(1871 — 1915)
ЛесяУкраїнка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. уНовограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист —багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури,вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетесибули відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький,М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять роківвона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові вжурналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими впершез'явилось ім'я — Леся Українка.
Дитячіроки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с.Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, буламузика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращиймузика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт”— початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась дотого, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вонадістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов,вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 роківвона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східнихнародів”.
У 1879р. було заарештовано івислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка“бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки —Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, щопізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”.Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, нездамся!”
З кінця 80-х рр. Леся Українкаживе у Києві.
На початку 1893р. у Львовівиходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриваєцикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, щодістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож доморя” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі,красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого разпо раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творіввиділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодоїписьменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як закликі гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітніогні”.
1892р. у Львові виходить “Книгапісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає такожпоезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “КонрадВалленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з“Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладачЛеся Українка додержує принципу змістової точності, уникаєстилізації.
Початок роботи Лесі Українкинад прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді“Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твориросійських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, якіоцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки,присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря”(“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”,“Біда навчить”).
У 1894 — 1895 рр. ЛесяУкраїнка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважначастина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, щорозстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймаєсвій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці увогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримуєгалицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю“Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгукомна проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості —сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму.Твори публікувались під криптонімом “Н. С.Ж.”.
З 1893р. вона перебуває під таємнимнаглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьмастудентами “сумнівної політичноїблагонадійності”.
У 1898р. у“Літературно-науковому віснику” з'являється стаття І. Франка про творчість ЛесіУкраїнки, в якій він ставить поетесу в один ряд зШевченком.
1899р. у Львові виходить другазбірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”,“Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірказасвідчила безсумнівний злет творчості молодоїпоетеси.
В 1900р. в Петербурзі ЛесяУкраїнка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу“Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення вновейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки оновейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована додруку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші —“Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана”— не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журналліквідовано.
Більшість своїх статей для“Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. Водну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему“Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськимистражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиноюжиттєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучатьуже у вірші “Завжди терновий вінець...”, написаному за кілька місяців до“Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинськомуприсвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”,“Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетесивідлунюються також у поемі“Віла-посестра”.
Пережита особиста драмапозначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі —Гуцульщину рятувати підірване здоров'я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативистудентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій— “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”,“Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми“Одержима”.
У 900-х рр. міцніють зв'язкиЛесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займаєтьсярозповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом працьтеоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію.У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були тривидання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільськоїбідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів ізавдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п'ять — Ф. Енгельса,біографія К. Маркса і Ф. Енгельса таін.
Феномен таланту Лесі Українки полягаву тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”,“Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність дооригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і якперекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет”Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана“Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона,Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури середросійського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так,у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в їїперекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрийзаробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. ПерекладиЛесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою довідтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильовихособливостей.
Особливе місце у творчійбіографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема внародному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічновходить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні,думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові”підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошитпісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні,родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатахпоетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри,пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка.30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композиторМ. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”,яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетесибула організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум наПолтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодіїукраїнських народних дум”), які стали визначним явищем світовоїфольклористики.
Через хворобу ЛесіУкраїнці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі,у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неїтугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя іншихнародів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, уциклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цимкраєм, його природою, людьми.
У 1904р. вКиєві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) підзаголовком “На крилах пісень”.
1905 рік небув несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “Вкатакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційніподії.
Після поразки революції ЛесяУкраїнка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі“Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — цекритика ліберальної буржуазії, лжедрузівнароду.
В останнє десятиліття у творчостіЛесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понаддвадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральноїкультури.
Поетичний театр Лесі Українкивимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти,підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом булооднією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр,ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма“Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування —пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Алевже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. Нажаль, такого театру Леся Українка немала.
На характер і тенденції новаторстваЛесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теоріясоціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато увагиприділяє його еволюції.
Функціональнепризначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історіїДавнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а впрагненні письменниці художньо об'єктивувати духовну суть філософських іморально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра”(1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові”(1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан”(1911)).
Про те, що Лесю Українку постійнохвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, надякою вона почала працювати в 1897р., а завершила в1909р.
Визначним досягненням драматургіїЛесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди проДон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення дообразу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль”П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив ізстаттею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говоривпро її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струвеобурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало,вона написала “Камінногогосподаря”.
Останні роки Леся Українкажила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкістраждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувалаволинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Таквиникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохвороюпоетесою.
Датовані 1913-м — останнім рокомжиття — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянськіобов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньоїдраматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”,“Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючумісію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейногозбірника на його честь.
Леся Українкапомерла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києваі поховали на Байковому кладовищі.
По Українка Леся найдены еще материалы:
Біографія Українка Леся
Життя та творчість Українка Леся
| Отзывы | Оставить отзыв |
