(1841-1895)
публіцист, історик,літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, громадський діяч
Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячі наПолтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, булиосвіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надтозобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким умене не було морального розладу і боротьби...» — згадував пізніше МихайлоПетрович. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де,з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античнимсвітом. Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській гімназії. Цебули часи накопичення знань, розширення поля інтересів, захоплення новітнімиполітичними течіями. М.Драгоманов вражав викладачів своєю надзвичайноюцілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутняписьменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок... Михайлоперечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкілпізніших часів... здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі... якШлосер, Маколей, Прескот, Гізо». Восени 1859 року М.Драгоманов вступає наісторико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з’являютьсязначно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше іживіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійнозароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являвсобою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя.Значною мірою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хірургаМ.Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу наєвропейську». М.Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процеснавчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбудженізагальною ситуацією політичні настрої. Етапним у справі становлення М.Драгомановаяк політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві,коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді щеюним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себетерновий вінець», — виявилися пророчими. У 1863 році М.Драгоманов стає членомГромади. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національноїінтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури,народногопобуту, права. Пізніше у 70-х рр. з’явилися нові, молоді Громади, в статутах якихуже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборнимнародним правлінням». З середини 60-х років становлення М.Драгоманова як ученоговідбувається у тісному взаємозв’язку з його публіцистичною діяль-ністю. По суті, вцих роботах М.Драгоманова — історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних— мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підгрунтя означуваногопитання. У 1871 році Київський університет відряджає М.Драгоманова за кордон.Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши зацей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. Особливе місце вполітично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідає Галичина. Він був однимз перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівеньсуспільної свідомості. Трирічне закордонне турне М.Драгоманова було надзвичайноплідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити своїпереконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Наступреакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів українськоїкультури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом.Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушає до Відня знаміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випускукраїнської газети. Прогресивний громадсько-політичний збірник «Громада»М.Драгоманов створив у Женеві восени 1876р. Було видано п’ять томів збірника.Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і їїнароду, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світовоїспільноти. З другої половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до співпраці рядпровідних видань Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у ЗахіднійУкраїні, за свідченням І.Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю вжитті Драгоманова. У 1889 році Михайла Петровича запрошують на кафедру загальноїісторії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Ім’яМ.Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з боротьбоюслов’янських народів за свободу, автономію, братерство. Виважений і проникливийполітик, М.Драгоманов мучився тією задушливою загальною атмосферою, що склалася натеренах Російської імперії у ставленні до національних меншин. Це був період передчерговим тотальним наступом на вільнолюбний настрій народу. «Пригнічений стан духузначною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», —так свідчила Леся Українка про останні дні життя М.Драгоманова. Тимчасовіполіпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподіванасмерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого ігромадського діяча. Похований М.Драгоманов у Софії.
Громадська діяльність ітворча спадщина М.Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історіїсуспільно-політичної і правової думки не тільки України. Його можна назватитворцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагаченнявітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. «Драгоманов перший ізросійських публіцистів дав російській демократії широку і ясну програму... першийблискуче й доступно пояснив зміст і значення конституційного ладу, особливо правособи та принципів самоуправління...» — оцінюючи діяльність М.Драгоманова,зазначив П.Струве. Ще ширше означив різнобічну діяльність М.Драгоманова на користьукраїнського суспільства І.Франко, називаючи його «духовним батьком», «великимкритиком і бистрим, історично вишколеним умом», «найбільшим публіцистичнимталантом нашої нації», «могутньою постаттю» і «правдивим учителем». СвоєрідністьМ.Драгоманова як прогресивного політичного і громадського діяча криється перш завсе в його широкому, поліаспектному підході до такого важливого поняття, як«конституціоналізм», яке він нерідко доповнював, збагачував, інколи навітьототожнюючи його з поняттям політичної свободи. Драгомановське розумінняконституціоналізму включало в себе такі чинники, як політична свобода суспільстваі особистості, що реалізувалася через народне представництво в центрі,самоуправління на місцях, дотримання прав і свобод людини. Великого значення зогляду на історичну перспективу і розвиток нинішньої суспільно-політичної ситуаціїу світі набуває уявлення М.Драгоманова про визначальний критерій і мету всіхрізноманітних суспільних відносин: «Основними для формування тих відносин...повинні бути поперед усього основні права чоловіка — свобода думки й слова, зборівта коаліцій, толеранція політичних та релігійних переконань... віри й безвірства».Виваженим, діалектично та історично обгрунтованим було переконання вченого, щопопри все ті відносини «ніколи в цілім світі не будуть шанобливо однакові...».Драгоманов чітко окреслив і можливості загальних революційних процесів. Він бувупевнений, що будь-яка революція має в основі своїй політичний характер, міняєполітичні форми панування, але «...не має сили сотворити новий лад суспільногожиття, бо сей мусить органічно і звільна виростати з попередніх, як дерево зданого грунту, а продиктувати його ніякими едиктами не можна». Послідовно і твердовін відстоював еволюційну правоту будь-якого розвитку, вважаючи революції явищамиспонтанними й короткочасовими, хоча все в тому ж загальному тоні історичногопоступу. Як точно і правильно підмітив І.Франко, «Драгоманов — еволюціоніст, віриву ненастанний органічний розвій не лише в сфері матеріальних явищ, але також усфері духу, віри, літератури й етики. Властивим плодючим елементом у тій еволюціївважав людське — індивідуум, його душу, волю й інтелігенцію (розум)». Силаісторичного методу М.Драгоманова в тому, що вчений і публіцист умів органічносприймати в єдності конкретного історичного процесу загальне й осібне, національнеі вселюдське, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозв’язку. Керуючисьпринципами культурного синтезу національного та інтернаціонального, МихайлоПетрович Драгоманов показав, теоретично обгрунтувавши, що в такому поєднанні немасуперечності, і провів цей принцип через проблеми конституціоналізму, політичноїсвободи, прав людини, національного самовизначення, місцевого самоврядування,політичної боротьби, подав порівняльний нарис політичних ідей, намітив віхипоступу на майбутнє і створив всебічну і повну картину свого сьогодення. «Своїмписанням, зарівно як і прикладом свого життя, він дав нам високий взірецьнеустрашеного і незламного борця поперед усього за свободу думки, досліду, критикита розвою людської одиниці й народів і через те все буде предметом гордості ічестю для народу, що видав такого чоловіка», — писав І.Франко, не зайво нагадуючиукраїнському люду про його достойника. Унікальність постаті М.Драгоманова якученого не тільки, вірніше не стільки в площині політичної публіцистики, як усфері власне політології. Його можна вважати засновником національної політології,істориком політичних учень. Саме він створив нарисні добірки про розвитокполітичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію освіченогоабсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних положень іздекількох напрямків, подав концентроване обгрунтування своєїконституційно-правової доктрини. «Вся практична мудрість людська може бути в тому,щоб убачити напрямок духу світового, його міру, закон і послужитись тим рухом.Інакше рух той піде проти нас, роздавить нас», — так виводив він своє розумінняпошуку шляхів розвитку. Найвищий прояв мудрості — осягнути закон об’єктивногорозвитку історії, відчути його, підлаштуватися під нього, відповідати його вимогамі потребам, а це значить — єдино правильно визначити свої можливості і докластимаксимум зусиль для їх реалізації. У цій мудрості концентрується увесь віковийдосвід нації, а тому надзвичайно важливо скористатися ним якомога повніше. Звісно,розуміння і пізнання цих законів М.Драгомановим позначалося як зовнішнімиобставинами, так і внутрішнім відчуттям. Найкраще ж пояснення — виправдання томузробив І.Франко, оцінюючи багатогранну діяльність видатного вченого: «Він ненаписав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставині до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої йогогромади. Оте живе чуття, той бистрий погляд, що завсігда добачує потреби хвилі івміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння, найліпшехарактеризує нам самого Драгоманова». Вияви тої мудрості — і сьогодні середдороговказних орієнтирів суспільного поступу.
** Це була натура ясна...прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі — це були в нього риси, щовпадали в очі. Нічого він не ховав і ні з чим не ховався — його слова та вчинкибули достеменним відбитком його душі. /**Д.Овсянико-Куликовський.**/
** ДляУкраїни Драгоманов справді був тим «апостолом правди і науки», що його з такоютугою виглядав народ перед смертю Шевченка. /**С.Єфремов.**/
** Народ, що нешанує своїх великих людей, не варт звання освіченим народом... Драгоманов для насє чимось більше, як заслуженим чоловіком. Ми в нім шануємо друга, вчителя,провідника... Голос єго був для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти,голосом сумління... /**І.Франко.**/
** М.Драгоманов, що був великимукраїнським душоловом, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному життітії засади, що «чистое дело требует чистых средств», і тримався її до кінця звеликою завзятістю і невмолимістю... /**Леся Українка.**/
| Отзывы | Оставить отзыв |
sfdgfkuhg
Ответить