(1933 —1981)
Віктор Близнець народився вселі Володимирівці на Кіровоградщині 10 квітня 1933р. У 1957p. закінчив факультетжурналістики Київського університету. Публікуватися почав 1959p., а перша книжкаоповідань «Ойойкове гніздо» вийшла 1963p. Більшість написаних книжок — для дітей.Переказав з давньоруської мови для юного читача «Повість минулих літ»(1980).
В. Близнець був дитячимписьменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «відпочатку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове вдавно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії народу в таких творах,як «Паруси над степом» (1965), «Древляни» (1968), «Підземні барикади» (1977),«Вибух» (1980).
1968-й рік, коли вийшлидруком «Древляни», — це час перелому в бік догматизму й стагнації у всіх сферахжиття, розгортання масштабної боротьби проти національної інтелігенції, проти всіхвиявів національної свідомості народу. Сама назва твору свідчила про спробу авторапротистояти цій політиці. Персонажі твору, в якому чимало автобіографічного, —предки оповідача, кілька поколіньполіщуків.
А вже наступна книжка В.Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора якпро одного з найяскравіших дитячих письменниківУкраїни.
Герой повісті Льонька,навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: вінбачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, віндружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа.Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світовоїгармонії, в якій існує Льонька.
Не втративдитячої здатності бачити й розуміти цей світ і Льоньчин дорослий приятельАдаменко, або Адам. Смерть Адама (його вбиває променева хвороба) — як наслідок (чикара) за досліди й створення «атомного сонця» — для Льоньки не лише страшнатрагедія, а й урок спокути, прозріння,самозречення.
У написаній невдовзі повісті«Мовчун» (1972) автор пішов зовсім іншим шляхом, хоч і в ній відчувався полемічнийпотенціал, світоглядне протистояння системі. Це твір суто реалістичний. Діявідбувається в роки війни. Головний герой — підліток Сашко, батько якого нафронті, а сам він із матір'ю — на окупованій території. Сашкова мати зраджуєбатька з гультіпакою Гринею, і син відчуває докори сумління, щось на зразокспівучасті, власної вини.
Образом мовчунаСашка В. Близнець започаткував в українській літературі традицію, що продовжиласяхоч і в небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють маленькі герої, якіпередчасно дорослішають через воєнне лихоліття. Втрачаючи, по суті, дитинство,вони зберігають найдорожчу якість душі —гідність.
Письменник прагнув говорити проте, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід— свідчить повість «Женя і Синько»(1974).
Звичайна київська п'ятикласницяЖеня знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька і забираєйого, хворого, додому. Дружба ця ніяких переваг Жені не дає — Синько нічого такогоказкового не вміє, навпаки, про нього самого треба дбати. Натомість дівчинкаодержує те, що не піддається ніякому обліку, але є, мабуть, найціннішим: зернанародної моралі й мудрості.
Відірваністьчитача від землі, від етноморалі, джерел народної духовності була постійним болемписьменника. Звідси те фантасмагоричне місто, що його зводять у мріях Женя йСинько. Основний архітектурний принцип — суміщення Києва з рідним селом, звідкипоходять Женині батьки і де в них «через кожну хату» — родичі. Жені хочеться, щобу тому місті було більше сосон, дубів і беріз, щоб замість вулиць були просіки,щоб до школи ходити повз ставок. Земля і народ, природа і мораль — ці категорії уБлизнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «Звукові павутинки», і в«Жені й Синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті «Земля Світлячків»(1979).
Дитяча література 70-х роківрозвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічнихтворів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьохсвоїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українськійлітературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем пронайважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присіданняй без сентиментального рюмсання.
В.Близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це буловзагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісніваріанти. Він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості виданьстраждав од невизнання.
Можливо, цимпояснюється його звернення до творів для дорослих — поява суто соцреалізмівськихповістей «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980). А може, сумлінним виконаннямсоціальних замовлень він прагнув заробити право на правду в наступній книжці длядітей? А це також роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервовусистему. Країна все глибше вгрузала в сонну трясовину. Навесні 1981р. ситуація,очевидно, здалася В. Близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до того — ГригоруТютюннику. І він власноруч обірвав своєжиття...
С.Іванюк
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
| Отзывы | Оставить отзыв |
класно
Ответить