6.1.1938 — 4.9.1985
Поетична спадщина видатногоукраїнського поета Василя Стуса закономірно увійшла в український літературнийпроцес. Його поетичне слово “позначене своєрідним сплавом інтелектуалізму зліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегкимдля розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонівобразотворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняттяхудожнього твору часом заважає осягнути складність його образів, здебільшогометафоричних” [1, с.32].
Минуле десятиріччя подарувало читачам і дослідникамнайповніше видання творів В.Стуса у чотирьох томах, шести книгах.Літературознавство і методика літератури збагатилися розвідками про життєвий ітворчий шлях письменника.
Вірші, що уведені до шкільного курсу літератури, неможуть, звичайно, всебічно представити художній світ В.Стуса, залишаючи цимсамим можливості вчителям розширювати діапазон знайомства учнів з письменникомрізними засобами шкільної літературної освіти.
Для донеччан стає предметомособливої уваги донецький період життєвого шляху поета-земляка, мотиви, картини та образи рідного краю, що зустрічаються у віршах лірика. І це є закономірним,оскільки дитинство і юність майбутнього письменника прямо й опосередковановпливали на формування його світогляду, а тому і на його мистецькі уподобання.Крім того, образи і картини Донеччини у творах В.Стуса, такі ж близькі учнівськійі студентській молоді, як і поету-земляку. Цей останній факт за відповіднихнавчальних умов може мати додатковий потужний вплив на пізнавальні рефлексії табути доповнюючим стимулом в опануванні його ускладненого філософською напругоюслова. Розглядаючи твори В.Стуса у цьому життєво близькому школярам аспекті,потрібно звернутись до паралелей між творами відомих українських поетів, якіписали про Донеччину (М.Чернявський, С.Черкасенко, В.Сосюра та ін.), і віршамиВ.Стуса та зўясувати з учнями відмінність його нетрадиційного слова, стиль йогомислення.
Як відомо , Василь Стус народився на Різдво Христове 6.1.1938 р. вселі Рахнівка на Вінничині, але невдовзі батьки переїздять з дітьми на Донбас, вСталіно (тепер Донецьк). На шостому році життя Василя віддали до школи. Протягом1954-1959 років навчався в Донецькому педагогічному інституті на філологічномуфакультеті, після закінчення якого, відпрацювавши два місяці вчителем наКіровоградщині, служив в армії (1959-1961). Після служби спробував вчительськогохліба в школах Горлівки (1961-1963), працював літредактором у газеті«Социалистический Донбасс».
В 1963-1965 роках навчався в аспірантуріІнституту літератури в Києві, але був увільнений за участь у несанкціонованихлітературних вечорах та за виступи на захист заарештованих у 1965 році«шістдесятників», зокрема земляка Івана Світличного. Після звільнення доводилосьВасилю працювати не за фахом: кочегаром, на метробуді, навіть інженером.
Щодопочатків літературної творчості, то слід памўятати: вперше твори В.Стуса булонадруковано у грудні 1959 року в “Літературній Україні” з передмовою до нихвидатного українського поета Андрія Малишка.
Сьогодні вже накопичено значнийісторико-літературний матеріал про дитинство і юність поета-земляка у виглядіспогадів друзів та однокурсників, близьких до поета людей. Головне ж, звичайно,для дослідників його дитинства і юності —це твори письменника і листи до рідних ідрузів та знайомих, вміщені у зібранні його творів у чотирьох томах, девўятикнигах.
Важливими у накресленій справі дослідження життєвого шляху можутьстати спогади спогади товариша студентських років, поета Володимира Міщенка, продіалектологічну практику студентів педінституту, серед яких був і він і В.Стус.Практика відбувалася у селах біля славетної Савур-Могили, свідка подійдавноминулих епох, оспіваної в українському народному епосі , натхненниціпоетичних сюжетів не одного донецького письменника.
В.Міщенко згадував про тедалеке студентське літо : “На початку липня 1957 р. ми вирушили в діалектологічнуекспедицію до Савур-Могили. Викладач діалектології Ф.І.Горчевич поставив переднами завдання: записати легенди та перекази; скласти атлас говірок довколишніхсіл.
З Донецька виїхали автобусом. Настрій був піднесений, ми почувалисямандрівниками в незнані світи. Ще з шкільної лави кожен з нас памўятав “Думу провтечу трьох братів з Азова”.
Звернувши з траси, попрямували до могили, щовивищувалась над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахлочебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лишевіддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, амогила не наближається—все бовваніє десь у степовому мареві…Тільки надвечірдісталися вершини. зупинилися, озираючись довкола,—перед нами лежали неозорідонецькі степи, а посеред них—оази дерев, села, хутори, далека курява польовихдоріг…” [2].
Чи не з цієї Василевої подорожі виростає у майбутніх його творахнезабутній образ донецького степу, який у північній трагічній віддаленості поетастає образом-символом не тільки рідного краю, але й усієї України?!
Доповнятьфакти із життєвого шляху поета свідчення книжка спогадів, упорядкованоїоднокурсником поета по Донецькому педагогічному інституті, відомим поетом, —Олегом Орачем “Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус поет і людина. Спогади,статті, листи, поезії”(К., 1993). Донецький період життя В.Стуса тут представленоу спогадах сестри поета Марії Стус, однокурсників поета В.Захарченка, А.Лазоренка,Олега Орача, члена донецького обласного поетичного обўєднання 60-х років Й.Курлатата ін.
Цікаві роздуми про Донбас—як землю, що породила у минулому століттінезламних і всесвітньо відомих борців за права людини, за рідне слово—подаються у брошурі сина поета “Життя і творчість Василя Стуса” (К., 1992). Молодийлітературознавець розмірковує над суспільними причинами, що дали Україні славетнучергу видатних борців за її волю і незалежність і створили умови для розвиткуталанту Василя Стуса. Дивним тут видається те, що у другій половині ХХ ст.звитяжців боротьби за права рідного народу дав Україні вщент зрусифікованийДонбас. Дмитро Стус пише: “Десь непоміченим і невідзначеним досі полишається тойфакт, що Донбас, котрий україномовний загал і сьогодні вважає теренами звихолощеним українським духом, виявив сей дух постатями і Івана Світличного, іІвана Дзюби, і Олекси Тихого, і Василя Голобородька, і Василя Захарченка, і,врешті, Василя Стуса. Хай не всім стачило вміння тримати удар, але без вродженоїаристократичності зумів вистояти у боротьбі зі всіма силами зла одразу.” [3,с.36].
Після ознайомлення з цими словами , варто замислитись школярам івчителю про причини народження саме на спролетаризованій і зрусифікованій землі названих у брошурі Д.Стуса видатних українців: як це могло трапитись, які життєві причини цього явища?
Щоб уявлення про творчий портрет В.Стуса стали длячитачів ще глибшими, необхідно звернутись до життєвої долі наших видатнихземляків Івана Дзюби, Івана Світличного, Олекси Тихого, Василя Захарченка таВасиля Голобородька. Своїм стоїцизмом і правдивим словом вони наближалинезалежність і свободу України, збагачували і збагачують літературний процес вУкраїні. Для поглиблення уявлень школярів про життєвий шлях письменника було ббажаним зібрати матеріали про достатньо відомих сьогодні друзів та товаришів поета,зокрема про В. Міщенка, В.Дідківського та інших.
Цікавою пізнавальноюсторінкою для донеччан (та й для усіх дослідників) може стати подорож до картинмонументальної мозаїки, виконаної бригадою київських митців на чолі з відомимхудожником Григорієм Синицею у місті Донецьку у 1966 році [4] До бригади входилидрузі Василя Стуса Віктор Зарицький і Алла Горська. Вони виконали в мозаїціоформлення середніх шкіл №5 (“Прометей” та ін.) та №47 (“Спортивні дитячі ігри”),а також живописне панно у ювелірній крамниці (“Жар птиця”) у центрі Донецька. Підчас виконання цих робіт на мистецькі виробничі майданчики приходив до своїх друзівВасиль Стус, спілкувався з ними. Ці мозаїчні картини, за винятком школи № 47,залишаються неушкодженими і придатними для спостереження і сьогодні. Василь Стусприсвятив Аллі Горській кілька своїх поетичних творів: “Заходить чорне сонцедня…”, “Ярій, душе! Ярій, а не ридай…”, “Триптих для Алли Горської “(“Вигнання”,”Смерть”, ”Безсмертя”).
Своїми натхненниками поет називає поетів Гете,Свідзинського, Рільке, Унгаретті, Квазімодо, і прозаїків—Толстого, Стефаника,Хемінгуея, Пруста, Камю, Фолкнера, Маркеса та ін. Разом з тим поет свідоморозумів, що у поезії необхідно “добре бутися завжди самим собою” [5, с.37]. Йогостиль мислення і фарби поетичного слова були притаманними тільки йому одному.
Так, зокрема, картини та образи рідного краю—Донбасу у віршах В.Стусапозначені тільки йому притаманними якостями поетичних відчуттів і художніхузагальнень. Поетові чужа сентиментальність і розслабленість. Письменник втілюваву традиційній в цілому формі одвічну проблему взаємин поета з дійсністю, поета ічитача. Віршам Василя Стуса близька філософія екзистенціалізму, а передусім ідея«трагічного стоїцизму» , яку розробляли в українській літературі видатніпопередники поета — Леся Українка, Олег Ольжич, Олена Теліга. Ось характерні дляСтуса роздуми про власну трагічну, але не відворотну долю:
Як добрете, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами,судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і ненабрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я щеверну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлимобличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
(«Як добре те, що смерті не боюсья...»)У багатьох віршах В.Стуса можна помітити образи і картини рідної йомуДонеччини. Ця близька поету з раннього дитинства дійсність також сприймається«стражденним і незлим обличчям»: ми тут не побачимо традиційно відзначуваноїпопередниками поета степової краси , величі промислового та житлового будівництваі взагалі будь-якої замилуваності. Образи степу, терикони та копри шахт , іншідонбасівські реалії —лише своєрідний неприкрашений фон осмислюваної ним трагічноїпідрадянської дійсності, вираження його самобутньої художньої естетики. Навітьвулиця дитинства, оспівувана багатьма поетами з відчуттям втрачених милих років, уСтуса виглядає сумно й підкреслено буденно, без жодного натяку на замилуваність:
Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,
вся сіра, й чорна, і брудна, йкургуза,
збігаючи донизу, там, де балку
перетинає залізничний насип,
мені наснилась вуличка моя...
( «Вся в жужелиці, поросі,вугіллі...»)Слід також мати на увазі, що у дотюремний період життя поета,тональність його віршів носила дещо інший, оптимістичніший характер.
Увіршах донецької тематики скупо відтворюються образи неприбраного зимовогоколгоспного поля, шахтного терикону, одвічного донецького степу тощо. В окремихвіршах поет звертається до матері. Виразні образи рідного донецького краю вчителіможуть знайти у таких віршах Василя Стуса , як ”Бідне серце!”, “У Марўянці стоятькукурудзи”, “Спокій ”, “З дитячих спогадів”, “Вертання”, “Вдасться чи ні…”, “Яблукав містом своєї юності “, “Додому!”, “Цей спалах туги над імлою літ “, “Тамзелена суріпа цвіла …”, “Заплющу очі—темінь навмання”, “Той сірий запорошенийполин “, “У чебрецевий степ…”, “Вся в жужелиці , поросі, вугіллі…” та ін.
Поетична спадщина Василя Стуса і його трагічний життєвий шлях доповнюють іпояснюють одне одного, малюючи для прийдешніх поколінь образ мученика йпротестанта, оригінального і глибокого лірика нашої збуреної епохи.
Література
1.Неділько В.Я. Василь Стус. Доля. Життя.Поезія//УМЛВШ,1992.—№2.—С.32-37.
2.Міщенко Володимир. Ночі Донеччинисині…//Літературна Україна, 6 січня 1998 р.
3.Стус Дмитро. Життя і творчістьВасиля Стуса.—К.:МП Фотовідеосервіс, 1992.
4.Мєстєчін Г….І храм утвердиш, ідушу врятуєш//Освіта України, 13 березня 1996 р.
5.Див. лист поета додонецького друга дитинства В.Дідківського—Стус В.Твори: У 4 т., 6 кн.—Львів:Просвіта, 1994—1999.—Т.6, кн.2.
По Стус Василь найдены еще материалы:
Творчий шлях Стус Василь
Життєпис Стус Василь
Життя та творчість Стус Василь
Життя та творчість Стус Василь
| Отзывы | Оставить отзыв |
