1817(?) —1862 (27.12)
ПОЕТ ЦІКАВИЙ,ТАЛАНОВИТИЙ
Сьогодні нашого земляка, українського поета-романтикапрогресивного напряму Михайла Миколайовича Петренка ми знаємо як автораславнозвісної пісні «Дивлюсь я на небо...». Зусиллями викладачів і студентівколишнього філологічного факультету Слов'янського педінституту майже тридцятьроків тому ім'я Михайла Петренка було повернуто його землякам.
Читачідізнались, що М. М. Петренко народився у 1817 році в Слов'янську і, як говоритьйого перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчив мову і побут народу вмісті Слов'янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківськогоуніверситету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільномувідомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачемповітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічнихданих у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета.
М.Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841—1848 років. Є відомості, щовін написав п'єсу «Панська любов», але вони не збереглась.
У зв'язку зпідготовкою в «Бібліотеці поета» видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренкав одній книзі, завідуючий відділом Інституту літератури АН УРСР, докторфілологічних наук, професор С. А. Крижанівський 18 вересня 1959 року в листі доавтора цих рядків писав у Слов’янськ:
«Чи не пощастило вам і вашим товаришампо Інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М.Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і прикро, . що ми так мало про ньогознаємо. Чи, не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про йогонародження — уже б знали батька і матір, точну дату. А головне — не знаємо. коли,чому і де померла людина... Я весь час думаю: раптом щось нове відкриється!».
Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам,ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер ужеякоюсь мірою заповнені.
Велику пошукову й дослідницьку роботу по вивченнюжиття поета в Слов'янську провів студентський гурток книголюбів, яким тридцятьроків беззмінне керувала ветеран педагогічної праці Слов'янського педінститутуНадія Митрофанівна Корнієнко. Вона розповідала: .
«Пошуками відомостей проМихайла Петренка в Слов'янську гуртківці займались давно. Першим, хто відгукнувсяна наше прохання, був колишній археолог Абрамов Андрій Іванович — добрий знавецьминувшими міста. Він підказав, що з роду поета в Слов'янську жила тоді правнучкаСвітлана Антонівна Петренко, а в Краматорську — теж родич поета АнтонКостянтинович Петренко. Від них ми й записали, на нашу думку, ряд цікавих фактів.Вони стосуються безпосередньо батька поета і років дитинства та юності самогоМихайла.
Ось що було нами встановлено. Між річками Торець і Бакай знаходивсяколись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня 1809 рокубезземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще нежонатому, буловідведено три десятини землі Цей заселений куточок міста опісля стали називатихутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович».
Зазначу, щоленінградський письменник і шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча»підтверджує, що «М. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним идругими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян».
Розповідають, що батько поета був людиною м'якої вдачі, прекрасним рибалкою імисливцем, любив природу. Але господарювати не вмів, та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом з нею зростала й матеріальна скрута. Михайлівбатько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центріміста мав дві великі крамниці.
Сам хлопчик Михайло, за розповідямиродичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадивбатькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутірвід міста, Михайло жив у Марченків. Він любив своє місто. Розкішна природа,мабуть, була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізнішевін присвятив рідном місту цикл віршів «Слов'янськ», у якому, за словами критикаГ. Нудьги, поет «радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади ітуги навколо міста». Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайлонавчався в університеті.
Вигідно від інших виділяється вірш “ ІванКучерявий», який складається з чотирьох частин. Тут розповідається про жінкуГрициху, чоловік якої воював проти ляхів і потрапив .до них у полон, про старшогосина, який пішов у похід проти татар. Журиться мати й за донькою:
Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Донець, в СвятіГори,
Помолиться Богу;
І жде її, не діждеться,
А матері мука;
Чи хто стукне, чи хто грюкне,
Так серце й застука...
Бо скучноїй, одна дома,
Ні з ким розмовляти,
І нікому старесенькій
Порадоньки дати.Щодо пісні «Дивлюсь я на небо», то, покладена на музикудонькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярноюна всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою, Т. Г. Шевченкоцього вірша власноручно записав собі в альбом.
Однак з Слов'янськом пов'язаніне лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти,тут він пережив гіркоту нещасливого коханця до Галі — доньки купця Марченка.Батьки одружили її з багатим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала закордон. Під впливом цього Михайло. Петренко пише вірші про нерозділене кохання."Зараз літературна критика розцінює їх як автобіографічні.
Про самого поета ірід Петренків розповідала у своєму листі, який знаходиться у Слов'янськомукраєзнавчому музеї, правнучка поета по сину Миколі Наталія Борисівна Шептійразом із своїм чоловіком Костянтином Михайловичем. На основі документівХарківського обласного архіву вони подають копію рапорту виконуючого обов'язкистряпчого Вовчанського повіту М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому вінпросив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку/оскільки вінодержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, й, что если я неявлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнутневозвратимости потери». Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служиву Вовчанському, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поетбув одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.
У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший братМ. Петренка. Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь незакінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду,Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші вСлов'янську за мізерну плату — 51 карбованець 48 копійок на рік.
КраєзнавецьА. І. Абрамов писав автору цих рядків про те, що до війни він добре знав онукапоета по брату Павлові — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив надідівській садибі, що колись горіла від пожежі. Натомість була збудована зовсімбідна хатина з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни в 1942 році.
Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики . поета факт наводить Улисті подружжя Шептіїв: «Незабутньою подією у житті М. Петренка було - відвіданняйого в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком . під час останнього приїзду наУкраїну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємнійприхильності яких не можна сумніватись».
Більше 125 років про М. Петренкаписали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїввстановлена точна дата кончини поета, з Лебединської метричної книги за 1862 рік.Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року.Його останній чин —колезький асесор.
Як же ми вшановуємо пам'ять нашогоземляка? У вересні 1987 року, з нагоди 170-річчя поета, на одній з найкращихспоруд Слов'янська — центральній міській бібліотеці для дорослих —відкритомеморіальну дошку. З ініціативи вчительки української мови і літератури ВалентиниДмитрівни Нестелєєвої, при підтримці тодішнього директора СШ № 15 Ф. А. Неровної,тут відкрито музей М. Петренка.
На цю подію радо відгукнулись відомі люди України. Так, Олесь Гончар надіслав музеєві свою книгу з надписом: «Слов'янськ наДонеччині. Землякам поета М. Петренка— творця невмирущої пісні «Дивлюсь я нійнебо...» з вітанням і найкращими побажаннями. О. Гончар». Схвильовано відгукнувсяна відкриття музею в СШ № 15 двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт.голова товариства українців Москви «Славутич» Павло Попович : «На землі Донецькійнародився чудовий поет М. М. Петренко, автор віршів і пісень, сповнених радістю,життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пісню «Дивлюсь я нанебо...», яка стала народною і яка зворушує своєю глибокою щирістю; філософськимироздумами про Всесвіт, про нескінченність. Виконуючи її ніби набуваєш крил, із'являється бажання бути корисним людям і Вітчизні».
Відомий українськийспівак, народний артист Анатолій Солов'яненко надіслав листа, в якому пише: «Дужеприємно, що У Слов'янську живе пам'ять про славного земляка М. Петренка і що вишануєте його, організувавши музей і популяризуючи його творчість. Уже одне те, щовін написав «Дивлюсь я на небо...», яку знають мільйони читачів, робить його ім'язнаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнєі робить добро людям».
(Джерело: І.Овчаренко. Йому жити у віках (МихайлоПетренко).—Слов’янськ, 1997)
По Петренко Михайло найдены еще материалы:
Біографія Петренко Михайло
| Отзывы | Оставить отзыв |
