Валеріан Львович Поліщук народився 1 жовтня 1897року в селі Більче Дубенського повіту на Волині (тепер - Млинівський районРівненської області) в сім'ї хліборобів. Після закінчення Мирогащанськоїдвокласної школи навчався в міському училищі, згодом - у Катеринославськійгімназії. 1917 року вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, але,захопившись літературою, перейшов на історично-філологічний факультет тодішньогоКам'янець-Подільського університету. Працював у газетах "Селянська правда","Вісті". Був у творчих відрядженнях у Франції, Німеччині, Чехословаччині,Скандинавії. Власну поетичну творчість розпочинав з переспівів лірики ОлександраОлеся, С.Надюка та ін.
1919-го року видав поему "Сказання давнєє про те, якОльга Коростень спалила", написану за мотивами відомого літопису та під впливомреалій громадянської війни. Згодом переїздить до Києва, де знайомиться з творчоюмолоддю. Особисте знайомство й спілкування з Павлом Тичиною спонукало ВалеріанаПоліщука переглянути підхід до власних поезій. Тичина заохотив його до пошуківнової художньої якості в ліриці. То були часи повного взаєморозуміння поетів. Вонинавіть хотіли видавати спільний альманах або збірник, утворити Київську філіюВсеукраїнської федерації пролетарських письменників, яку мав очолити Павло Тичина.Невдовзі керівником цієї ефемерної організації став Микола Хвильовий, з якимВалеріан Поліщук опублікував спільну збірку "2" (1922).
Ранній ВалеріанПоліщук декларував "неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційногоромантизму", мріяв створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналисявсі існуючі течії. Водночас у своєму пориванні до синтетичного мистецтва,мистецтва революційного динамізму, він обстоював ідею мистецтва універсального,поза часом і простором ("мистецтво не залежить від місця або нації, яка йогостворила"). Таку надію він покладав на альманах "Гроно" (1920), що було спробою"бодай хоч наблизитися до того істинного шляху" в мистецтві, який би відповідавдуховній структурі "нашої доби великих соціальних зрушень".
Прагнучи піднестипоетичне слово до рівня запитів сучасності, поет великі надії покладав на верлібряк єдину віршовану систему, здатну передати стрімку ритміку нової доби. Віршованіверлібри склали основу першої збірки Поліщука "Сонячна міць" (1920), якою вінвперше по-справжньому заявив про себе. Поліщук спершу належав до літературноїорганізації "Гарт", але 1925 року заснував у Харкові модерністську групу"Авангард", що обстоювала програму конструктивного динамізму (за нею поезіїналежало оспівувати модерну цивілізацію і світ технічної революції). Проте Поліщукдолав межі суто авангардистських постанов. І тому в його творчому доробкузнаходимо поетичні пейзажі ("Цвіркуни", "Лан", "Нуга") зі збірки "Радіо в житах"(1923), які по своїй музичності і глибокому чуттю, можливо навіть не поступлятьсяТичині" (О.Білецький).
Виступає В.Поліщук і як прозаїк, критик і теоретиклітератури. Окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок, серед якихнайпомітніші - "Книга повстань" (1922), "Ленін" (1922), "Дума про Бурмашиху"(1922), "Розкол Європи" (1925), "Пульс епохи" (1927), "Григорій Сковорода" (1929)та інші.
23 квітня 1932 року під приводом недостатнього зв'язку зписьменницькими масами й зловживань вузькогруповою політикою, влада розпускає такзвані пролетарські, а разом з ними й всі інші письменницькі організації. Натомістьбуло створено Всесоюзну Спілку Совєтських Письменників з виразно комуністичноюідеологією. На чолі Спілки поставили Максима Горького. Українські письменниківжорстко підпорядкували російському центру.
Всі, хто так чи інакше продовжуваворієнтуватися на Захід, на Європу, хто не бажав іти московським шляхом, хтопробував і далі експериментувати з формою, були приречені на знищення. Не оминулаця доля й Валеріана Поліщука. Наприкінці 1934 р. його, разом із М. Любченком, М.Кулішем, Г. Епіком, В. Підмогильним, В. Вражливим, Є. Плужником, В. Штангеєм, Г.Майфетом, О. Ковінькою було звинувачено у приналежності до так званого Центруантирадянської боротьбистської організації й заарештовано.
На закритомузасіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935року Поліщуку винесено вирок: 10 років ізоляції в концтаборах. Він так і не вийшовна волю, бо наприкінці 1937 - на початку 1938 року окрема "трійка" УНКВД поЛенінградській області (голова - Л. Заковський, члени - В. Горін та Б.Позерн,секретар - Єгоров) оформила низку групових справ, засудивши до розстрілу 1825соловецьких в'язнів, яких було переведено на тюремний режим (СТОН). За справою №103010/37 р. найбільше було засуджено до розстрілу саме українців - ОмелянаВолоха, Марка Вороного, Миколу Зерова, Антона Крушельницького, Миколу Куліша, ЛесяКурбаса, Юрія Мазуренка, Валеріана Підмогильного, Павла Филиповича, КлимаПоліщука...
Серед них був і Валеріан Поліщук. Оперативна частина Соловецькоїтюрми звинуватила їх у тому, що "залишаючись на попередніх контрреволюційнихпозиціях, продовжуючи контрреволюційну шпигунську терористичну діяльність, вонистворили контрреволюційну організацію "Всеукраїнський центральний блок".
Твори: Вибрані поезії (К., 1968).
| Отзывы | Оставить отзыв |
