Представник авангардного мистецтва початку ХХстоліття, єдиний, хто виступив і поетом, і теоретиком українського футуризму,Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю українськоїлітератури, невиправдано забутим у часи монополії "соціалістичного реалізму".Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. КобинціМиргородського району на Полтавщині. Його мати - Марія Проскурівна - булаписьменницею і прищепила любов сина до літератури ще в дитинстві.
Початковуосвіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закінченню - в Курськомуреальному училищі.
1911 року він вступає в Петербурзький психоневрологічнийінститут. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси у відомого педагога А.С.Черняєва, він стає студентом природознавчо-історичного відділення педагогічногофакультету. Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета. Йогопоетичним дебютом стала збірка "Prelude" (1913). До неї ввійшли традиційніромансові вірші елегійного типу, милозвучні, сентиментальні, властиві молодимпоетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула, Семенко "співав таким жесоловейком, як і інші". Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися остороньбурхливих подій в російській літературі, нових творчих напрямків - модернізму,символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як безперспективний модерністськийнапрямок і поступово схиляється до авангарду. Його кумирами на той час - російськіпоети-футуристи.
1914 року М. Семенко опиняється в Києві. Однак з початкомПершої світової війни Михайла мобілізовано до царської армії (за іншими данимиСеменко хоче виїхати до Америки, але 1914р. затримується у Владивостоці). З 1916до 1917-го служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільноїгрупи РСДРП(б). Повернувшись до Києва наприкінці 1917-го, саме в розпал визвольноїборотьби, активно включається в літературний процес, стає одним з ватажківвідродження і розвитку національної літератури.
Його поезії (друковані ще в"Українській хаті") і збірка "Prelude" імпонували українським "модерністам". Алепоет, вважаючи свою першу збірку лише пробою пера, рішуче пориває змолодомузівцями і хатянами.
Футуристичний етап творчої еволюції М.Семенказапочатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок "Дерзання" та"Кверо-футуризм" (1914). Семенко безповоротно відходить від традицій хаток,вважаючи що оновлення національної лірики пов'язане саме з авангардом. Йогопошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду,деканонізації будь-якого авторитету в літературі. І це не декларація, це активнадія. Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти культу Т.Шевченка в українській літературі, проти хуторянського, провінційного мистецтва,загалом проти всього, що базується на традиційному національномуґрунті.
Семенка приваблює "краса пошуку", "динамічний лет". Переймаючись долеюнаціонального мистецтва і України, він в той же час пише твори дуже далекі, або йвзагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикуютьпредставники майже всіх літературних течій. З формального боку творчість М.Семенкасхиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині якпоезомалярство. І хоча за обсягом період кверо-футуризму не надто об'ємний, алесаме з ним пов'язаний великий скандал: "Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїхпродертись" - іронізував з цього приводу згодом Семенко.
Проте футуризм неєдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще у 1915-му він пише цикл "Крапки іплями", започатковуючи ним "другий період" своєї творчості, позначений відчутнимвпливом імпресіонізму (цикли "Осіння рана", "П'єро кохає"). Це дає поштовх доспроб модернізації традиційної лірики.
Вищезгадані цикли написані у формісолдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишньогосвіту, а також досить тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферулюдських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цьогоперіоду - "Кондуктор", "Ніч", "Заплети косу міцніш!". Значний психологізм певноюмірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробокцього періоду дуже плідний - збірки "П'єро здається" (1918), "П'єро кохає" (1918),"Дев'ять поем" (1918), "Дві поезофільми" (1919). Варто зазначити, що нахил доімпресіоністичних та символістських мотивів, продиктованих темою кохання, Семенкомаскує за П'єро - ліричним героєм, близьким до внутрішніх душевних почувань самогопоета. 1 том Повного зібрання М.Семенка має назву "Арії трьох П'єро". Третій"П'єро" - збірка "П'єро мертвопетлює" (1919) - повернення до поетики футуризму,гнівної, епатажної та ексцентричної.
Михайль Семенко бере активну участь усуспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух в мистецтві,видає "Універсальний журнал" (Київ, 1918, виходить лише 2 номери), журнал"Фламінго", у виданні якого бере участь художник А. Петрицький (1919), "Альманахтрьох" (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), однечисло "Катафалка искусства" та багато ін. Кожне з цих видань гуртувало довколасебе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники,як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лісовський та багато інших. Представлені вперіодичних виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними зажанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домінуючою темоюСеменка-футуриста.
Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняєйого з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту творунауково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики, синтаксичнихускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретнихобразів-елементів міста ("Ліхтар", Тротуар", "Вулиця"). В. Коряк з цього приводузауважив, що М. Семенко всією творчістю "споруджує в українській поезії культурбанізму".
Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теоріюфутуризму. Організовує групи "Ударна група поетів-футуристів" (1921), "Аспанфут"(Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок.Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чоговзагалі виходить з партії!
1922 р. він проголошує панфутуристичну теорію, заякою класичне "академічне" мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починаєагонізувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно відімре, требадеструктувати його, аби з уламків сконструювати нове - метамистецтво(надмистецтво).
1924 року виходить ще одна збірка - "Кобзар", в якій булизібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченковому "Кобзареві" -намагання показати суть різниці між літературами ХІХ і XX ст. Нові книги М.Семенкамають назви "Степ" (1927), "Маруся Богуславка" (1927), "Малий Кобзар і нові вірші"(1928) - поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову і зновупрезентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поези, хоча поруч з ними знаходимо йтрадиційні віршові форми ("Оксанія", "Туга", "Атлантида" тощо).
Кінецьдвадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободупоета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику. Як і В.Маяковський, М. Семенко змушений вдатися до створення функціональної поезії(збірник "З радянського щоденника"), що по суті є схематичним переказом газетноготексту, віршованими лозунгами та агітками: "Писать про активність я мушу, забувшипро людську душу" (Семенко М. З радянського щоденника. К., 1932, С. 86).
Уцей час футуризм як літературний напрямок зникає. Він вичерпав себе як системаідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинутізадекларованими пролетарською літературою естетичними принципами, як шкідливі таантирадянські. Примушений ідеолого-політичною системою "зректися" футуризму,М.Семенко поступово відходить від літературного процесу. Аби якось засвідчити своюприналежність до поетів, він ще пише принизливий вірш "Починаю рядовим", який бувсприйнятий критикою як свідоцтво остаточного краху футуризму, що і засвідчив самлідер цього напрямку.
Частково вихід із скрутного становища М. Семенкознаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання,що імпонувало його гострослів'ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетівта віршів М.Семенка "Європа і ми", в якій іронія автора межує з сарказмом. Збіркапубліцистичних віршів "Міжнародні діла" (1933) за ідейно-тематичним наповненнямвже нічим не відрізняється від літератури колег: "як усі" М.Семенко прославляєСРСР та викриває націоналістичний світ. Єдиним твором, що заслуговує на більшпильну увагу є поема "Німеччина" (1936), у якій автор у гостро сатиричній форміпіднімає проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часувідзначив Ю. Смолич: "Таку річ, на такій висоті поетичного слова і образу, мігдати письменник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого життєвогодосвіду".
23 квітня 1937 року у Києві відбувся творчий вечір М. Семенка. Ачерез три дні його заарештували. В зв'язку з тим, що поет мешкав у Харкові, а доКиєва часто навідувався, було навіть підготовлено два ордери на його арешт.Семенка звинуватили в "активній контрреволюційній діяльності", і, надломленийморально і фізично письменник, як свідчать протоколи допитів від 4, 7, 8 травня1937 року, "зізнається" в усіх пред'явлених обвинуваченнях: спроба скинутиРадянську владу в Україні за допомогою німецьких фашистів та ін. Зізнання віннаписав під диктовку уповноваженого Акімова на ім'я Начальника НКВД УРСРЛеплевського 4 вересня 1937 року.
23 жовтня 1937 року було винесено вирок -розстріл. Того самого дня вирок було виконано.
Твори: Поезії (К., 1985).
По Семенко Михайль найдены еще материалы:
Життєпис Семенко Михайль
| Отзывы | Оставить отзыв |
