(1809-1852)
письменник, драматург
Народився Микола ВасильовичГоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району)на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часівБогдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його долегендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутньогописьменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — уНіжинській гімназії вищих наук. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свійвияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови,відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом вінзахопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок,готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав проукраїнську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи незрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» «Моя радість, життя моє!Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цимидзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..» «Це народнаісторія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу». Ще встудентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньопротивлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милуУкраїну», М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньомукорисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника булоспрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подобисуспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібнимдля блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що яне зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодноїхвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав палконастроєний на самопожертву юнак. У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга.Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через ріку журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір протиІвана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтичнаспрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту.Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картинидійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунтіжиття. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора дозображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву.Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св.Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком,етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київськогоуніверситету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої вКиєві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. Аскільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробитиуніверситетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових просам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва!Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна будезробити добра», — писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей же час вінпрацює над книгами «Арабески», «Миргород» (1835 р.). Розраду від нездійсненихпланів письменник шукав і знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває зпедагогічною діяльністю. «...вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, ависокі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене». З другої половини30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією.Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.)Невдовзі після прем’єри п’єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон.Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році з’являється друкомзнаменита поема-роман «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповненідраматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання«Вибраних місць з листування з друзями» (1847 р.). У 1848 році письменникповертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», аленезадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторногомайстра слова 21 лютого 1852 року.
Для більшості сучасників іпізніших поціновувачів його творчості Микола Васильович Гоголь є непохитнимавторитетом письменника, що дошкульною сатирою на існуючий лад забезпечив собідовічне і почесне місце серед класиків світової літератури. Це сталося завдякиідеологічно нав’язаному і свідомо спрощеному сприйняттю його творчого доробку.Тільки останнім часом нам вдалося відкрити для себе справжнього М.Гоголя —великого мислителя, публіциста, аскета, духовного подвижника. Життя МиколиВасильовича Гоголя ще з найраніших дитячих років мало чітко визначене духовнеспрямування. Середовище, в якому довелося йому зростати, було дуже сприятливим дляцього. Мати, Марія Іванівна, завжди відзначалася особливою побожністю. Прадід побатьковій лінії був священиком; дід закінчив Київську духовну академію; батько —Полтавську семінарію. Поняття про Бога запали в дитячу душу і знайшли навіть незацікавлення, а палку віру. Згодом, в одному з листів до матері, він напише:«...Благословляю тебе, священна віро! У тобі тільки я знаходжу джерело втіхи івтолюю свої печалі!.. Прилиньте так, як я прилинув до Всемогутнього». РодинаГоголів не була винятком у тогочасному українському суспільстві. У середині XVIIстоліття Павло Алеппський, побувавши у наших краях, так описував свої враження:«По всій землі козаків ми помітили чудесну рису, що покорила нашу уяву: всі вони,за незначним винятком, навіть більшість жінок і дівчат, уміють читати і знаютьпорядок церковних служб, церковні наспіви; окрім того, священики навчають сиріт іне лишають їх тинятися вулицями напризволяще». Тільки знаючи найголовніше,внутрішнє, визначальне спрямування творчості великого письменника, можна належнопоцінувати все ним зроблене, по-новому поглянути на моральні уроки, не кажучи вжепро загальне сприйняття всього масиву творчості. «Гоголь — перший пророкповернення до цілісної релігійної культури, пророк православної культури... вінвідчуває як основну неправду сучасності її відхід від Церкви, і основний шлях вінбачить у поверненні до Церкви і перебудові всього життя в її дусі», — так важаєВ.Зеньковський. Уся творчість М.Гоголя, по суті, є пошуком шляхів людськоговдосконалення. Якщо у своїх ранніх творах він намагався наблизити людину до Богачерез виправлення її вад, викриття суспільних обставин, що провокують абоспонукають до них, то пізніше він переключається на самого себе, спрямовує рушійнусилу очищення на свою душу і серце, вбачаючи там причину багатьох спокус. СамГоголь в «Авторській сповіді» говорить про ті пошуки: «З цього часу людина і душастали, більше ніж будь-коли, предметом спостережень. Я облишив на деякий час усесучасне; я звернув увагу на пізнання тих вічних законів, якими живе людина ілюдство взагалі. Книги законодавців, душознавців і спостерігачів за природоюлюдини стали моїм чтивом... і на цьому шляху невідчутно, майже не знаючи як, яприйшов до Христа, побачивши, що у Ньому ключ до душі людини...» Після першихтяжких нападів страшної недуги письменник ще вимогливіше почав ставитися до себе,сприймати і цінувати час. Його все більше цікавить стан його душі, готовність довищого звіту, полонить прагнення якнайкраще і найповніше відповідати образудуховної людини. «Та хай не думають, що Гоголь мінявся у своїх переконаннях, —навпаки, з юнацьких літ він залишався їм вірним. Але Гоголь ішов постійно вперед,його християнство ставало чистішим, твердішим; високе значення мети письменникаяснішим; суд над самим собою суворішим», — так писав про нього С.Аксаков. Люди,які близько знали письменника, відзначали навіть зовніш-ні зміни в його вигляді.П.Анненков, який зустрічався з ним у 1846 році в Парижі, згадував: «Гогольпостарів, але набрав особливого роду краси, яку не можна визначити інакше, окрімназвавши красою мислячої людини. Обличчя його поблідло, схудло; глибока, напруженаробота думки поклала на нього ясний відбиток виснаженості і втоми, але загальнийвираз його здався мені якимось світлішим і спокійнішим за попередній. Це булообличчя філософа». У цей час письменник багато читає. Здебільшого це книгидуховного змісту: твори святих отців Церкви, історія Церкви, богословськітрактати. Згодом увесь свій духовний досвід М.Гоголь втілив у один з найкращихзразків духовної прози «Роздуми про Божественну Літургію». Письменник хотівзробити це видання масовим, за найнижчою ціною, без авторства, аби воно сталодоступним для найширшого загалу. Актуальні питання буття — від побутових додуховних — М.Гоголь сприймав крізь призму релігійно-морального смислу. З часомпереконання його перетворилися у глибоку віру, що змінити існуючий порядок речей,який викликав часом у нього активний внутрішній спротив, можна лише змінившилюдину, а не суспільний устрій. Прагнення зробити людину людиною у вищому,горньому розумінні цього слова стало для нього питанням питань. З цим пов’язанійого роздуми і про поняття значно ширші, які з часом, здається, лише набуваютьсвоєї вагомості. «Суспільство утворюється само собою, суспільство складається зодиниць. Потрібно, щоб кожна одиниця виконала повинність свою... Потрібно згадатилюдині, що вона зовсім не матеріальна худобина, а високий громадянин високогонебесного громадянства. Поки він хоч скільки-небудь не стане жити життям небесногогромадянина, до того часу не прийде до порядку і земне громадянство». У цихсловах, здається, сконцентровано абсолютно все, що треба знати сучасній людині просаму себе. Геніальний митець допомагав, допомагає і, безсумнівно, допомагатиме наму справдженні цієї істини.
**Я з усіх сил намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь. /**Л.Толстой.**/
| Отзывы | Оставить отзыв |
Дякую
Ответить