен єприбраним на еміграції псевдонімом О. Бурггардта, нав'язує з поетом листовнийзв'язок. В першій же листівці Ю. Клен спішить запитати: «Чи нема серед сонетівМиколи Зерова сонета «Поліфем» (ідеться про сонет М. Зерова «Kapnos tes gaies» —М. О.) присвяченого мені перед моїм виїздом? Я не встиг зайти по нього. ТамПоліфем кидає каміння в корабель Одіссеїв, який вже на морі, і безсилолютує».
В непохитній вірності письменникасвоїм друзям, яка саме через повноту свою просто не спроможна допустити нічогостороннього і застережливого, відчувається щось від наших козацьких часів, відлицарського середньовіччя — епох, коли ця чеснота була спеціяльно підношувана іовіяна пильним плеканням. Вірність і відданість становлять глибоко симпатичну рисусвітлої особистости Ю. Клена, рису, гідну пошани танаслідування.
В зв'язку з цією вірністю Ю.Клена своїм колегам виникає питання, чи справді відійшла його муза віднеоклясичної поетики, чи перестав він бути неоклясиком у поетичній своїйтворчості?
Заперечення належности Ю. Кленадо неоклясичної школи йдуть по лінії тематичній і психологічно-світоглядовій. Алені тематика, ні психологічні та світоглядові комплекси не визначають поетичногостилю. Не збираємося тут доводити це твердження широким викладом, але вистачитьприкладу, що його подає нам літературний доробок самого Ю. Клена. Критики, щохочуть довести причетність поета до романтиків і «переборення» ним неоклясичнихпервнів, базують свої твердження на спеціяльному наголошуванні його речей,позначених волею, гоном, пристрасним прагненням. З числа цих віршів спинимося надвох сонетах п. з. «Кортес», виниклих у поета не без впливу сонета Х. М. Ередія«Конкістадори» — про це, зрештою, говорить сам Ю. Клен у примітках до «Каравел».Авторові «Трофеїв» властивий не меншою мірою комплекс непохитної і дзвенючої волі,пристрасного пориву, гордого самоствердження, соколиної мужности. Але те, щозветься романтикою характеру (формула, не першорядна під поглядомметафізично-філософським) — не є романтикою в розумінні стилю, і Х. М. Ередія не«імперіялістичний романтик», а був і лишається парнасистом таклясиком.
Світогляд і філософія так самоне можуть правити за величини, що кваліфікують літературні стилі. Якщо у випадкусимволізму ідеалістична філософія є тим моментом, що поширюється всеохопно напоетів-символістів, не творячи навіть специфіки «символістичного світогляду», тощодо інших стилів момент світорозуміння письменників, до них належних, цьоговсепокриваючого характеру не має. І навіть жанри та віршові форми, їх перевага,обминання чи повне ігнорування в тих або інших стилях не можуть правити завирішальний чинник у визначенні стилю. Учення про стилі мусить базуватися навизначниках, які мають стовідсоткову застосовність до всіх літературних явищ і докожного зокрема. Інакше учення про стилі ніколи не буде наукою, не буде навітьнаукоподібною дисципліною, а завжди виглядатиме як позбавлений виразнихметодологічних контурів конгльомерат суджень. Тематика, психологічні комплекси,світовідчування і філософія письменників, жанри і віршові форми є елементами, щохарактеризують напрямок, течію, школу чи індивідуальну творчість. Поетичний жестиль може бути визначений тільки як спосіб і тип поетичного викладу та вислову.Дефініцію стилю творять компоненти: розроблення теми, метода композиційної будовитвору, дикція, типологія образовости та епітета, специфіка синтакси, характерлексики.
М. Зерову належить формулюванняклясичного стилю як «слова твердого й гострого, без ліричного тремтіння, затечіткого ясною лінією». Аналізуючи формально творчість М. Рильського, метр«п'ятірного грона» констатує, що в Рильського «із мішаної манери «Осінніх зір»виформовується... клясичний стиль, з його врівноваженістю і кляризмом,мальовничими епітетами, міцним логічним побудуванням і строгою течієюмислі».
Поетичний вислів Ю. Клена повністювкладається в цю дефініцію. Епізодичні відхилення, що трапляються в ейдології аболексиці Кленової поетики, звичайна річ, на принципову увагу незаслуговують.
Вважаємо за конечнезафіксувати для істориків української літератури один факт, що мав місце влітку1947 року, на початку довготривалої візити Ю. Клена до Баварії, візити, якійсудилось урвати його життя. Проф. В. Державин прочитав у рукописі гостеві своюстаттю «Поезія і поетика Миколи Зерова». Читання відбулося в обстанові,небезінтересній і для прийдешніх істориків нашого літературного побуту: вімпровізованій кімнаті на горищі одного з бльоків табору ДіПі в Авгсбурзі, скупоосвітленій третиною вікна і наполовину роздушеній схилом покрівлі. Юрій Кленуважно і зосереджено слухав, часом на його устах з'являлась лагідна усмішка, а взадумі очей проступало м'яке світло вдоволення. В розмові після читання автор«Попелу імперій» схвалив статтю В. Державина в усіх її твердженнях: і щодоіснування неоклясиків як школи, і щодо мистецького стилю школи, і щодофілософічної концепції мистецтва, яку сповідувалинеоклясики.
Зрештою, Ю. Клен ніколи вдруку не зрікся своєї приналежности до неоклясиків. За свідоцтво непохитности йогоестетично-стилістичних позицій може правити його стаття «Бій може початися»(«Звено», ч. З - 4, липень — серпень 1946) в якій він виступає з темпераментноюобороною своїх друзів. «Але небезпечнішими, ніж фрази, — констатує Ю. Клен, — єстандартні форми мислення, стандартности яких зовсім не помічається. Отож маємопротиставлення форми змістові замість ствердження їхньої нерозривности. Звідси хочби недоречне твердження, що формальний вишкіл був самоціллю неоклясиків, якеподибуємо в доповіді (Ю. Клен має на увазі доповідь Ю. Шереха про стилі сучасноїукраїнської літератури, виголошену на першому з'їзді МУР-у — М. О.). Далітвердження, що неоклясицизм став уже штампом і вичерпав себе. Пригадуються меніслова Рильського з приватної нашої розмови, що пора в слові «неоклясики» скреслитипершу частину — «нео». Отже, в цьому розумінні тих кілька поетів старалося датиукраїнській літературі твори клясичні, зразкові. Дивно говорити про те, що всіможливості вичерпані, коли кожний з них (за винятком Рильського) дав лише по однійневеличкій збірці (Филипович, правда, дві, але ж зовсім тонесенькі), тоді якросіяни мають грубі томи Пушкіна й Лермонтова, та й то не вважають, що можливостіцим вичерпані. Невже кілька невдалих (а подекуди трохи, може, вдалих) наслідуваньпочатківців-поетів встигли виробити «штампованість»? Я гадаю, що дорібок т. зв.«неоклясиків» не тільки не є ще засвоєний, а що їхні стилістичні можливості требадалі поглиблювати. Вони тільки вказали шлях, а не пішли ним докінця».
Після цих слів Ю. Клена лишебезоглядний ригорист наполягав би на потребі почути з уст поета ще виразнішу заявупро те, що погляди та прямування неоклясиків є тотожними з його власнимипоглядами.
«Я гадаю, що дорібок т. зв.«неоклясиків» не тільки не є ще засвоєний, а що їхні стилістичні можливості требадалі поглиблювати. Вони тільки вказали шлях, а не пішли ним до кінця». Ці чіткіслова Ю. Клена звучать як його літературний заповіт, скерований до нас і донаступних письменницькихпоколінь.
Видатною рисою світогляду Ю.Клена є його ідеалізм. «Храм Грааля, що зноситься в нетлінному царстві духа — цебільша реальність, аніж матеріяльний довкільний світ з його мінливим обличчям. Мимаємо в даному разі платонівський реалізм, який протиставляємо реалізмовіматеріялістичному»,— заявляє письменник у згадуваній вищестатті.
У вірші «Софія» (1935р.) маємопотужний поетичний документ ідеалістичного збагнення світу. Ідеальне існуваннянашої святині, на яке зложилися святість і духова значність тисячолітніх помисліву ній і навколо неї, перевершило реальність її існування в камені і металі; поетблизький до того, щоб сказати, що в цім ідеальнім існуванні Софії криються в неменшій мірі потенції і її кожночасного просвітленого існування матеріяльного, тодіяк навіть руйнація храму, бувши ділом темних і злочинних ментальностей, муситьвідійти в повне небуття.
Сонет«Сковорода», яким Ю. Клен започаткував свою оригінальну поетичну творчість вукраїнській мові, є повністю споглядальний. Констатуємо це не для того, щобпоказати хронологічну попередність контемпляційних мотивів у творчості поетасупроти мотивів «активістичних»: ми не схильні протиставляти комплексівспоглядання і комплексів діяння і вважати їх антагоністичними. Ми хочемо сказатитільки те, що обидва вони чергуються в житті людини, a mutatis mutandis утворчості письменника. Всі, хто знав Юрія Клена особисто, ствердять, що йогообличчя, вираз очей і голос творили зовнішність споглядача, мрійника і філософа. Взовнішності нашого поета добачаємо неабиякий доказ первинности і основностикомплексів споглядання і мрії в його душевному складі; тим не менше властиві йоготворчості елементи боротьби і чину, живучи в одній і тій самій душі, вимагаютьпоєднання — але на пізнавальній площині, єдино до того управненій. Отож моментомпершорядної ваги є сказати, що комплекс споглядання — в усіх його типах, включаючисюди і прилягаючу до коптемпляції умоглядність, — потенціяльно містить у собідіяння, адекватне сутностям споглядання і його знайденням. Історія людства,історія всіх його духових рухів є суцільним потвердженням цієїтези.
Щодо філософічної системи Сковородизокрема, то в ній моменти практичного діяння містяться не як потенціяльні івивідні величини, а як безпосередні і чіткі формули. Проф. В. Шаян, пильнийдослідник і коментатор нашого філософа, констатуючи насамперед недокладне вивченняфілософії геніяльного мислителя і посталі через те «жалюгідні викривлення йогопоглядів», говорить далі, що «питаннями етики, соціології і педагогіки займаєтьсяСковорода дуже часто в численних своїх творах» і що в ученні його «релігійнийаспект досконало поєднаний з соціологічним... філософія Сковороди не тільки невідірвана від дійсности і від життя, але, навпаки, вона, розкриваючи глибші законицієї дійсности, всеціло спрямована на проявлення і розвиток найбільших цінностейжиття. При тому вона надхненна і героїчна». За потрібне вважаємо додати, щоСковорода висловився конкретно навіть про обов'язкивоїна.
Душа перше, ніж діяти не наосліп уцім світі, повинна знайти себе; «треба з хаосу душі створити світ». Методоюзнаходження є самота і «мандрівки дальні і безкраї» (сонет «Сковорода») «Стиканняз божественною просторінню», за виразом одного письменника-містика, помагаєвизволитись і прийти до голосу глибинам нашої душі, що є єдино покликані датиметафізичну оцінку буттю людини та світу, ствердити його вальори і відкинутинегативи.
Ми не схильні применшуватизначення того факту, що оригінальна творчість Ю. Клена почалася в Києві, року1928, в колі його друзів і однодумців, коли говорити про людське оточення, а цикл«Осінні рядки» виник з настроїв письменника коли він перебував 1929р. увідпочинковім будинку для науковців у Преображенні, скиті Києво-Печерської лаври,положенім за Києвом разом з двома іншими лаврськими скитами — Голосієвом та«окучерявленим» Китаєвом (в останньому був свого часу гостем Сковорода). Буття цихкраєвидів з чудовими листяними масивами на горбах і в ярах, полянами, долинами,лісовими ставами та монастирськими овочевими садами осяяне внутрішньоюзначливістю, і благодать весняних, літніх та осінніх погод, повно розливаючись ісвобідно витаючи в них, промовляє до тайників душі з проречистістю, недосяжною дляголосів людських. «Тут пориває туга в край надземний», — сказав про цю місцевістьсам поет, давши їй повний любови опис у вступі до І частини поеми «Попіл імперій».Почавши свою творчість з імени Сковороди, Ю. Клен по мандрівках вертається донього, «життєрадісного аскета», бо він знає разом з ним, «що всі шляхи сюдитечуть» — в комплекс святости і мудрости, овіяний «чаром лісівнепереможним».
Ю. Клен розумів історію яквтілення ідейно-психологічних величин, переважно негативного порядку. Негативніелементи, містячись в ідеях, з яких поставали імперії та царства, були гріхомпроти абсолютної істини, і вони ж, ці елементи зла, зумовлюють також і загибельімперій та царства. Але перше, ніж розпастися на попіл, злочинність їх може набутинечуваних, потрясаючих розмірів. Саме так відчув і пережив Ю. Клен останню війну.«Хай Бог вас милує в ці апокаліптичні часи», — пише він у приватному листінаприкінці листопада 1944 року, і слово «апокаліптичні» не звучить тут як звичайнеобразне порівняння.
Що ж може бутипротиставлене ненатлому бурханню розгнузданої стихії людського і тим самимсвітового зла, що спроможне покласти йому край? Автор «Попелу імперій» говорить:ідеалізм. Пригадується один факт з часів перших відвідин поета до американськоїзони Німеччини. В авгсбурзькому таборі ДіПі в 76-ій кімнаті 1-го бльоку, яка,незважаючи на свої скромні розміри, відбувала функції редакцій кількохциклостилевих видань, в тому числі альманаху «Світання», а також гуртожитку їхредакторів та співробітників, відбулася вечірня розмова з гостем. Ю. Клен, такийстриманий щодо усних декляративних заяв в особистому пляні, розповів зібраним, якще перед війною він відвідав одного разу кіно; тижневий огляд являв очам глядачівнові досяги в озброєнні Німеччини. Заля шаленіла, раз у раз вибухали захопленівибухи і крики. Письменникові, за його словами, стало страшно: йому виразноуявилися безодні і жахи, що їх невідхильно кличе у світ це ентузіястичне ізасліплене покоління знаряддям нищення й зла. Ю. Клен пережив тоді, що єдиноюсилою, якою можна побороти цей демонічний комплекс, є беззастережний ідеалізм,пристрасна зброя добра.
Святість імудрість протиставляє поет і ментальності російської царської імперії, іментальності «звіря, що гряде в багрянім сяйві революцій», і — за аналогією — всімметафізично порочним силам, що лютували в історії людства і бестіяльною навалоюзаклекотіли в понурому XX столітті, «широко розкривши двері в Небуття». Доброповинне накласти панцир і вступити з інфернальними силами в безоглядний бій.Примат абсолютного добра та абсолютної істини вилонює з себе комплекс св. Юрія,світлого воїна, що хоче перемогти і переможе дракона. Лицарі св. Грааля, «Господнярать», покидають нагірний замок радісної контемпляції, духових прозрінь та екстазі йдуть у долини людські, щоб оборонити там потоптану правду і зневаженучесноту...
Так свідомість правоти свогоділа перед лицем вічности і її непідкупним судом породжує могутній психологічнийкомплекс непідхильности, окриленої скерованости, відваги і витривалости. Тількисправді велика душа спроможна була дати таку стоїчну нагадку для себе, а для нас —героїчний тестамент:
«Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та їжнедолі хліб і вмри,
Як гордий фльорентинець, у вигнанні.
Та перед смертюдітям повтори
Ту казку, що лишилася, як спомин
Прадавньої, забутоїпори,
Як у грозі, у блискавиці й громі
Колись страшну почварупереміг
Святий Георгій в ясному шоломі...
І як дракон, звитяжений,поліг».
Час може пройти по нас «важким,залізним плугом», ми можемо «відлунати, як жорстока пісня»,— бо дні людиникороткі, а повінь розколиханого зла є потужна і темпоральна. Але той, хто нескорився неправді та лиходійству і покинув край батьків, має незатратну потіху:дорогу плахту зоряного неба взяв він з собою, лишаючи отчизну, вітер несе услідйому рідні сузір'я — і «скрізь під рідним небом спочиває жебрак, мандрівник, лицарі поет».
З філософічного ідеалізму ЮріяКлена пливе і його хвилююча віра в майбутнє України та її месіянізм. Царствападають, бо вже в своїх ідеологічних первнях вони мали зародок гріха і падіння.Прийдешність України та її держави має покоїтись на духових підвалинах, полярнихтим силам, що її нищили. Є імперативом, щоб
«Строгі закони лицарські
Владудержав берегли,
Їм в підмурівоклягли»
Поет говорить про настання вУкраїні нового буття — і величчю релігійного об'явлення віє від йогослів:
«Чуєш, іде
В громі і бурі
Чуєш, гуде,
Б'є вже умури,
Дме нам у скронь
Вихор, вогонь
Божихдолонь!»
Первозванний апостол Андрійблагословив горби київські, його благословенство не загине, і церква його імени,височіючи над Києвом і Дніпром, «мов голуба закам'яніла мрія», всякчасно віщує і«в добі негодній» прийдешню благодать краєві та древнім пурпурам стольного города.В віддалі днів уже рокочуть труби воскресінняУкраїни.
* * *
Моментомінтелектуальної гідности нашої еміграції є доглибно зрозуміти, що трагедії нашоїдоби знаменують крах світоглядів, опертих на матеріялізм і біологізм, світоглядів,що виступили на арену історії, заперечивши світ абсолютних цінностей і абсолютнихнорм. Славнозвісна «близькість до життя» цих ментальностей спричинила велетенськікатастрофи і монструозні злочини. Внаслідок їх розгулу над людством завислапогроза духового розкладу і фізичноговинищення.
Ідеалістична філософія інайвищі релігійно-спіритуалістичні системи світу дістали в жахах нашої добияскраві докази і нові потвердження своєї непохитної істинности. Настав крайнійчас, щоби практичним, суспільним діянням, відповідним до ідеалістично-релігійнихсутностей, відродити їх «занедбаниймаєстат».
Обов'язком нашої еміграції єтворити культурні цінності, обов'язком par excellence, бо саме духове життя нашоїнації, її культурні скарби піддав ворог нещадному розгромові. А тим часом вінтелектуальнім житті еміграції далеко не завжди дається бачити відповідне творчепіднесення. Ще багато в цім житті від вчорашніх психоідеологій. Називаємо їхвчорашніми не тому, що мимоволі впали в заблуд релятивізму, ні: ці ментальності,бувши підложжям вчорашніх подій, уже вчора не склали іспиту перед пізнаючоюсвідомістю і осудилися змістом вчорашнього дня. Почуття гіркого подиву будитьдискусія навколо М. Хвильового, яка безнастанно точиться від довшого часу в нашійпресі. Якщо стовідсоткове заперечення Хвильового не видається нам справедливим, товсе ж незрівняно менше перекональним є палке, а часом і корчійне намагання зробитиз нього дороговказну і міродайну ідеологічну постать нашого новітнього часу. Якщо,за словами Ю. Клена, «млисті ідеали» принесли «злі квіти», то треба не зупинитисяперед тим, щоб схарактеризувати ці ідеали гострішими і негативнішими епітетами. Ніна хвилину не сміємо забувати суворої відповідальности, яка лежить на ідеологіях:творячи їх у нашім, не завжди потішливім сьогоднішнім дні, ми ними визначаємо нашдень завтрашній.
«Нам дав свій заповітСковорода», — проголошує Юрій Клен. І це нав'язання до найкращих наших духовихтрадицій, і філософічний ідеалізм письменника, і мистецьке втілення психологічнихкомплексів, зумовлених тим ідеалістичним світоглядом, — все це становитьнепроминущі досяги, що їх належить вивчати, розуміти і — розгортати. Бо творчийвклад Ю. Клена є одночасно багатонадійним заповітом його незабутньоїособистости.
МихайлоОРЕСТ
Українське слово. — Т. 1. — К., 1994.
По Клен Юрій найдены еще материалы:
Життєпис Клен Юрій
| Отзывы | Оставить отзыв |
