Дубинський Ілля Володимирович народився 29 березня 1898 рокув селі Бутенки на Полтавщині в сім'ї службовця. В 1917 році закінчив Кобеляцькекомерційне училище. Наступного року був прийнятий в місцеву підпільну більшовицькуорганізацію і добровольцем вступив до партизанського загону під командуваннямУпиря.
З травня 1919 року воював проти Денікіна, Врангеля, Петлюри,отаманів Махна, Тютюнника, Палія, командував кавалерійським полком, а затимкавдивізією Червоного козацтва. Був тяжко поранений. З 1924 по 1927 рік навчався уВійськовій академії імені Фрунзе (Москва), після чого служив начальником штабукав-дивізії (Проскурів), військовим інспектором Наркомосу України (Харків),спецкомісаром Раднаркому УРСР (Київ), командиром важкої танкової бригади (Київ),заступником начальника Вищого бронетанкового училища (Казань).
Літературнадіяльність Дубинського почалася в 1923 році, коли він став співробітничати вгазеті "Красная звезда" і журналах "Армия и революция", "Война и революция". У20-30-х роках з'являються друком його книжки, присвячені ратним подвигам ЧервоноїАрмії: "Рейды конницы" (1927), "Национальные войска" (1928), "О войне будущего" і"Перелом" (1930), "Залізні бійці" і "Контрудар" (1931), "Відвага" (1932), "КорпусЧервоного козацтва" (1932), "Золота Липа" (1933), "Броня Советов" (1936).
Улипні 1937 року був репресований у Казані у так званій "справі військових" ізаочно засуджений Верховним судом СРСР на п'ять років таборів суворого режиму.Після відбуття покарання зісланий на безстрокове поселення в Сибір, де працювавтрактористом і комбайнером у Танеєвській МТС Красноярського краю.
Післясмерті Сталіна справу Дубинського було переглянуто Верховним судом СРСР, і в липні1956 року він був повністю відновлений у громадянських правах і військовому званніполковника.
Після звільнення жив і працював у Києві.
Помер 7 жовтня1989 року.
Олекса Мусієнко
ЛУ 25.07.1991
| Отзывы | Оставить отзыв |
