(1845 —1907)
Народився Іван КарповичТобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько йогопоходив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчикомпоміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувсяхлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і зчотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І.Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міськогополіцейського управління.
Перебуваючи вЄлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро,Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другомМ. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів.Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнімучасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П.Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних книжок з історії народів,з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли першемісце”.
1863р. у Бобринці наЄлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасниківякого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського,Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гурткуТобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створеннівистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера,Шіллера.
Демократичні переконанняТобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І.Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського,Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризаціїреволюційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалосьперекласти українською мовою ряд творів російської белетристики — Г. Успенського,Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін.,підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботінайактивнішу участь брав Тобілевич.
Допершого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець”(написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдетьсяпро тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається іззлиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б невтручання державної машини.
Наскількищільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична діяльність,свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлака”(“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати“Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось уже вНовочеркаську, куди його було вислано у травні 1884р. за участь у діяльностігуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття,піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурнумайстерню.
У 1886р. в Херсоні було виданоперший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми“Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р.опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привченачитати п'єси.
П'єси, створеніКарпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, якевидозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”. Його персонажам —Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю(“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) —притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, їх здирства,воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а то й нікчемність, духовнупорожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який домагається дворянськогозвання. Сатиричне зерно комедії “Мартин Боруля” (1886) пов'язане вже не іззасобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненнямсільської буржуазії до політично-правової рівності здворянством.
Дві останні гіркі комедії —“Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобтопродовження, “Суєти”) — драматург назвав “сценами”, наче визнаючи приналежність їхдо європейської нової драми. Так, у “Суєті” відсутній головний герой, і п'єсаявляє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможногоселянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шарисуспільства (хлібороб, учитель, дрібніслужбовці).
Навесні 1887р. І.Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р.він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) підгласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.).Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи,створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно йнапружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. він складає “Записку до з'їздусценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру,про цензурні та інші урядовіутиски.
Написане Карпенком-Карим протягом90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “пьесы серьезные,моральные, нравоисправительные, исторические”. З повчальною метою створенапобутова комедія “Судженої конем не об'їдеш” (переробка з Еркмана-Шатріана, 1892),в соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторськатенденція, підкреслена другою її назвою — “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмомпозначена драма “Понад Дніпром” (1897).
Наматеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І.Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п'єси“Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом булостворення у 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лихаіскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя”(1902).
Твори Карпенка-Карого “Лиха іскраполе спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорномуматеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень продолю України й подати їх у цікавій сценічнійформі.
Трагедії Карпенка-Карого “СаваЧалий”, так само створеній на основі народної історичної пісні, притаманніглибокий психологізм, точна й переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв.
І. Карпенко-Карий помер після тяжкоїхвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його нахуторі “Надія”.
Драматургія І.Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток українськоїдраматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровимбагатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя Українипротягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалудалекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемамиТвори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичнийконтекст нової європейськоїдрами.
По Карпенко-Карий Іван найдены еще материалы:
Життєпис Карпенко-Карий Іван
Життя та творчість Карпенко-Карий Іван
| Отзывы | Оставить отзыв |
good
Ответить