(1890 — 1944)
Д.Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім'язвично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразногонаціонального обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-хроків), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визналийого однотонним і нецікавим, вкрай декадентським («не довіряв розумові, уникавзлоби дня, обертаючись у колі снів і візій»), містичним, лірико-споглядальним,далеким від драматичних колізій власне філософсько-естетичної концепціїсимволізму. Окрім того, критикуючи естетство, тривалий час дослідники зовсім небрали до уваги, що символізм — це філософсько-поетична школа, яка покликанавиразити певний умонастрій і світосприймання, що символ-образ має відтворитиводночас реальний, матеріальний смисл явищ і його ідеальну заданість,сакралізовану дійсність. Це вимагало звернення до людського духу, це і робивпоет-філософ Д. Загул.
Про самого поетамаємо скупі дані. Народився 28 серпня 1890р. у с. Мілієві Вижницького повіту наБуковині в сімї напівспролетаризованого селянина. Рано осиротів. На коштимісцевого вчителя, який помітив у хлопчині неабиякі здібності, навчався вЧернівецькій гімназії, згодом — на філософському факультеті Чернівецькогоуніверситету. В лютому 1915р. Д. Загул був вивезений до Росії разом із іншимигромадськими заручниками під час відходу російської армії. Згодом утік в Україну.Працював санітаром, канцеляристом, бухгалтером, співробітником видавництв,наросвіти, сільським учителем. Писати почав ще гімназистом, заохочуваний О.Маковеєм та Б. Лепким. Виданням газети «Нова Буковина» вийшла перша поетова книжка«Мережка» (1913), але сам автор вважав дебютною збірку «З зелених гір» (1918) —завдяки їй здобув певне літературнеім'я.
Для нас ця збірка цікава й показоваяк вияв раннього символізму поета, коли Д. Загул почав «вростати» у метафізичнусхему символістської теорії. Назвавши такий символізм «поміркованішим,прим'якшеним і до певної міри філософічним», Я. Савченко слушно зауважив:«...фігурально висловлюючись, бореться в поетові «небо і земля». І небо йоговабить, але й земля солодка».
Якщобільшість віршів збірки «З зелених гір» написані під впливом рідного оточення(принаймні західноукраїнські мотиви звучать тут дуже виразно), то на «чужині», вНаддніпрянській Україні, поет створює збірку «в одному настрої» з доситьпромовистою і водночас туманною назвою — «На грані» (1919). О. Білецький назвав їїоднією з найстрашніших книжок українського модернізму, книжкою крайньогосоліпсизму й безнадійноїмістики.
Відкидаючи поширені свого часузвинувачення поета в «породжених запереченням дійсності... мотивахіндивідуалістської ущербності», згадаймо натомість історичне тло, на якомуписались ці вірші. Про «сторозтерзаний Київ» казав П. Тичина, М. Семенко тодіписав: «З перерізаним горлом і захололим осміхом губ Я стояв І куди рушити незнав...» Подібною була й реакція Д. Загула на драматичні події1919-го:
Вороногривий кінь
Махнув розхристаним хвостом.
На землю впалачорна тінь,
Лежить земля хрестом.
Хрестом —
З опльованимХристом.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Здригнуласяблакить.
Така чудна, така чуйна!
Куди? Куди той кінь летить?
Невже жце знов війна?
Війна —
Сумнастаровина!
Не забуваймо й іншої обставини.Д. Загул здобував освіту на філософському факультеті й був добре обізнаний ізфілософією Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, Е. Канта, з основними положеннямитрансцендентальної логіки, — ці теорії, поза всіляким сумнівом, відбилися уфілософських абстрактних міркуваннях збірки «На грані»: «На грані вічного нічого,— Думок нема. Німий язик, німа розмова, Душа німа»; або: «Ми тінь... Ми тіньлюдей, що були. Їх відбиткаодна».
Безперечно, в таких віршах Д. Загулперегукувався не так з ортодоксальним символістським світовідчуттям, як зрелігійно-містичною («теургічною») лінією російського символізму, теософськоюфілософією.
Численні рецензії на збіркузасвідчили, що в 20-ті роки її сприймали схвально і поважно, зовсім не так, як унаступні десятиліття. Філософська лірика збірки «На грані» звучить глибоко йсвоєрідно, подібно до, скажімо, символістських картин М. Чюрльоніса — «Істина»,«Думка», «Похорон» тощо.
Якої ж поетичноїтрансформації зазнає далі Дмитро Загул? Він «з поета романтичного, символістськогов розумінні вузькому, грунтовно переродився в справді пролетарського поета»,пройшов шлях від символізму до соціалістичного реалізму, — і тоді, і пізнішеписалось про творчий «злам» Загула в тому ж типово більшовицькому ключі. Сам поет,мабуть, пишучи вірш «Порозпліталися гірлянди», й гадки не мав, як символічно щодойого власної ідейно-естетичної еволюції пролунають такі рядки:
Треба пірватиті вінки
З білих лілій і білих бігоній,
Хай розвиваються нашіквітки
Втіхи, безумночервоної!..
Вибір зроблено: в поезію Д.Загула стрімко вривається «жовтневий вихор». Третя збірка «Наш день» (1925)засвідчила народження поета-романтика революції. Змінюються не лише ідейні обрії,проблематика, а й жанрово-стильові особливості його віршів. Часом надуживаючиура-революційною риторикою, він створює сповнені соціального оптимізмугімни-прокламації, декларує загальноприйняті погляди на дійсність і мистецтвозокрема.
1927р. вийшла підсумкова збіркапоезій Д. Загула «Мотиви» (з передмовою О. Білецького). У ній поет цілком виявивсебе як апологет нової доби. Це знайшло вияв у порадах, на кшталт:
Візьмичисло щоденної газети —
Там тисячі не виспіваних тем
(«Даремно титурбуєшся, поете!»)
Д. Загул присвячуєбудівництву Дніпрогесу поему «Геліополіс» (1927); пише цикл «Туга за рідним краєм»— сподіванки на близьке возз'єднання буковинців з Україною. Але революційнийоптимізм не справджувався, реальна дійсність дисонувала із мріями. Так чи так, апісля згаданої збірки окремі книжки Д. Загула уже не виходили, він редагуєальманах «Західна Україна», пише критичні статті, перекладає. Д. Загулінтерпретував українською мовою таких німецьких митців, як Гете, Шіллер, Гейне,Бехер...
Слід сказати, що помітно виступаввін і як критик та літературознавець. Досить назвати його статті «Спад ліризму всучасній українській поезії», «Зріст і сила творчості П. Тичини», підручник зтеорії поезії «Поетика» (1923). У 1930р. він підготував і видав із своєюпередмовою збірку творівВ. Кобилянського.
Та як членліторганізації «Західна Україна» він уже 1933р. зазнав безпідставного звинуваченняв націоналізмі і був репресований. Відбував заслання на Колимі. За останнімиданими, відбувши десятирічне ув'язнення, одержав додатковий термін і помер відсерцевого нападу влітку 1944р. наПівночі.
Г.Черниш
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
По Загул Дмитро найдены еще материалы:
Життєпис Загул Дмитро
Біографія Загул Дмитро
| Отзывы | Оставить отзыв |
