Кость Степанович Буревій (псевдоніми - ЕдвардСтріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг) народився 2 серпня 1888року в селі Великі Меженки на Вороніжчині в українській родині. Формувався уросійськомовному середовищі. Батько Костя - Степан Буревій - мав багато дітей імало землі. Тому Кость зміг закінчити тільки сільську чотирирічку. Подальшу освітуздобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі. К.Буревій став членомросійської Партії соціалістів-революціонерів і дописувачем нелегальних російськихесерівських газет вже в 15-літньому віці (Вороніж був визнаним центромесерівського руху, натомість інформації про діяльність українських політичнихорганізацій на південну Вороніжчину майже не надходило). Під час першого засланняза революційну діяльність товариші К.Буревія по неволі (переважно студенти), щобули в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йомупідготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчивпольську і французьку мови. Увесь час, що провів у місцях позбавлення волі, багаточитав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі.
Буревій був активним діячем обох революцій - 1905 і 1917 років. 1905 р.вперше заарештований за звинуваченням в участі в аграрних заворушеннях. Арештнаблизив Костя до підпілля й до участі в замаху на воронізькогогенерал-губернатора. 1907 року Кость стає членом Острогорського повітовогокомітету ПСР. В 1911 р. вдруге заарештований Буревій сидить на лаві підсуднихсеред 300 селян. Вироком суду засланий в Олонецьку губернію на острів БольшойКуганаволок. Із заслання їде не додому, а до Петербургу, де здає іспити на атестатзрілості й виконує відповідальну роботу в напівлегальній газеті "Мысль". В липні1914 року - третій арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потім заслання на Єнісеї(Східний Сибір). Звідти К.Буревій тікає за допомогою Григорія Петровського(майбутній президент Радянської України). Красноярськ, Москва, і знову Петербург,де він стає організатором робітничого забезпечення - лікарень, страхкас,страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ…Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. Водночас Буревій навчається навищих комерційних курсах. В жовтні 1916 року - четвертий арешт і заслання доСибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глухасибірська тайга. Підготовку нової втечі "зірвала" лютнева революція 1917 р.
Вберезні К.Буревій по амністії повертається додому. З весни до осені 1917 р.Буревій знаходиться у Вороніжі, де виконує обов'язки голови ради робітничихсолдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійськихустановчих Зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з'їзд ПСР угрудні 1917 обирає його членом Центрального Комітету ПартіїСоціалістів-революціонерів. Він активно бореться проти більшовицької диктатури,стає одним з керівників повстання на Поволжі. В цей час Буревій працює всамарському комітеті "Установчих Зборів". У боротьбі з імперсько-реставраторськиминахилами ПСР Буревій з однодумцями організовує групу "меншість ПСР", якапроіснувала до 1922 р.
В цей час Буревія вперше заарештовано органами ЧК.Переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторськомурежимові "всеімперства", на межі 1922-23 рр. Буревій припиняє активну політичнудіяльність. В цей період він закінчує книги "Колчаковщина", "Поэт белого знамени","Распад". Певний час письменник працює редактором-економістом у "Сельхозсоюзе",звідки виходить на пенсію по інвалідності через туберкульоз кісток.
Родину(дружину Клавдію і дочку Оксану) утримує тільки літературними гонорарами. У 1925р. в "Червоному Шляху" з'являється уривок із його роману "Хами", а також нарисипро життя чисельної української колонії в Москві, про Український клуб, пропов'язану з "Березолем" Українську театральну студію (в ній Кость Степановичвикладав історію театру), про видавництво "Село і місто", в організації якогоБуревій відіграв провідну роль. К.Буревій веде боротьбу за те, щоб уряд РСФСР узявна бюджет культурні установи української меншини в Москві, як то зробив урядУкраїни для російської меншини. 1925 року, далекий від справжнього розумінняукраїнського питання, К.Буревій втрутився в літературну дискусію написавши книжку"Європа чи Росія", де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньомуідеалізацію Європи і недооцінку вартостей російської художньої літератури. Цяпраця викликала рішучий протест Миколи Хвильового (див. його памфлет "Апологетиписаризму").
Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія стає панфутуризм, лідеромякого був М.Семенко. Панфутуристи тоді виступали проти неокласиків і ваплітян, як"буржуазних націоналістів", ще з більшою затятістю, ніж партія. У пародійній"Зозендропії" Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи - типрадянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва-Париж йпише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собіякості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії,"обпльовувача" всіх цінностей і майстра самореклами. Цілковита порожнеча Е.Стріхидоповнюється страшенною галасливістю, примітивізм - претензією на ультрамодерну"європейськість", безмежний егоїзм та егоцентризм - великим бажанням робитиреволюції і поліпшувати суспільство. Формально це була пародія на"комункультівський панфутуризм", фактично ж - сатирична пародія на більшовицькийлад та пропаговану ним "пролетарську" літературу і критику. Свій твір авторпідписав ім'ям літературного образу - Едвард Стріха. Цікаво, що М.Семенко повіриву те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, івпродовж 1927-1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самогосебе.
З часом з під пера "Едварда Стріхи" з'являються й інші гострі сатиричнітвори: театральні ревю для "Березоля": "Опортунія" (1930) та "Чотири Чемберлени"(1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критикапочинає методично розвінчувати відступника від партійної лінії - "Е.Стріху". Колиж з'ясувалося, що Е.Стріхи, як такого, власне й не існує, К.Буревій, аби вивестиз-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вонамала назву "Автоекзекуція" і її було підписано тим же псевдонімом - "ЕдвардСтріха". Так, в часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.
Удрамі "Павло Полуботок" (закінчена 1928) висвітлено трагічний період в історіїУкраїни, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політикиМосковщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, наочах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: "О! Ятепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!" В цих словах прозвучаввисновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішогодосвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити немогли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку доарешту письменника.
У 1932-33 роках письменник марно намагається знайти роботув Україні. Час від часу під псевдонімами "Варвара Жукова" або "Нахтенборген" йомувдається надрукувати якісь дрібні статті, а в шухлядах нагромаджуються нові праціпро театр та драматургію, без надії на публікацію лежать "Мертві петлі. Тюремнімемуари". Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р.Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку відарешту. В жовтні родина отримала від нього листа, а далі - мовчанка, перерванаурядовим повідомленням, поміщеним у більшості радянських газет за 11 грудня проарешт української групи "терористів-білогвардійців". Тих самих "28", поміж яких,поруч з К.Буревієм, було згадано прізвища Олекси Влизька, Григорія Косинки, ДмитраФальківського та інших. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегіїВерховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями "в організації підготовкитерористичних актів проти працівників Радянської влади" К.Буревія було засудженодо розстрілу.
Вирок було виконано 15 грудня 1934 року.
Літературнаспадщина Костя Буревія:
Зб. поезій - "Колчаковщина", "Поэт белого знамени","Распад"; сатиричні та пародійні твори - "Хами" (1925), "Зозендропія", Опортунія"(1930), "Чотири Чемберлени" (1931), "Мертві петлі. Тюремні мемуари"; історичнадрама "Павло Полуботок"; монографії "Три поеми" (1931, про творчість П.Тичини,М.Семенка, В.Поліщука) й "Амвросій Бучма" (1933).
| Отзывы | Оставить отзыв |
