(6 грудня 1871 — 7 червня1938)
Вороний Микола Кіндратович(псевдонім і криптонім — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович,Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко та інші; 24.ХІ (6.ХІІ) 1871, Катеринославщина(тепер Дніпропетровщина) — 7 .VI. 1938) — український поет, театрознавець,перекладач. Народився в сім'ї ремісника. Батько — К. П. Вороний походив зкріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду освітнього діяча 17-18 століття,ректора Київської академії П. Колачинського. Навчався в Харківському реальномуучилищі, пізніше — в Ростовському реальному училищі, звідки був виключенний зазв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три рокиперебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладівРосії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах(філософський факультет). У Львові зблизився з І. Франком, який справив великийвплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працювавбібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисеромукраїнського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє іслово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети"Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу"Зоря". З 1897 — актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва таінших, 1901 залишив сцену і служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси,Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського,викладав у театральній школі. Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920р.емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю.Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українськійдраматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час бувдиректором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну ітеатрознавчу діяльність. Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківськомуреальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 (вірш "Не журись,дівчино").
Публікувався в періодичнихвиданнях "Зоря", "Літературно-науковий вістник", "Засів", "Дзвін", "Сяйво","Рада", в антологіях, збірниках, декламаторах початку 20 століття: "Акорди","Українська муза", в альманахах "Складка", "За красою", "Дубове листя", "На вічнупам'ять Котляревському", "Багаття" та інших. У 1901 в "Літературно-науковомувістнику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликавписьменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохинаблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур". У виданому нимальманасі "З-над хмар і долин" (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями булипредставлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, "чистогомистецтва" та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського,Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та інших. Перша збірка Вороного"Ліричні поезії" вийшла 1911 у Києві. Вірші її були сповнені музикальності,свіжості образів. У наступній збірці "В сяйві мрій" (1913) Вороний іде шляхомпевної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедаліглибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання ("Мандрівніелегії"). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційнихмотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність ібуденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягненнякосмосу ("Ікар", "Сонячні хвилини"), розкриває трагізм духовної самотності (цикл"Осокорі"). Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світовоїлітератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, "явище високоїхудожньої цінності" (В книзі: Вороний Микола. Поезії. К., 1929, с.32). ТворчістьВороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітністьметричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджалоВороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращихсинів ("Краю мій рідний", "Горами, горами", "Привид", вірші, присвячені Т.Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміюєнаціональну обмеженість, псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальнусутність ("Мерці", "Молодий патріот", "Старим патріотам"). Вороному належить рядмистецтвознавчих ("Пензлем і пером") і театрознавчих розвідок ("Театральнемистецтво й український театр", 1912; "Театр і драма", 1913, в якій виступаєприхильником системи Станіславського; "Михайло Щепкін", 1913; "Український театр уКиєві", 1914; "Режисер", 1925; "Драматична примадонна", 1924 — про сценічнутворчість відомої актриси Л. Ліницької). Вороний — автор ряду літературознавчихстатей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають перекладий переспіви з інших літератур. Репресований у 1934 році. Розстріляний 7 червня1938р. Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АНУкраїни.
ВасильЯРЕМЕНКО
Українське слово. — Т. 1. — К., 1994.
По Вороний Микола найдены еще материалы:
Життєпис Вороний Микола
Життя та творчість Вороний Микола
| Отзывы | Оставить отзыв |
